Людмила Лобачова, фото автора.
125-річницю з дня народження Бориса Тена відзначили у Житомирському обласному літературному музеї. На літературно-мистецьку зустріч “Борис Тен — видатний перекладач античної літератури” завітала інтелігенція, науковці, краєзнавці, студенти, діти. Наукові співробітники запропонували гостям оглянути оновлену меморіальну кімнату, послухати коротку екскурсію та поезію Бориса Тена. Також присутні переглянули уривки кінохронік із музейних фондів.
Яскравим доповненням вечора стали виступи студентів Житомирського фахового коледжу культури та мистецтв ім.І.Огієнка, вони зачитали уривки перекладів Бориса Тена з “Одіссеї” Гомера. Згадали про ювіляра і як про активного діяча “Просвіти”.
Серед присутніх були ті, хто мав честь спілкуватися з Борисом Теном, лунали спогади. Зокрема ,краєзнавиця Любов Опанасюк розповіла: “Борис Тен починав працювати як священник автокефальної церкви якраз у ті роки, коли радянська влада починала боротися з релігією, як з “опіумом для народу”. На теренах Волині на той час проповіді були українською мовою, псалми співали теж українською. Переклади багатьох псалмів робив Борис Тен. За релігійну позицію Тена ув’язнили. Саме тому він все своє життя не міг писати власні твори і був змушений піти лінією перекладів. Українська автокефальна церква початку ХХ сторіччя об’єднала біля себе прогресивну українську молодь, яка тоді мешкала в Житомирі. Храм, в якому проводив служби Микола Хомичевський, був розташований на території нинішнього Архієрейського подвір’я. Звичайно, що сто років тому все мало не такий вигляд, як нині. Я читала спогади, що відомі житомирські родини, які відчували себе українцями, кожної неділі йшли на службу в той храм, щоби почути українську мову. Тому радянська влада Борису Тену це не простила. Мені повезло в житті, бо я його бачила і чула. Десь у кінці 1970-х років Житомирська студія “Полісся” створила любительській документальний фільм про Тена, який я особисто возила на один із конкурсів, на якому стрічка посіла перше місце. І ось зібрали переважно молодь та показали цей фільм. Потім виходить директор студії, а за ним невеличкого зросту простий дідусь. Нам по двадцять років, десь чули про Бориса Тена, але детально про нього чи творчість нічого не знали. Представили нам гостя і зал вимер – класик прийшов. Непоказний такий, в місті пройшли б повз. Він почав тихо говорити гарною українською мовою. На дворі кінець 70-х, українська не була на слуху, як зараз. Було таке враження, що він не говорив, а співав. Тен поділився враженнями про фільм, бо там були вибрані досить цікаві моменти з його життя. А потім його попросили читати вірші, серед яких замовили про Житомир. Він читав, а від нього йшла така магія, харизма. Читав він власні переклади Гомера та Шекспіра, які вважаються найкращими українськими переспівами. Молодь була заворожена, встала аплодуючи, прощаючись із класиком. І це було незвично. Коли він вийшов – тиша була благоговійна декілька хвилин. Ось таким я його побачила. Уявляю, яке враження Микола Васимльович справляв на тих, з ким постійно спілкувався. Дуже харизматична людина. Харизматичність та відстоювання української автокефальної церкви – радянська влада не могла пробачити Борису Тену все його життя”.
Пропоную зануритись в атмосферу зустрічі, згадуючи на сторінках видання Бориса Тена.
