Едуард Крилов.
Мені однаково, чи буду
Я жить в Украйні, чи ні,
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденою, збудять…
Ох, не однаково мені.
Ці слова Тарас Григорович Шевченко опублікував у 1847 році. З тієї пори минуло більше ніж півтораста років, а слова нашого пророка залишаються актуальними й по сьогодні. Може лише хтось, не сповна розуму, не знає, що всякими способами московська імперія намагалася і намагається приспати український народ, щоб безперешкодно «залізо, хліб та вугіль красти». Це було і за царя Миколи і не припинялося також за влади червоних пройдисвітів. Це стосувалося й інших представників великої тюрми народів. Москва завжди була сама собою – жорстока, загребуща, брехлива, заздрісна.
Символом своєї влади вона взяла собі серп і молот – ще одне лицемірство тих лукавих московських зверхників, бо ця емблема не спинила червоних головорізів від того, щоб масово нищити ні в чому невинних людей, що тримали в своїх руках ці знаряддя праці.
Вони мільйонами гинули в тюрмах та на білих просторах неісходимого Сибіру.
В 50-х роках минулого століття Москва заходилася показати, як вона піклується про волю й незалежність народів-братів. За її задумом кожна радянська республіка мала мати свій герб, свій прапор і свій гімн. В гербі та прапорі національного вкладено було мізер, більше московського, а ось тексти гімну викликають подив. Маємо уривок з українського варіанту:
Нам завжди у битвах за долю народу
Був другом і братом російський народ,
І Ленін осяяв нам путь на свободу,
І Сталін веде нас до світлих висот.
А ось білоруський варіант:
Мы, беларусы, з братняю Руссю
Разам шукалі к шчасцю дарог.
Ў бітвах за волю, ў бітвах за долю
З ёй здабылі мы сцяг перамог!
Нас аб’яднала Леніна імя,
Партыя к шчасцю вядзе нас ў паход.
Подібний текст гімну існував у кожній радянській республіці. Чи не зрозуміло, що зразок тексту був затверджений в Москві, а в тексті мало бути обов’язково розміщене ім’я авантюриста Володимира Леніна, а також слова похвали великому, що називав так себе самого, «братньому», народові, російському.
Про таких люди кажуть :
«Хвали мене, моя губонько, бо тя роздеру».
Жорстока і немилосердна війна, яка зараз точиться на багатостраждальній українській землі, є підтвердження російському нахабству і притаманній йому злочинності, за яку доведеться колись відповідати перед усім світом.