Юрій Черченко.
Листи Андрія Мельника можна побачити в декількох архівах в Україні та за кордоном. Одна з найбільших колекцій знаходиться в фонді Андрія Мельника в Архіві ОУН при Бібліотеці ім. О. Ольжича в Києві. Неможливо стисло розказати про листування полковника Мельника з цього архіву бо воно налічує понад тисячу документів. Тому зробимо короткий огляд листування Андрія Мельника з двома, мабуть, найвідомішими членами ОУН – Євгеном Коновальцем та Степаном Бандерою.
Більша частина листування Коновальця з Мельником з київського Архіву ОУН була опублікована у збірнику документів, присвяченому 120-літтю від дня народження полковника Андрія Мельника. В збірнику опубліковано 27 листів Є. Коновальця до А. Мельника (Андрій Мельник. Спогади. Документи. Листування. / Упорядники О. Кучерук, Ю. Черченко. Київ, вид-во ім. О.Теліги, 2011. С. 378 – 413.) Найдавніший з опублікованих листів датований 31 грудня 1919 р., а останній – 12 вересня 1922 р. В листі від 31 грудня 1919 року Євген Коновалець писав: « Вельмишановний пане Отамане! В першу чергу почуваю своїм обов’язком від свого імені і тої рештки Стрілецтва, яка зібралася в Луцьку, висказати Вам, пане Отамане, нашу глибоку радість з приводу поліпшення Вашого здоровля. Віримо і ждемо тої хвилини, коли Ви зможете назад повернутися в стрілецьку сім’ю і спільно з нами зносити те все, що посилає нам недобра судьба.» (Архів ОУН у Києві, фонд Є. Коновальця.)
Проте через прикру технічну помилку не всі документи з цього листування, яке зберігається в Архіві ОУН у Києві, були опубліковані. До того ж три з опублікованих листів були неправильно датовані. Так лист від 24 липня 1921 р. було опубліковано з датою «24 березня 1921 р.», лист від 27 серпня 1921 р. в збірнику отримав дату «27 березня 1921 р.», й лист від 20 листопада 1921 р. було опубліковано з датою «20 лютого 1921 р.». Плутанина з визначенням дат листів сталася через те, що в перших двох випадках місяці позначалися римськими цифрами і через складний почерк римська цифра «V» була прочитана як «І». А в третьому випадку дата була написана арабськими цифрами, а упорядники написане «ІІ» прочитали не як «11», а як «2».
До збірника не потрапило 10 листів – за 6 липня, 9 серпня, 23 серпня, 20 вересня, 15 жовтня, 3 грудня 1920 р. та 14 січня, 9 лютого (два листи датовані 9 лютого 1921 р.), 22 лютого 1921 р. На час складання збірника вони ще не були ідентифіковані як листи саме Євгена Коновальця і відповідно до збірника їх не включили. Таким чином в архіві зберігається разом 37 листів Є. Коновальця до А. Мельника за 1919 – 1922 рр. Логічно було би їх всі перевидати знову з відповідними правками.
Цікаво, що в Архіві ОУН у Києві зберігаються тільки листи Коновальця, а декілька листів Мельника до Коновальця знаходяться у фонді Євгена Коновальця в Архіві Осередку української культури і освіти у Вінніпезі. Там знаходяться 16 листів Андрія Мельника до Євгена Коновальця за період з 14 січня 1920 р. по 7 лютого 1921 р. Листи Мельника короткі, по кілька речень. Написані вони на 2 поштових картках і 14 візитівках. Наприклад, лист А. Мельника до Є. Коновальця від 28 січня 1921 р.: «Вельмишановний пане полковнику! Сьогодні був у мене Дашкевич, якому я передав до відома Вашу і мою думку в справі видання його праці про Січових Стрільців. Зі зіставленням карти я здержуюсь аж до повного вирішення цього «крізісу». Дашкевич відїжджає в вівторок або середу і ми умовились оба відвідати Вас разом в … в неділю 30 цього місяця по обіді, якщо це Вам вигідно, щоби порозумітись остаточно щодо його праці і дати йому інформації для наших у Львові. Щиро здоровлю. Пошана. [Підпис]. 28.I.1921.» (Архів Осередку української культури і освіти у Вінніпезі, фонд Є. Коновальця.).
Свого часу Дмитро Бурім сфотографував ці документи й передав до Архіву ОУН. Очевидно, що листи Коновальця зберігалися у Мельника в Архіві Голови Проводу українських націоналістів (ПУН), і разом з цим архівом були перевезені Миколою Плав’юком до Києва. А листи Мельника зберігалися в родинному архіві Коновальця, який його вдова Ольга Коновалець передала до Вінніпегу.
Документи Степана Бандери, які зберігаються в архіві ОУН у Києві – це його листування з Андрієм Мельником, а також різні звернення від проводу ОУН і рішення проводу (зарядження) підписані Бандерою та іншими членами проводу. Частина листів датовані 1940-м роком, решта написана в повоєнні роки. Найдавніший документ написаний 11 січня 1940 р., а найпізніший 12 лютого 1959 р. Серед листів є рукописи автографи, машинописи з підписом, рукописні й машинописні копії. Частина копій завірена, зокрема, Омеляном Сеником, Романом Сушком та Євгеном Онацьким. В цьому архіві загалом зібрані документи, що походять з різних теренів ОУН поза межами України. Його ядро склав архів Голови Проводу українських націоналістів. Нагадаю, що тут зберігаються документи єдиної ОУН до 1940 р., а після розколу документи
ОУН під проводом Андрія Мельника. Документів з краю небагато і тому не дивно, що про діяльність Степана Бандери на посаді провідника Крайової Екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях якихось матеріалів відшукати не вдалося.
