27 січня, у День пам’яті жертв Голокосту, в Римі, у соборі святої Софії, відбулася церемонія вручення Відзнаки священомученика Омеляна Ковча́ – греко-католицького священика, послідовника митрополита Андрея Шептицького, який у часи Другої світової рятував євреїв, за що був ув’язнений і загинув у концтаборі Майданек.

«…Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності. Можливо, наші Церкви є різні, але той самий великий і всемогутній Бог править усіма нами. Коли я відправляю Святу Літургію, вони всі моляться (…) Вони умирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову?» – цими словами з листа блаж. Омеляна відкрили церемонію нагородження. 

Відео з церемонії нагородження: 

Окрім українок, нагороду отримали німецький філантроп Бригіта Вебер, яка останні 20 років присвячує життя допомозі українським дітям та інвалідам, американський історик Тімоті Девід Снайдер «за те, що відкриває світові правду про українську історію» та польський дипломат Ян Томбінський «за вірну працю задля утвердження демократії в Україні та Європі».

Голова УГКЦ Святослав Шевчук наголосив, що лауреати премії «будують мости між народами», як це робив священомученик Омелян Ковч.

«Через вас можна бачити Бога в дії: в екстремальних обставинах, там, де, здавалося б, немає Бога, але ви вашим словом, присутністю і служінням його виявляєте», – сказав Шевчук.

Голова Комітету нагородження пан Іван Васюник зазначив, що ідея вручення відзнаки в Римі належить Блаженнішому Святославу, і це гарна можливість промовити правду «до міста і світу». Створення відзнаки свого часу благословив світлої пам’яті Блаженніший Любомир Гузар.

«Сьогодні в Римі ми свідчимо правду і кажемо світу те, що належить сказати від імені України. В Україні триває війна. Це не громадянська війна і не локальний конфлікт. Війну проти України веде Росія. Її мета – знищити будь-яку надію на наше вільне життя. Це війна звірства, приниження людської і національної гідності. Цю війну розв’язав проти нашого народу російський імперіалізм».

«Це свідчення правди, – сказав Іван Васюник, – є сьогодні у слові української письменниці Оксани Забужко, у подвигу юної волонтерки Яни Зінкевич; це свідчення є в науковій і моральній чесності визначного історика сучасності Тімоті Снайдера. Про Україну свідчить наш друг і побратим польський дипломат Ян Томбінський. Україну зігріває любов Бриггіти Вебер, яка стала втіленням добра для багатьох наших співвітчизників, особливо українських дітей…»

«Скільки мені вистачатиме сил і життя, я продовжуватиму свою справу і рятуватиму життя. Хоча я вже не можу робити це своїми руками, але я робитиму це завдяки своїй команді», – сказала медик-доброволець Яна Зінкевич.

Історик Тімоті Девід Снайдер виступив українською мовою і розповів, що через дослідження історії України він краще зрозумів себе.

У коментарі для Радіо Свобода науковець зазначив: «Я через Україну намагаюся зрозуміти Європу загалом, і зараз момент, коли українці кажуть, що я зробив щось добре. І це для мене велика честь. Омелян Ковч зрозумів, що завдяки іншим народам можна зрозуміти самого себе. Я намагаюся це робити через свою працю, історіографію, він це зробив відданням свого життя. Правда про українську історію, на жаль, незнана насамперед у Росії».

Оксана Забужко згадала, що розповіді про пароха Ковча чула від свого батька і життєвий приклад священика допоміг їй зрозуміти, якою має бути людина:

«Служити життю всупереч тим, хто хоче його знищити. Ця відзнака унікальна тим, що не капіталізується (не фінансова винагорода), це чисто моральний незаплямований капітал. Відзнака, яка сприймається як аванс і з подивом: я щось робила, сумнівалася, чи варто, а виявляється, це було помічено і оцінено. Це сигнал, що дорога твоя правильна. Особливо значна роль цієї відзнаки для письменника у конфлікті між літературною та громадською діяльністю в умовах війни», – розповіла Оксана Забужко.

Довідка.

Відзнака священомученика Омеляна Ковча є недержавною нагородою. Її вручення здійснюється під патронатом глави Української греко-католицької церкви.

Український греко-католицький священик Омелян Ковч (1884-1944) був відомим захисником гнаних та переслідуваних незалежно від їхнього віросповідання. У роки Другої світової війни він рятував євреїв від рук гестапо, загинув у концтаборі Майданек на території Польщі. 2001 року Папа Іван Павло Другий оголосив отця Ковча блаженним священномучеником.

У соборі Святої Софії, де відбулася церемонія, є меморіальна табличка, присвячена Ковчу.

ZIK

P.S. Оксана Забужко поділилася своїми враженнями від спілкування з Папою Франциском

Оксана Забужко: при виборі між «універсальним» і «українським» вибирай українське!

Мушу сказати, це досить дивний досвід − кілька хвилин спілкування з кимось, хто все ще наділений чи не найбільшою владою на планеті − без будь-яких «дивізій» (всі ж пам’ятають Сталінове роздратоване: «А сколько дивизий у Папы Римского?»). Особливо коли розумієш, що в тебе є всього хвилина-дві, щоб просигналити йому (хто отримує тисячі прохань щоденно!) про щось одне, направду важливе (завдання трохи як у східній казці, але й казки ж теж складалися на підставі чийогось досвіду…).

Папа Франциск зробив, наразі, дві речі, за які мені хотілось особисто потиснути йому руку:

1) молився за Україну в січні 2014-го (коли, після випущених голубів, стався всім пам’ятний інцидент з круком і чайкою) − і (нотабене в інформаційній війні!)

2) визнав фейки катехитичним гріхом.

Трохи повагавшись між 1) і 2), я вирішила подякувати таки за «молитву про Україну» – і не помилилася, бо виявилося, що за «засудження фейків» подякував йому, після мене, інший лауреат відзнаки блаженного Омеляна Ковча − Тімоті Снайдер, отож потрібний «сигнал» було таки подано!

(Це вже не вперше помічаю, навіть щось схоже на правило можна вивести: при виборі між «універсальним» і «українським» вибирай «українське» − і не помилишся, бо за «універсальне», в 99 випадках із 100, знайдеться кому потурбуватися й без тебе, а от за «українське» − в 99 випадках із 100 якраз ні, на жаль…).

До речі, того дня, 28 січня, Папа Франциск зробив ще одну річ, за яку українцям варт йому подякувати, − заступився перед італійським суспільством за наших безправних заробітчанок, назвавши їхню працю «харитативною місією». І, гадаю, це більше, ніж будь-хто з європейських політиків зробив воднораз для будь-якої групи міґрантів. Українці Італії мали того дня всі підстави кричати Святому Отцеві на виході з церкви: «Віва Папа!» і «Дя-ку-є-мо!»

 Не знаю (не було часу глянути), чи і наскільки це прозвучало в наших ЗМІ, але, на добрий лад, така новина мала б бути в числі топових.

На цьому відео – фраґмент, де Блаженіший Святослав представляє мене Папі Франциску. Ракурс не дуже вигідний)), але знімати Папу зблизька має право тільки прес-служба Ватикану, і охорона за цим пресуворо стежить (ніякого лібералізму!), отож повністю обличчя співрозмовців можна (кому цікаво) побачити хіба що на фотосайті L’Osservatore Romano.

От. А випущені «папські голуби» цим разом, покружлявши над тлумом коло Собору св. Софії, сіли просто в юрбу.
І чомусь мені здається, що це добрий знак.)))

Відео про представлення  Оксани Забужко Папі Франциску: