Богдан Червак, Голова ОУН. (Із сайту “Історична правда”).
Вважається, що перший пам’ятник Олегу Ольжичу встановлено у Житомирі наприкінці 2017 року. Проте, ще задовго до цього, питання гідного вшанування пам’яті Ольжича залишалося актуальним у так званому вільному світі, де українці добре знали про цього великого українця, на відміну від українців, які проживали на території радянсько-московської імперії, де це ім’я заборонялося навіть згадувати.
Цього року в Україні і світі відзначається 80-та річниця трагічної загибелі визначного діяча ОУН, поета і вченого Олега Кандиби (Олега Ольжича). Нагадаю, 10 червня 1944 року у віці 36 років Олег Ольжич був закатований у німецькому концтаборі “Заксенхаузен”, а відтак його тіло німці спалили у крематорії.
Як тільки стало відомо про смерть Ольжича, одразу ж з’явилося бажання достойно вшанувати пам’ять героя, зокрема, встановити йому гідний пам’ятник.
Вважається, що перший пам’ятник Олегу Ольжичу встановлено у Житомирі на розі вулиць Ольжича та Перемоги наприкінці 2017 року.
Проте, ще задовго до цього, питання гідного вшанування пам’яті Ольжича залишалося актуальним у так званому вільному світі, де українці добре знали про цього великого українця, на відміну від українців, які проживали на території радянсько-московської імперії, де це ім’я заборонялося навіть згадувати.
Ідея встановити перший у світі пам’ятник Олегу Ольжичу виникла напередодні відзначення 70-ї річниці його народження. Зокрема, у березні 1976 року Центральна Управа громадської організації “Об’єднання Державного Відродження України” (ОДВУ), що діяла на теренах США, ухвалила рішення створити Оргкомітет, який мав би зібрати необхідні кошти та здійснити усі необхідні заходи із виготовлення та встановлення пам’ятника Олегу Ольжичу.
Основний тягар роботи впав на плечі Президії Оргкомітету до складу якого увійшли Я. Гайвас – голова, М. Андрейко – фінансовий референт, Г. Яремчук – скарбник, С. Букшована – секретар.
Одразу ж визначилися із місцем, де постане пам’ятник: США, м. Лігайтон в окрузі Карбон штату Пенсильванія.
Вже у квітні 1976 року відбулося перше засідання Оргкомітету на якому затверджено скульптора. Ним став Михайло Черешньовський, колишній вояк УПА, який погодився безкоштовно виготовити погруддя Ольжича.
Та не зважаючи на це, Оргкомітет розпочав збір коштів, оприлюднивши відповідне звернення до української громадськості у якому, зокрема, зазначалося:
“Доба Другої світової війни – це доба важкої боротьби і невсипущих усесторонніх зусиль українського народу для розбудови й зміцнення національного життя у всіх галузях, а в першу чергу для відбудови власної державности.
В складних і вийнятково непригожих умовах вступав український нарід у цю добу: обидва воєнні табори заперечували нам наше право на життя і на розвиток, бачили в нас тільки предмет своїх торгів, а деякі прагнули тільки одного: нашого знищення й у цьому напрямі робили всі зусилля.
Не зважаючи на найгірші умови, український нарід не побоявся боротьби за свої права, за своє, ніким незаперечне право бути вільними й рівними усім народам нашої землі…
Українська людина виявила в часі Другої світової війни найвищі прикмети борця, вояка і революціонера, працівника і організатора, далекозорого політичного діяча. Вона дала зі себе все, чого тільки від людини можна очікувати.
Символом і взором тих людей, що мужньо гинули на ешафотах і на полях боїв, що своїм трудом положили непохитні й незнищимі основи дальшого розвитку українського народу, є постать Олега Кандиби-Ольжича.
Син поета українського відродження Олександра Кандиби-Олеся, сам найвидатніший поет націоналістичної доби, науковець великого формату і культурний діяч, надхненник Карпатської Січі і духовий батько героїчної боротьби січовиків, підпільник і керівник революційної боротьби на землях України, член ОУН — Олег Ольжич своїм життям і своєю смертю показав, чим може бути і чим є українська людина.
Поставимо ж йому зусиллями нас усіх гідний пам’ятник! Друзі великого Покійника розпочали заходи здвигнути такий пам’ятник на Оселі ім. О. Ольжича в Лігайтоні, Пенсильванія.
Допоможім їм!”.
На це звернення відгукнулися українці фактично з усіх континентів. Фінансові внески зробили Українське національне об’єднання (Канада), товариство “Відродження” (Аргентина), Хліборобсько – Освітній Союз (Бразилія), Українська Національна Єдність (Франція), Об’єднання Українців у Великій Британії (Англія) та інші братні організацій у всьому світі.
Необхідні кошти зібрали доволі швидко, а витрати на будівництво пам’ятника не були великими, оскільки усі працювали безкоштовно. Так, інженер Василь Нагірняк безкоштовно виготовив проект монументального постаменту, який також безкоштовно встановила група членів ОДВУ на чолі з В. Зуляком.
Таким чином, покривалися тільки кошти матеріалів і відлив пам’ятника у бронзі, що склало не більше 20 000 доларів США. Натомість кошти, які залишилися, були витрачені на публікацію творів Олега Ольжича.
Урочисте відкриття і освячення пам’ятника Олегу Ольжичу відбулося З липня 1977 року. З цієї нагоди до Лігайтону з Європи прилетів його бойовий соратник і, можливо, найбільший друг Олег Штуль-Жданович – на той час чинний голова ОУН.
У своєму виступі голова ОУН зазначив: “І коли в поневоленій Україні не вирізьблене ім’я Олега Ольжича на сірім гранітів пам’ятників, то воно вирізьблене на граніті душ найкращих. У цьому перемога Ольжича, у цьому заповіт його нам і майбутнім поколінням , у цьому його вимога до нас і всього народу – будувати державу кожним кроком і жестом. У цьому гордість тих , що принесли себе у жертву разом з Ольжичем, чи під його провідництвом…
Він склав жертву, а ми лишилися в живих. Щоб його жертва не була втратою, не була соромом для нас, мусимо здобувати дальші бастіони на підступах до відродження української людини, української нації та її суверенности”.