Документи Степана Бандери 1940 р. відносяться до періоду розколу ОУН і знаходяться в архівних справах разом з іншими документами, що відносяться до теми розколу. Ми тут не будемо писати про причини розколу, події, що його супроводжували, і наслідки для українського визвольного руху. По-перше, тому що про це вже написано достатньо, а по-друге, тому що хочемо в цій публікації познайомити саме з документами про Степана Бандеру.
11 січня 1940 р. Бандера надсилає листа до Мельника, в якому домовляється про зустріч і пише, що в цій зустрічі мусять взяти участь ще Ярослав Стецько та представник Краю, «базовик», Володимир Тимчій-Лопатинський. «Дуже мені прикро, що не можу передати в ньому того, що хотів би і повинен в першу чергу, але це не вміщається в рамках цього листа. Дозвольте відложити це до особистого побачення.» (Там само, арк. 8.) Цей лист є автографом Степана Бандери.
Далі, 10 лютого, відбулася зустріч провідників і членів Крайових Екзекутив ОУН на ЗУЗ і на українських землях під Німеччиною. На ній було прийнято рішення про створення Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Про цю зустріч та постанови затверджені на ній Бандера повідомляє Мельника в листі від 5 квітня 1940 р. До листа долучено було копію постанов завірену Бандерою власноручно. В архіві є оригінал цього листа і копія завірена Омеляном Сеником-Грибівським. Листа Мельникові Бандера передав власноручно під час зустрічі в Римі. Про цю зустріч складено окремий протокол, який має назву «Перебіг розмови між головою ПУНу і членом ОУН Ст. Бандерою». В документі зазначається, що ця зустріч відбулася 5 квітня 1940 р. о 16-й годині. Цей протокол записав представник ОУН в Італії Євген Онацький, який також був присутнім при цій розмові, того ж дня о 19.00. В архіві зберігається також копія протоколу завірена Омеляном Сеником. Всі ці копії Сеник зробив для судової справи. В протоколі записано, що «Ст. Бандера передав п[анові] Голові два листи, зазначивши, що один від нього, а другий від Карбовича (Псевдонім Ярослава Стецька.) і висловлюючи бажання, щоб п[ан] Голова, перш ніж приступати до розмови, прочитав його листа.» (Архів ОУН у Києві, ф. 1, оп. 1, спр. 169, арк. 7.) В розмові зі Степаном Бандерою Андрій Мельник згадує про їхню попередню розмову, що відбулася в січні того ж року. В листі до Мельника Бандера пише, що передає йому копію постанови Провідників і Членів Краєвих Екзекутив ОУН на ЗУЗ і українських земель (УЗ) під Німеччиною від 10 лютого 1940 р. згідно якої він «обняв керму діяльності ОУН та покликав революційний провід ОУН.» (Там само, арк. 6.) В цьому ж листі він пропонує Мельнику долучитися до реформування організації: «Восьма точка постанов…дає вислів очікування організації, що Ви в цей переломовий момент власним почином займете перше місце в нашій боротьбі. Жду на Вашу позитивну відповідь, щоб на підставі нової дійсности спільно встановити новий лад в організації та якнайкраще покермувати нашою боротьбою в новій політичній ситуації. Очевидно підставою мусять бути вірна оцінка й визнання нової внутрішньо-організаційної дійсности.» (Там само.) В кінці листа Бандера вказує, що буде чекати на відповідь три дні – до 8 числа цього місяця, а також вказує на можливість публікації цих матеріалів. «Остаточне завершення теперішнього процесу, евентуальна потреба обороняти правду – рішатиме про те, чи вищезгаданий документ остане в архівах, чи буде опублікований.» (Там само.)
Мельник відповів Бандері листом від 7 квітня 1940 р., в якому звинувачував Бандеру в узурпації влади, присвоєнні компетенцій Великого Збору ОУН і повідомляв, що ставить його «перед Головний Революційний Трибунал Організації Українських Націоналістів. Голова Головного Революційного Трибуналу повідомить Вас про місце і час сесії цього Трибуналу.» (Там само, арк. 11.) Того ж дня, 7 квітня 1940 р. Мельник підписує комунікат про скликання ІІІ Великого Збору Українських Націоналістів (ВЗУН). Уповноваженим для програмової підготовки збору було призначено Олега Кандибу-Ольжича. (Там само, арк. 10.) Частина названих документів свого часу була опублікована. Так, текст листа Бандери до Мельника від 5 квітня публікувався в збірнику «Непогасний огонь віри» (Непогасний огонь віри. Збірник на пошану полковника Мельника Голови ПУН. Париж, Націоналістичне видавництво в Европі, 1974. С. 667-668.) , а тексти документу про перебіг розмови Бандери з Мельником від 5 квітня та листа Мельника до Бандери від 7 квітня 1940 р. опубліковані в книзі З. Книша «Розбрат» (З. Книш. Розбрат. Торонто: Срібна сурма. С. 101-103.) .
Наступного дня, 8 квітня, Бандера надсилає Мельнику листа з 15 пунктів. Пункти 2-4 були наступними: «Полковник Андрій Мельник вже не стоїть на чолі ОУН як Голова ПУН-у як теж покликаний ним ПУН перестає виконувати функції верховної влади ОУН. Буде скликаний ВЗУН який вибере новий ПУН та Голову ПУН-у. До того часу права й обов’язки Голови ПУН-у й ПУН-у виконуватиме Провідник ОУН (Бандера – Ю.Ч.) та Рев. Провід ОУН.» (Там само, спр. 166, арк. 32, 34.)
За десять днів Бандера надсилає до Мельника нового листа. В архіві є дві копії цього листа. Текст той самий але різні дати – 18 та 19 квітня. В листі Бандера звинувачує Мельника в тому, що не бажаючи робити запропоновані зміни, він довів ситуацію в організації до кризи. «Пишу цього листа не на те, щоб словами впливати на Ваші рішення… Тільки апелюю до Вас, Пане Полковнику, перегляньте ще раз усі позиції.» (Там само, арк. 43, 47.)
26 квітня Степан Бандера пише заяву стосовно порушеної проти нього судової справи. «Я готовий стати перед судом ОУН таким, що був би безстороннім виразником революційного сумління, права та правосуддя ОУН, і компетентним був би розглянути поставлені мені закиди – тобто судом ОУН, покликаним Збором Українських Націоналістів. Цеї справи, в якій полк. Мельник є стороною, не міг би розглядати Революційний Трибунал, назначений полк. Мельником, навіть тоді, коли би полк. Мельник мав право його назначувати.» (Там само, арк. 50.)
10 серпня 1940 р. Степан Бандера надсилає останнього листа за цей рік до Андрія Мельника. Це розлогий документ на 42-х сторінках машинопису і з підписом Бандери в кінці тексту. Текст документу свого часу опублікував Микола Посівнич (Життя і діяльність Степана Бандери: документи і матеріали./Редактор і упорядник Микола Посівнич. Тернопіль: Астон, 2008. С. 261- 297. ,) тому ми не будемо його детально висвітлювати, лише зазначимо що тут Бандера коротко розповів про свою діяльність в Крайовій Екзекутиві і взагалі про розвиток визвольного руху в краю, а також подав аналіз негативних, на його думку, тенденцій в діяльності ОУН і шляхів їх подолання. Також, в цьому листі він висунув звинувачення у зраді стосовно Миколи Сціборського, Омеляна Сеника та Ярослава Барановського, а Сціборського ще й звинувачував в браку «особистої моралі в родинному житті» (Архів ОУН у Києві, ф.1, оп. 1, спр. 174, арк. 35.) .
Цей лист, очевидно, переконав Мельника, що домовитися з Бандерою йому не вдасться і 18 серпня він пише листа до Бандери, в якому повідомляє того, що поставив його перед Головним Революційним Трибуналом ОУН. Цей лист також друкований на машинці з підписом автографом Андрія Мельника. В листі Андрій Мельник називає склад трибуналу. Головою він призначив Юліана Вассияна, членами – Олега Кандибу-Ольжича і Ярослава Гайваса. Прокурором призначався Осип Бойдуник, а оборонцем Степан Ленкавський. (Там само, спр. 169, арк. 30.)
Листа Мельника Бандері мав передати Роман Сушко, але він не зміг цього зробити. 19 серпня Сушко пише листа до Вассияна, голови Трибуналу. «Подаю до відома, що письмо Голови ПУН не могло бути доручене обвинуваченому Степанові Бандері-Сірому. Він мав виїхати з місця свого перебування. Пересилаю в залученні недоручене письмо обвинуваченому до дальшого Вашого розпорядження.» (Там само, арк. 32.)
Засідання трибуналу відбулося у вересні того ж року. В архіві є
рукописний протокол цього засідання від 27 вересня підписаний всіма
учасниками. Оборонцем на засіданні виступав Яків Шумелда, а не Степан
Ленкавський як планував Мельник. В протоколі зазначено: «Розправа
відбувається заочно, бо місце замешкання оскарженого невідоме й він укривається» (Там само, арк. 34.). Вирок трибуналу – виключити Бандеру з ОУН без права реабілітації. Під підписами учасників засідання внизу резолюція Голови ПУН від 29 вересня:
«Затверджую присуд ГРТ в справі Бандери Сірого з дня 27 вересня 1940 р. зі зміною виключення з ОУН з правом реабілітації.» (Там само, арк. 34 зв.) Цей присуд мабуть не дуже збентежив Степана Бандеру адже з лютого 1940 р. фактично вже існували дві окремі ОУН.