“Сьогодні гарна нагода віддати шану Миколі Васильовичу Хомичевському, який залишив яскравий і неповторний слід в історії не лише нашого міста, а в європейській культурі та літературі. Світ знає його під псевдонімом Борис Тен (давньогрецька назва Дніпра за описами історика Геродота), були й інші літературні псевдо, але не менш сильного і могутнього звучання (наприклад, Тодось Вернигора). Поговоримо про людину непересічну і неосяжну за своїм талантом, про людину, яку називають українським поетом і перекладачем, композитором і музикантом, музикологом і хормейстером, філологом і чудовим знавцем європейським мов, класичних і сучасних, знавцем українського фольклору, про людину з гуманітарною всебічністю — не чужу в усіх галузях культури, цінителя і глибокого знавця скарбів світової культури. Він прожив довге і багате на переживання нелегке життя. Пережив свою дружину і свого єдиного сина. І до кінця життя його не покидало бажання творити, змагатися, з корифеями світової літератури, використовуючи багатства рідної мови. Ім’я Бориса Тена в український літературі стало поряд з ім’ям автора легендарного епосу — Гомера. Його високохудожні переклади золотим фондом увійшли до скарбниці української духовної культури, він став класиком українського перекладацького мистецтва, посідаючи в плеяді українських майстрів перекладу почесне місце. Перекладацький подвиг Миколи Васильовича важко навіть належно оцінити: “Іліада”, “Одіссея” Гомера, драми Есхіла і Софокла, комедії Арістофана, трагедії Евріпіда, праці Арістотеля, відредагована ним Вергілієва “Енеїда” (переклад М.Білика), твори В.Шекспіра, В.Гюго, А.Міцкевича, Ю.Словацького, Ф.Шиллера та інш. Однак, вершина його перекладацьких звершень — це переклад “Іліади” та “Одіссеї” Гомера. 15693 віршованих рядки давньою мертвою мовою “Іліади” та 12110 — “Одіссеї”. У квітні 1947 Борис Тен одержав лист від Максима Рильського про перемовини з керівництвом Спілки письменників щодо перекладу спадщини Гомера. Через 16 років “Одіссея” постала в українському дзеркалі, а ще через 15 років мовою Шевченкової землі з’явилась “Іліада”. Лише за столом з Гомером — 31 рік, власне — півжиття. Першим кроком до Гомера був переклад разом з професором Євгеном Михайловичем Кудрицьким діалогів Платона “Федон” і “Крітон”. Правда, це набагато пізніше його будуть називати чудовим знавцем, професором, лінгвістом, а коли зробили цей переклад, обом було по 20-23 роки і вони були товаришами по інституту. Переклади діалогів відразу були включені академіком О.Білецьким (найбільша величина в галузі античної літератури) до антології античної літератури, яку він готував до видання. Мабуть, тоді у юнацькій душі Миколи Васильовича й народилась зухвала і прекрасна мрія — передати українською мовою “Іліаду” та “Одіссею”.
Все життя Бориса Тена нерозривно пов’язане з музикою і театром. Його музичною половинкою була Нара Леонтіївна, професійна співачка, викладачка вокалу. Микола Васильович працював з видатним музикознавцем Д.Ревуцьким над перекладами текстів пісень європейських композиторів, ця робота переросла у переклади творів лібрето оперної класики. Здобувши вищу музичну освіту у Московському музично-педагогічному інституті, Борис Тен перекладав для Київського, Львівського, Харківського театрів лібретто опер “Авесалом і Етері” З.Паліашвілі, “Норма” В.Белліні, “Тангейзер” Р.Вагнера та інші перлини вперше дійшли до українського слухача зрозумілою рідною мовою. І це була не просто перекладацька творчість, а віртуозна винахідливість майстра, щоб все це зазвучало.Впродовж багатьох років читав у Житомирі теорію музики в інституті іноземних мов, викладав у музичному і культпросвітньому училищах, вів факультативний курс музики і співу у педінституті. Був художнім керівником і учителем разом з Нарою Леонтіївною ансамблю “Льонок” на початку його діяльності, тривалий час очолював Житомирське обласне літературно-музичне об’єднання, хорове товариство, завідував літературною частиною ЖОМДТ , тепер Житомирський обласний музично-драматичний театр ім.І.Кочерги. Написав “Посібник для керівника самодіяльного хору”, який пережив два видання; за редакцією Миколи Васильовича вийшло шість літературно- музичних книг творів земляків, а ще низка хорових творів.Микола Васильович бував у численних дослідницько-етнографічних експедиціях, опублікував статті про етнографічний доробок Т.Шевченка, Лесі Українки, М.Коцюбинського, М.Рильського. І.Франка. Тобто, арсеналом творчих секретів Бориса Тена було віртуозне використання мовного багатства світової, класичної, української літератури, першоджерел фольклору”,-розповіла провідна наукова співробітниця Надія Маслова.
Додамо, що до ювілейної дати житомиряни поклали квіти до пам’ятної дошки, пам’ятника та могили Миколи Хомичевського, а в Житомирській обласній науковій бібліотеці ім.О.Ольжича відбулась літературно-мистецька вітальня «Зоряні сади Бориса Тена».
