Інна Ковальчук
Тетяна Череп-Пероганич Танго не для нас : поезії / Тетяна Череп-Пероганич. – Біла Церква : Час Змін Інформ, 2020. – 116 с.
Хто вона – лірична героїня поетеси Тетяни Череп-Пероганич? Така різна, така непередбачувана, ніжна і сильна водночас, горда і мрійлива? Кохання в поетичній збірці «Танго не для нас» чимось подібне до Ахматівського «поєдинку рокового»: воно не ідилічне, не спокійно-врівноважене, не безтурботно-щасливе. В більшості віршів перед читальником розгортаються драматичні моменти, які нікого не залишать байдужим. Поряд з цим – щемлива довірливість, інтимність, сповідальність роблять кожен текст не камерним, а загальнолюдським, зрозумілим практично кожному. Немовби оголена жіноча сутність промовляє голосом поезії:
Він вдяга рукавиці. Холоднішає, скоро зима…
Спиняє таксі, киває їй щось на кшталт: було добре, спасибі.
Йде крізь осінь постать далі сумна-сама…
Вона кохає його. А він? Він… її вибір.
Згадується загальновідомий вислів Марини Цвєтаевої про те, що справжні вірші «перемелюють» побут, подібно до того, як чарівна квітка «перемелює» чорну землю. Мабуть тому драматизм збірки не сприймається важко і болюче: навпаки, слова захоплюють розквітлою красою, залишаючи враження чогось напрочуд чистого і світлого. Авторка не боїться бути відвертою в своїх інтимних почуттях, вона впевнена, що її зрозуміють, і не потрібно щось пояснювати чи заглиблюватися у деталі. Саме це робить лапідарні тексти багатозначними.
Бува, опускаються руки – не те, що якісь там крила,
Тоді, як посеред літа морозить душу зима.
Напевне, трояндою квітла і щиро життю раділа,
Коли б у моїй ти був казці, але тебе нема.
Любов як вічна субстанція життя, як перша і остання його сходинка… Таємничий світ глибинної інтимності твориться авторкою з мінливої гри світла і тіні, з ночі і дня, з минулого і прийдешнього. І в осерді кожного твору відчувається висока духовна сутність, внутрішній світ непересічної особистості. Разом з тим поезії не відірвані від життя – навпаки, погляд на світ стримано реалістичний, без надмірних романтичних нот. Проте лірику Тетяни Череп-Пероганич можна сміливо назвати поетичним романтизмом. В більшості своїй вірші мають елегійну тональність, тому їх можна віднести до так званої «філософії серця», до кордоцентричної духовної традиції, яка зазвичай налаштовує на мінорний лад.
Сніжно так, сніжно –
падає, падає сніг.
Хай ми не поруч,
та я ще тобою грішна.
Може, і ти щось від літа в душі зберіг?
Спогади гріють,
тоді як надворі сніжно.
Авторка намагається шукати гармонію в усьому, чого торкається її чутлива душа. Не відрізняючись надмірною екзальтацією, вірші подекуди зіткані з протиріч і мінливих настроїв, що свідчить про високу концентрацію філософської думки. Саме в таких протиріччях і виявляється цілісність психологічної натури ліричної героїні. Почуттєві експресії обрамлені смисловим оформленням – поетичні засоби ощадливі, без надмірностей, простежується лаконізм і місткість кожної фрази. Деякі вірші взагалі сприймаються як миттєві суб’єктивні рефлексії, викликані певним станом душі.
За морем скучила чи за тобою?
Не знаю. Ви обоє дорогі.
Тепер душа не може без прибою,
Печаль її омила береги.
Філігранна витонченість думки і почуття, конденсована сила образів, неповторна поетичність захоплює з перших рядків і не відпускає до останніх. Захоплюєшся поетичним баченням світу і людини в ньому, внутрішньою цілісністю переживань і напруженістю думок. Мимоволі згадується Іван Франко: «Що ми в цім світі без любові…»
Знаєш, мені болить
Зраджена віра в літо.
Серце замерзло, мовчить,
заново вчуся жити.
Знаєш, мені пече
Те, що було лише грою.
На інше схилившись плече,
Я відболію тобою.
Завершуючи, хочеться звернути увагу на звуковий малюнок текстів. Саме через комбінування звукових елементів досягається довершене моделювання форми і змісту. Звукопис впевнено свідчить про тонке розуміння авторки чутливої матерії слова, стає показником естетичного забарвлення думки. Майстерне володіння звукописом – переконлива ознака самобутнього лінгвостилю авторки, її мовомислевої творчості. Фонічний компонент, за В.фон Гумбольдтом, створює дух поетичної мови. Саме завдяки цьому досягається милозвучність і звукова гармонія:
От знаєш, зараз, коли я лежу собі в ліжку,
вкуталася пледом, п’ю чай і читаю книжку,
незважаючи на відстань і обставини, що між нами,
вдома цієї миті ти робиш, здається, майже те саме.
І тому відчуття такі, що у нас на двох одне ліжко,
і навіть чай – з однієї чашки, і ми вголос читаємо книжку…
відключені телефони, ніч, як безодня,
та хіба бояться темряви ті, хто разом сьогодні?
Неможливо передати мистецьку сутність цієї поетичної збірки одним словом. Але в цілому – це яскраво виражений аромат любові. Або витончене танго дорослої жінки…