Наступні контакти Степана Бандери з Андрієм Мельником відбулися вже восени 1944 р. після звільнення з концтабору Заксенгаузен. Про їхні зустрічі є згадки в щоденнику Дмитра Андрієвського, який знаходиться в його фонді в Архіві ОУН у Києві. З цього щоденника дізнаємося, що Андрієвського звільнили 19 жовтня. Пізніше він згадував про це також у спогадах про перебування в концтаборі й зокрема писав що Мельника з дружиною звільнили за день перед тим, 18 жовтня (Д. Андрієвський. Під знаком Саксенгавзену. Непогасний огонь віри. С. 253.) . Далі в щоденнику йде запис про події з 20 по 30 жовтня. Серед іншого є інформація: «Дійшло до розмов ПМ (ПМ – полковник Мельник.) з СБ (СБ – Степан Бандера.) . При першій зустрічі ПМ зі Ст (У Дмитра Андрієвського дуже складний для прочитання почерк. Ці дві літери, на нашу думку, більше схожі на «Ст», але можливо йдеться про Скоропадського.) і СБ не був. По слідуючих відносини видавалися нормальними…
СБ до УНК сам головувати відмовився. Уважав, що він не має спільної мові з нім[цями] і їх орг[анізацій] в Нім[еччині] не існує. Радо годиться на голов[ування] ПМ… Найдужче зумовлює правильністю лінії.» (Архів ОУН у Києві, ф. Дмитра Андрієвського.) Ці перемовини велися з приводу того, що німці запропонували Мельнику створити так званий Український національний комітет для співпраці з гітлерівською Німеччиною. Врешті решт все закінчилося нічим, адже навіть і тоді німці нічого не хотіли чути про Українську державу. Ярослав Гайвас згадував, що полковник Мельник сказав йому при зустрічі в кінці листопада 1944 р., фактично за півроку до цілковитого розгрому Німеччини, що гітлерівці «не могли стравити ідеї самостійної Української держави» (Я. Гайвас. На закрутах історії./Андрій Мельник. Спогади. Документи. Листуваня./
Упорядники О. Кучерук, Ю. Черченко. К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2011. С. 229.).
Хоча, як згадував Гайвас, Мельник не мав на той час ніяких ілюзій
стосовно німців, він все ж таки вирішив провести нараду з представниками інших політичних груп – бандерівцями, гетьманцями та уенерівцми. Саме про ці перемовини й згадував у свойому щоденнику Дмитро Андрієвський. Через тиждень Мельник представив німцям базовий документ погоджений з усіма учасниками обговорень, в тому числі й з Бандерою. Більше того, Володимир Косик вважав, що в редакції документа, представленого Мельником, переважала концепція ОУН Степана Бандери (В. Косик. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. Париж-Нью-Йорк-Львів, 1993. С. 442. ). Осип Бойдуник згадував, що в
нараді брали участь Андрій Левицький, Павло Скоропадський, Андрій Мельник і Степан Бандера, а також опублікував головні тези цього документа (Андрій Мельник. Спогади. Документи. Листування. С. 244.) .
Ці події в своїх спогадах описав також і Михайло Селешко. За його
свідченнями німці почали вести перемовини з колишнім гетьманом Павлом Скоропадським, але той відмовився вести якісь розмови доки люди Бандери й Мельника були заарештовані. Тоді німці випустили Бандеру і його прибічників, але Бандера теж висунув умову щоби випустили мельниківців. «Отже на вимогу С. Бандери німці були змушені випустити з неволі полк. А. Мельника і його людей, в тому числі й мене. Передумовою перебування полковника А. Мельника, як і його людей,
мала стати згода А. Мельника створити Український Національний Комітет та українську збройну силу для допомоги німцям… По довгих розмовах німці остаточно відмовились визнавати ті вимоги. Тоді А. Мельник переговори закінчив і здав свої повноваження.» (М. Селешко. У кігтях гестапо. К.: Вид-во ім. О. Теліги, 1996. С. 206-208.)
Повоєнне листування Андрія Мельника зі Степаном Бандерою, яке
складає 11 документів, не підшите до архівних справ і зберігається окремо у фонді Андрія Мельника. Частина його була вже опублікована. Зокрема лист Мельника до Бандери від 17 липня 1945 р. (Андрій Мельник. Спогади. Документи. Листування. С. 430-431.) В цьому листі Мельник запрошував Бандеру на конференцію, яка мала відбутися в Бад Кіссінген 1-го серпня 1945 р. о 10-й годині в готелі Бюдель. В ній також мали взяти участь Андрій Лівицький та представник Гетьманського Руху Борис Гомзин. «Предметом розгляду конференції буде: 1) унормування відносин в українському політичному секторі і остаточне оформлення українського політичного керівного осередку по думці внутрішньої національної солідарности і Всеукраїнської репрезентації назовні; 2) унормування відносин в українському суспільно-громадському секторі і остаточне
створення централі для суспільно-громадських справ в питанні допомоги українській еміграції і виступів назовні в тих же справах перед компетентними властями.» (Там само.) Згадку про цю конференцію залишив Кость Паньківський. Він опублікував текст листа Мельника до Бандери від 17 липня 1945 р. і описав як проходила конференція. «Конференція чотирьох політичних чинників, скликана на 1-го серпня, почалася 2-го. Не було відмови з боку Бандери і думали, що хтось з їх групи таки приїде, тому вирішили один день почекати. Участь взяли през[идент] Лівицький і В. Соловій, М. Рознятовський і кол[ишній] посол до польського сойму Василь Сегеда, А. Мельник і О. Бойдуник. Розмови тривали три дні, але не дали жодних наслідків. Представники ОУН стояли твердо на позиціях деклярації і не відступали від думки, що насамперед треба домовитися політичним чинникам, а вже нове керівне тіло покличе громадське представництво. Гетьманці категорично відкинули думку якого-небудь зговорення навколо Державного Центру. Мельниківці і гетьманці наполягали на створенні «керівного центру», в якому головували б представники чотирьох чинників по черзі. На те президент не міг дати своєї згоди принципово, тим більше, що не було представників Бандери. Так закінчилися на якийсь час розмови про упорядкування наших політичних верхів.» (К. Паньківський. Від комітету до Державного Центру (1944-1948). Нью-Йорк, Торонто, 1968.)
В архіві є лист-відповідь Бандери від 4 серпня 1945 р., який ще не публікувався, і в якому Бандера повідомляє, що одержав листа Мельника тільки 3 серпня. Зберігся й конверт від цього листа. На лицьовому боці на машинці надруковано: «Високоповажаний Пан полк. Андрій Мельник в Бад Кіссінген», а трохи нижче рукою дописано: «лист передано Скорому (Скорий – псевдонім Миколи Бігуна.) дня 10.9.45». На звороті знаходиться запис, зроблений рукою Мельника: «Для памяті. Листа з 17/7 передано цього ж дня відпоручникові Бандери, який відпоручник замісць завезти до Фюрту, повіз до Герсфельду, звідти інж[енер] Рожнятовський їдучи на південь забрав його зі собою і по вказівках інж. Ільницького передав на вказане місце в Фюрті дня 27/7 1945. Чому лист з Фюрту до Бандери йшов аж цілий тиждень, остає загадкою. Загадкою теж є чому «відповідь» Бандери йшла від його понад 5 тижднів через Матлу до Мінхена. Я отримав цього листа Бандери 20/9 1945 через д(руга) Святого (Можливо йдеться про Якова Шумелду, який на той час мешкав у Мюнхені і мав один з псевдонімів Святославський.). 20/9 1945. Підпис.» (Архів ОУН у Києві, ф. А. Мельника.)
Наступні три листи Бандери до Мельника від 29 листопада 1947 р., 21 та 24 січня 1948 р. теж пов’язані з організацією зустрічі між ними. В листі від 29 листопада 1947 р. Бандера пише: «Маю переконання, що нам треба обговорити і узгіднити низку важливих справ. Пропоную спільно розглянути такі питання як: політична ситуація і перспективи її розвитку; як має на зараз виглядати українська політика; структура українського політичного життя, зокрема справа уодностайнення всієї самостійницької діяльности та одного політичного центру; взаємовідношення обидвох Організацій. Сподіюсь, що наша розмова причиниться до розв’язки багатьох важливих справ. Вірю, що у Вас, Пане Полковнику, рівнож якнайкращі бажання і таке ж наставлення.» (Андрій Мельник. Спогади. Докумени. Листування. С. 432.) В листі від 24 січня Бандера уточнює про які важливі справи йшлося. З тексту можна зрозуміти, що Мельник запропонував проєкт «міжорганізаційного договору», і в тому проєкті у Бандери викликали незгоду тези стосовно Української національної ради, яку підтримували мельниківці й брали активну участь в роботі її Виконного органу, а також стосовно Української головної визвольної ради, яку створили бандерівці. Бандера писав: «Відносно того комплєксу, що мав бути предметом заяв, сподіємося, що прийде задовільна для обидвох сторін розв’язка… Таким чином буде відпружена атмосфера, і ті комплєкси не повинні бути предметом вирішних пертрактацій. Наші контрпропозиції до Вашого проєкту устійнень надішлемо згідно з домовленням. Скоро лише матиму змогу, буду радий ревізувати Вас на догідному Вам терені.» (Там само, С. 433.)
В архіві є ще один цікавий документи з фонду Андрія Мельника. Це рукопис на двох аркушах. Вгорі на машинці надруковано: «Переговори Голови ПУН з Ст. Бандерою в 1948 р.» А далі текст написаний синьою кульковою ручкою. Текст написано не Мельником і, на жаль, він не має дати, тому коли і ким це було написано встановити важко. Перший рядок: «Калєндарець 1948 р.», а далі вказано три дати – 25.5.48 р., 18.6 і 20.6. З документу можна зрозуміти, що в перемовинах брали участь Степан Бандера (Сірий), Осип Бойдуник (Діброва), Андрій Мельник (в тексті його прізвище) і Ярослав Стецько (Карбович). Ім’я двох осіб встановити не вдалося, вони позначена в тексті як «Оп» і «Вовч» (Можливі й інші варіанти прочитання, але ці найімовірніші.) . Це не стенограма, записані лише короткі тези виступів. Можна припустити, що це писалося по пам’яті через кілька років. В інформації про зустріч 18 червня 1948 р. записано, що Бандера нібито говорив наступне: «Передумовою злиття є одна політична лінія. Злиття є квестією часу.» (Архів ОУН у Києві, фонд А. Мельника.)
Тобто, можна зробити припущення, що обговорювалася можливість об’єднання двох ОУН в єдину організацію. Стецько ніби то висловлював такі думки: «Атмосферу слід витворити для співпраці. Одинока лінія на перемир’я – це націоналізм.» (Там само.) А Мельнику приписуються такі тези: «Нема двох типів українських націоналістів. Націоналізм лише під одним проводом зможе виконати своє завдання. Якщо не злиття то союз.» (Там само.) З цього напрошується висновок, що об’єднавчі ідеї просував саме Мельник.
