КР ОУН публікує твори, надіслані на Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича. Відгуки та «лайки» уважних читачів патріотичних віршів поетів-початківців будуть враховані при підбитті підсумків конкурсу учасниками журі.
Автор: © Колтунова Поліна, 7 років,
смт Компаніївка, Кіровоградська обл.
Віршики
від
Полінки
Я – маленькеє дівчатко
Я – маленькеє дівчатко,
ніби справжнєє курчатко,
яке любить все навколо:
і пшеничне жовте поле,
що годує всих і всюди;
і блакитне синє небо,
що дає нам світлі мрії
і надії, і надії…
Як і всі ми в ріднім краї –
на Донбасі і в Криму,
в Закарпатті й на Волині –
любим нашу Україну!
Народилась я в країні
Народилась я в країні,
яка зветься Україна.
В ній ліси, поля і ріки
залишаються на віки.
Плине час, та йдуть роки,
ми, маленькі козаки,
зробим все, що в наших силах,
щоби квітла Україна,
наша рідная земля,
відцуралась москаля!!!
Хитромудра Мура
Киця Мура у садочку
Спіймала мишку у куточку.
Сіла, з’їла, замурчала –
І пішла шукать сметану!
Лиш до кухні ніс встромила –
по хвосту і заробила!
Ох, як киця розлютилась,
Як на бабу подивилась!
Мов на сірого вовка,
на бабцю фиркнула вона!
Та недовго ображалась
І на ґанку заховалась!
Хоч грозяться їй дубцем,
Манить сало із хлібцем!
Якось кішка нишком йшла…
Якось кішка нишком йшла
Та й побачила … хвоста!
«Хто це? – думає вона,
Не чіпаючи хвоста. –
Може, це собака,
Наша забіяка,
Що хлопчиська Ромку
Тягала за футболку?
А, може, це корова,
Яку доїла Зоя?
А молочко ж смачне,
як справжнє крем-брюле?
А! Це ж шматочок шкурки,
Що вкрала я у Юрки!».
Знатиме хвастун Юра,
Як дразнити Муру,
Коли замерзне в ручки
У дірявій шубці!
Петрик і добрі справи
«Так-так-так, так-так-так!» –
Скаче Петрик як козак.
Всіх навколо закликає,
Щоб робили добрі справи:
Першачків не ображали,
Старшим радо помагали,
Не смітили, не кричали,
Тата й маму поважали.
Треба вам мерщій підмога?
Петрик мчить на допомогу!
Бабусина сімейка
У бабусі є свиня,
А в сараї – ще й теля!
На подвір’ї півник скаче
І мама- квочка кудкудаче,
Всіх курчаток обіймає
І від дощику ховає.
В буді песик он лежить
І на Мурочку гарчить!
Хоч і кістку він гризе,
Та бачить всіх, куди хто йде!
Ось така у нас сімейка,
Мов у справжнього Омелька!
Поліна і Бджола
Пішла Поля у садок –
назбирати ягідок.
Бачить: там повзе мураха,
Ніби справжня черепаха.
А за нею їжачок,
Назбиравши нагідок.
Він несе їх у родину,
У свою нову хатину.
Слідом мчить собі бджола
Й до Поліни підліта…
«Ай», – кричить мершій вона,
ніби то повзе змія!
«Мамо, мамо, ти прийди
І мені допоможи!
Ягід я уже не хочу,
Бо наїлася досхочу́!»
Хлюп-хлюп-хлюп…
Ти в водиці хлюп-хлюп-хлюп,
А вона шепоче:
« Буль… Ти до мене не підходь,
Бо потрапиш в воду вмить.
Я тебе там намочу
й трішки ще полоскочу.
А захочеш ти втекти,
то прийдуть мої брати:
мавки, п’явки й карасі…
й затанцюють звідусіль.
Всі тебе там підіймуть
І на берег віднесуть.»
Тож, мій друже, пам’ятай
І водицю обминай.
Краще нею ти милуйся
Та усьому в ній дивуйся…
Криниця
До криниці я піду
І усе там приберу.
Біля неї підмету,
Там травичку підсапну,
Я їй дах відремонтую,
Якщо треба, й підфарбую,
Павутинку обмету
І водиці я поп’ю.
Ой, яка ж вона смачна,
Ця водиця крижана
Без водички – я не я
Без водички – я не я,
Й не ходив би я щодня,
І не дихав, і не їв,
Й не ганяв би навздогін.
Без водички – я не я,
Й не моя уся рідня,
І не тато, і не мама
Й, навіть, не сусідка Ганя…
Без водички – я не я,
І рослинка, і тваринка,
І така ж мала дитинка,
І уся моя земля.
Без водички – я не я!!!