Наступне листування Мельника з Бандерою датоване серпнем 1955 року. Бандера в своєму листі від 18 серпня пропонує зустрітися: «Користаючи з нагоди Вашого побуту в Мюнхені, про який я мав змогу довідатися, маю шану запропонувати Вам нашу зустріч для обміну думками на актуальні політичні теми.» (Андрій Мельник. Спогади. Документи. Листування. С. 436.) Мельник погоджується: «З подякою потверджую отримання Вашого листа з дня 18 ц.м. Приймаю Вашу пропозицію відбути нашу зустріч. Я згоден, щоби час і місце нашої зустрічі устійнили передавці Вашого і мойого нинішнього листа.» (Там само.)
Можна припустити, що темою цих перемовин став розкол в середовищі Закордонних частин (ЗЧ) ОУН, від яких відкололися так звані «двійкарі» – ОУН за кордоном, або ОУН(з). На підтвердження такого припущення можна навести той факт, що вже в січні 1956 р. Андрій Мельник отримав листа від керівників нового «відламку», як це інколи називали в організаційному листуванні, ОУН.
В листі підписаному Левом Ребетом та Романом Ільницьким йшлося вже про три організації. «Питома вага трьох українських націоналістичних організацій в українському еміграційному житті несе з собою також їх найбільшу відповідальність за українське організоване життя.» (Там само, с. 437.)
Наступне листування Бандери з Мельником стосувалося організації урочистого відзначення 20-х роковин трагічної загибелі Євгена Коновальця в Роттердамі. Авторитет полковника Коновальця серед українських націоналістів був настільки беззаперечним, що для вшанування 20-ї річниці його загибелі об’єдналися представники всіх трьох, на той час, ОУН. Комітет для відзначення в Роттердамі 20-річчя смерті славної пам’яті полковника Євгена Коновальця, або як його тоді скорочено називали Роттердамський комітет було створено з ініціативи Голови Проводу українських націоналістів полковника Андрія Мельника. Саме він звернувся до представників ЗЧ ОУН та ОУН за кордоном (ОУНз), закликаючи до спільного відзначення 20-річчя загибелі Євгена Коновальця. Андрій Мельник отримав на своє звернення відповідь від керівників Проводу ЗЧ ОУН підписану Степаном Бандерою та Степаном Ленкавським від 23 жовтня 1957 р. «Щиро підтримуємо Ваші думки щодо достойного вшанування славної пам’яті полк. Євгена Коновальця, Основоположника і Провідника українського революційно-визвольного руху – Української Військової Організації й Організації Українських Націоналістів – у двадцятиріччя його смерти.
Поділяємо Ваш погляд, що підготовити й зорганізувати відповідні святкування цієї річниці буде в першій мірі завданням націоналістичних організацій. При цьому уважаємо, що до участи в цих святкуваннях належить притягнути широкі круги українського громадянства, згідно з історичною ролею сл.п.полк. Є. Коновальця всеукраїнського значення.» (Там само, с. 438.) Єдиною умовою було – ніяких контактів з «двійкарями». «Щодо групи, яка виступає під назвою ОУНз, то наша Організація не вважає за можливе, ні доцільне входити з нею в будь-які взаємини чи співпрацю.» (Там само, с. 439.)
Щоб якось обійти протиріччя між бандерівцями та “двійкарями” Андрій Мельник доручив генералові Миколі Капустянському скликати нараду колишніх співробітників полковника Євгена Коновальця. На нараді 4 лютого 1958 р. й було створено Роттердамський комітет. До Президії комітету увійшли: Андрій Мельник (голова), Степан Бандера, Роман Дашкевич, Дарія Ребет, Василь Татарський і Юрій Студинський. Наступного дня було обрано Діловий секретаріат у такому складі: Яків Маковецький, Михайло В. Борис, Роман Дебрицький і Модест Семирозум. Діловий секретаріат зайнявся технічною підготовкою цих урочистостей. Роттердамський комітет згодом сформував Комісію трьох, до якої увійшли представники трьох гілок ОУН: Дмитро Андрієвський від “мельниківців”, Дарія Ребет від “двійкарів” та Ярослав Бенцаль від “бандерівців”. Комісія трьох була покликана для збирання матеріалу про життя та діяльність Євгена Коновальця. 21червня 1958 р. комісія надіслала до комітету свій звіт, в якому серед іншого було запропоновано створити при Науковому Товаристві ім. Шевченка спеціальну Фундацію для студій життя і діяльності полковника Коновальця.
12 травня 1961 р. в приміщенні ЦПУЕН в Мюнхені відбулися Основоположні збори Фундації для дослідів життя і діяльности полк. Євгена Коновальця. Було ухвалено Статут фундації й обрано керівні органи. Управа фундації: Юрій Бойко (голова), Ярослав Бенцаль (заступник), Олекса Вінтоняк (секретар), Григорій Васькович, Євген Мацях, Роман Дебрицький, Яків Маковецький. Контрольна комісія: Андрій Мельник (голова), Степан Ленкавський, Богдан Кордюк, Мирон Коновалець, Василь Орелецький. Результатом роботи фундації мала стати підготовка та публікація збірника матеріалів про життя та діяльність Євгена Коновальця. Фундація сформувала редакцію цього збірника, до якої увійшли Ю. Бойко, Г. Васькович і М. Борис.
Робота по підготовці збірника розпочалася в 1963 р., а була завершена аж в 1974 р., коли побачила світ фундаментальна праця «Євген Коновалець та його доба». У передньому слові до видання з цього приводу зазначалося наступне: “По довгих роках праці випускаємо у світ Божий оцей збірник. Є він плодом зусиль не якогось вузького гурту людей, в ньому виявляє себе українство в діяспорі, виявляє своїми позитивами власну духову пружність і матеріяльну спроможність, а коли є у цьому неґативи ( а де ж без них обійшлося!), то вони відображують собою наші колективні спроможності” (Євген Коновалець та його доба. Мюнхен, 1974. С.7.) .
На жаль, ні Андрій Мельник ні Степан Бандера не дожили до виходу цієї книги. Андрій Мельник помер 1964 року внаслідок тяжкої хвороби, а Степана Бандеру було підступно вбито московським агентом в 1959 році. Саме січнем-лютим 1959 р. датовані 2 останні листи Бандери до Мельника. В них знову ж таки Бандера домовлявся про особисту зустріч з Мельником для вияснення важливих питань.
За два роки перед тим, в 1957 році Андрій Мельник відвідав Канаду та США. Напередодні поїздки він дав інтерв’ю головному редактору газети «Українське слово» Олегу Штулю. Воно було опубліковане в номері від 5 травня 1957 р.. А. Мельник розказав: «Я запрошений Президією УНО Канади взяти участь у відзначенні його 25-літнього ювілею. Я прийняв це запрошення і буду радий мати нагоду привітати цю заслужену нашу організацію з її святом у Торонті.
Очевидно радий я буду познайомитись з умовами організованого українського життя в Канаді, побачити знову не одного з земляків, знайомих з давнішньої і теперішньої співпраці, зробити собі повну і вірну уяву про стан і спроможності Українського Націоналістичного Руху за океаном. Само собою розуміється, що з моїми відвідинами Канади доведеться сполучити й відвідини ОДВУ в ЗДА, від запрошення якої я не міг відмовитися, та приглянутися і цьому найбільшому нашому скупченню на чужині.» (О. Штуль . Ціною крови. К., Вид-во ім. О. Теліги, 1997. С. 148.)
Поїздка Андрія Мельника за океан відома тим, що у своїх виступах в Торонто та Нью-Йорку він наголошував на необхідності об’єднання зусиль українських організацій на чужині для того щоби виступати єдиним фронтом на міжнародній арені. Ця його активність з часом знайшла свій вияв у створенні Світового конгресу вільних українців (СКВУ). Але для істориків ОУН ця поїздка позначена ще тим, що саме тоді полковник Мельник заклав фундамент для створення окремого Архіву ОУН. Він привіз до Канади архів Голови ПУН за 1938 – 1956 рр. Саме ці документи стали основою для створення централізованого організаційного архіву. Документи зберігалися в Торонто, де ними опікувався Михайло Селешко, а також у Вінніпезі. Андрій Мельник передавав документи ще і в 1961 році. Ось як про це згадував Микола Плав’юк, який теж опікувався організаційним архівом. «Наступна нагода – зустріч – 1961 рік, Люксембург – Мюнхен – Амстердам. Полковник відчував «рух часу»… Стан здоров’я в нього ще був задовільний. У розмові, яку ми мали в Люксембурзі, полковник із задоволенням розповідав про ставлення ОУН як до міжнародної, так і до внутрішньо-української політики… Кількома тижнями пізніше я жахнувся, зустрівши на залізничному двірці Амстердама Полковника, який вийшов із поїзда з великою валізою документів. «Не хвилюйтесь, друже! І в моєму віці час від часу треба випробовувати свої фізичні сили! На жаль, на спорт в мене часу не вистачає.»
Тільки тепер ми можемо оцінити важливість тих документів, переданих Полковником, що пройшли через далеку Канаду і повернулись до Києва. Ними вже користувалися чимало студентів, журналістів і науковців. Та велика валіза, в якій везли документи, з часом десь загубилася, а могла б стати цікавим музейним експонатом.» (Плав’юк М. Андрій Мельник – на тлі історичної доби ХХ століття./ Андрій Мельник. 1890 – 1964. Спогади. Документи. Листування/ Упорядники О. Кучерук, Ю. Черченко. К., Вид-во ім. О. Теліги, 2011. С. 31 – 33.)
У другій половині 1990-х років завдяки зусиллям Миколи Плав’юка організаційний архів з Канади частинами пересилали до Києва. В наші дні Фундація імені Олега Ольжича, яка зберігала ці документи в Україні, поступово передає документи організаційного архіву до Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки (ЦДАГОУ), тим самим збагачуючи Національний архівний фонд України. Зокрема, в січні 2024 р. відбулася урочиста передача документів фонду Миколи Плав’юка. На церемонії були присутні Голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов, директор ЦДАГОУ Ольга Бажан, виконуючий обов’язки голови правління Фундації ім. О. Ольжича Олександр Кучерук, Голова ОУН Богдан Червак. В цьому фонді також є декілька листів Андрія Мельника періоду його поїздки за океан. Один з них безпосередньо стосується архівної справи. Листа було написано в Нью-Йорку 6-го липня 1957 р. Листа було адресовано до друзів Я. Гайваса, М. Селешка, М. Плав’юка та О. Максимова. Андрій Мельник повідомляв: «З нагоди мойого побуту в Канаді примістив я архів голови ПУН з рр. 1938 – 1956 на канадійській землі. Отсим встановлюю кураторію цього архіву в складі особовім: Я. Гайвас, М. Селешко, М. Плав’юк, О. Максимів. Завданням кураторії цеї є збереження архіву голови ПУН в безпечнім місці й опіка над цим архівом.
Кураторія архіву голови ПУН підлягає безпосередньо кожночасному голові ПУН і диспонує цим архівом згідно з дорученнями кожночасного голови ПУН. Якщо від голови ПУН не дано буде в майбутньому інше розпорядження, кураторія архіву голови ПУН передасть в році 1975 весь архів з доповненнями, що ще до нього наспіють, Осередкові української культури й освіти у Вінніпегу, Ман[ітоба] в Канаді для створення в нім окремого архівного відділу Українського Націоналістичного Руху.» (Оскільки складання опису ще не завершено вказую тільки назву фонду. ЦДАГОУ, фонд Миколи Плав’юка.)
6 липня в Нью-Йорку Андрій Мельник написав ще одного цікавого листа. Він яскраво ілюструє ситуацію, що склалася в світі в часи холодної війни та гонки атомних озброєнь. В світі реально обговорювалася можливість третьої світової ядерної війни. Найбільше ця ситуація загострилася, як відомо під час Карибської кризи в жовтні 1962 р. Перебуваючи в Нью-Йорку Мельник пропонує створити другий ПУН за океаном для керування організацією на випадок війни і можливої втрати зв’язку між континентами. Цього листа він адресував Ярославу Гайвасу, Миколі Плав’юку та Зиновію Книшу. «В предвидженню евентуальної катастрофи від атомової чи іншої зброї, в наслідок якої винищений був би ПУН в Европі, чи теж зірваний з ним зв’язок, встановлюю на час до відновлення зв’язку з ПУН, чи теж до часу взновлення ПУН шляхом вибору на V ВЗУН, Тимчасовий Провід Українських Націоналістів у складі:
а) членів і референтів ПУН , перебуваючих на американському континенті: М. Мушинський, Б. Кобилянський, М. Михалевич, М. Антонович, Я. Гайвас, О. Зінкевич.
б) голов СО: М. Плав’юк, О. Грановський, В. Різник, Чарнецький.
в) редакторів: В. Мартинець, З. Книш, Я. Шумелда.
В склад Президії цього Тимчасового Проводу Українських Націоналістів покликаю: Я. Гайваса, як голову, М. Плав’юка як заступника голови, З. Книша як секретаря Т. ПУН.
Завданням Т.ПУН є продовження дії УНРуху і керма ним аж до скликання V ВЗУН не пізніше як впродовж року після перебрання керми УНРухом.
Нинішній акт зберігається в чотирьох примірниках: у голови ПУН і друзів
Я. Гайваса, М. Плав’юка і З. Книша.» (ЦДАГОУ, фонд Миколи Плав’юка.)
І ще один лист Андрія Мельника, який зберігається у фонді Миколи Плав’юка в ЦДАГОУ написаний вже після повернення з подорожі до Канади і США. Цей лист адресований до відомого українського діяча в США, багатолітнього керівника ОДВУ Олександра Неприцького-Грановського. Олександр Грановський добре знав батьків Олега Ольжича. В листі до Дмитра Штогрина від 23 січня 1956 року він згадував: «Я знав родину Ольжича особисто в Києві, бував у них в домі і часто здибався з його батьком О. Олесем. Тоді О. Ольжич був маленьким хлопчиком, ще бавився на підлозі. В 1938 році Ольжич з трудностями приїхав до Злучених Держав. Ми з ним часто здибувалися і переписувалися, а особливо в справах заснування Українського Наукового Інституту в Америці.» (Винар Л. Олег Кандиба-Ольжич. Дослідження та джерела. Нью-Йорк, Острог, Львів, 2008. С. 159.)
В своєму листі Андрій Мельник дякував Олександру Грановському за гостинність і допомогу під час візиту до США. «Вельмишановний пане професоре! Вернувшись до Европи вдалось мені вирватися на короткий час в гори на відпочинок. Мило згадую тут побут у Вашій гостинній хаті, Вашу ввічливість і жертовну поміч в часі нашої місії в Вашингтоні, Вашу уважливість на з’їзді і на бенкеті в Нью-Йорку. Дуже вдячний Вам за Ваше золоте серце! З привітом до вельмишановної дружини Вашої здоровлю Вас, пане професоре, всім добром! Слава Україні. Підпис.» (ЦДАГОУ, фонд Миколи Плав’юка.)
Передача організаційних документів до державного архіву має велике значення для збереження цих цінних для української історії матеріалів. В Центральному державному архіві громадських об’єднань та україніки створені всі необхідні умови для тривалого зберігання документів та їх реставрації в разі потреби. Тут також кращі умови для роботи науковців і студентів з цими документами ніж на цей час може надати Бібліотека ім. О. Ольжича в Києві. І ще одним аргументом на користь передачі документів Архіву ОУН до ЦДАГОУ є той факт, що в цьому архіві вже давно знаходиться багато документів, які за змістом і походженням дотичні до оунівських. Як приклад можу навести листування Євгена Коновальця з Володимиром Мартинцем з цього архіву, яке свого часу опублікували Анатолій Кентій та Володимир Лозицький (« Я б’ю в дзін щоб зрушити справу з мертвої точки…». Листування Є.Коновальця з В.Мартинцем.) .
І на завершення ще раз хочеться згадати теплим словом Миколу Плав’юка, якого Андрій Мельник сам призначив бути відповідальним за організаційний архів і завдяки енергії та організаційним здібностям якого ці матеріали опинилися в Україні.