Культурна референтура ОУН. Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича.

КР ОУН публікує твори, надіслані на Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича. Відгуки та «лайки» уважних читачів патріотичних віршів поетів-початківців будуть враховані при підбитті підсумків конкурсу учасниками журі.

Автор: © Вероніка Іваницька, 14 років,  
м. Запоріжжя

27.10.17
Із «Кобзаря» слова пророчі
Нащадків від помилок майбутніх
Тарас, на жаль, не уберіг.
Часи були тяжкі.
Думки палкі
Кобзар висловлював в поезіях своїх.
Слова прості, гіркі.

…Заплющуй очі.
Із «Кобзаря» читай слова пророчі.

04.08.17
Усміхнуте місто
Живе та дихає древнє місто.
Поспішаю в обійми до нього.
Воно всміхається барвисто.
На хвилях мрій – до почуття нового.

07.09.17
Вавилон
Ми намагались збудувати Вавилон,
фундамент зіккурату видавався гарним.
Та різні мови взяли нас в полон,
старання досягти вершин зробилось марним.

Змішавши слів уламки з невідомих земель,
ми розділились – хтось був «за», хтось «проти».
І поки зверху малювали нас, діставши акварель,
не розуміли ми нічого. І справу кинули, не дійшовши згоди.

07.12.17
Правда – вічно права
Чи скоро мине час, сповнений втратами?
Чи скоро застигнуть слова?
Неправда опиниться за ґратами.
Правда – вічно права.

Її скарби, від нас спритно заховані,
ти розшукай, не спинись.
Хоч і здається –лише намальовані,
знайдені будуть колись.

09.01.18
Ліні Костенко
Незламна жінка поза владою часу
дивилася на мене крізь рядки.
Вона ховала поміж рим красу,
щоб зберегти себе в них навіки.

Щоб всі красу не бачили, а чули,
щоб та краса помітною була…
Поезія і заспокоїть, і розчулить.
Вона в серцях живе, і жити буде, і завжди жила.

18.04.18
Птахи крилаті
Летіли, мов птахи крилаті,
полями крізь пшеницю золотисту.
Від сонця зброя – капелюх крислатий.
Дощу краплини – камінці коштовного намиста.

16.06.18
Смутком дихає степ…
Я люблю тебе, осінь, всією душею.
Я вдивляюся в очі сумні.
Смутком дихає степ, і навколо
простяглися смарагди ланів.

І люблю я руки дужі вітру,
що куйовдять волосся кучеряве.
Пісню неба, стрімку, дощову,
і повітря, насичене травами.

06.09.18
Мамі
Мамо, думати не треба.
Оточили музикою стежки…
Ці гостинні хатки нас впізнають і через роки.
Ламаючи стіни думок (здається, що цегляних),
знаходжу вірний шлях.

Мамо, урок добігає до логічного кінця і зупиняється.
Останні штрихи…
Ти зітхаєш із відтінком смутку – робота, втома.
Вдома…
Поетика рим жіночих і чоловічих, анафоричність строф.

Буденність граціозно схиляється і обіймає нас, знесилених.

13.09.18
Вересневий верлібр
Ранок. Приходить звістка від осені:
навчальний рік розпочався.
Радіє дзвінок школярам.

…Вересень – то наче стрибок з парашутом.
Перехоплюючи дух, вибиває із сил.
Він минуле випиває до останнього ковтка.
Дивиться детективи старі, просякнутий ностальгією.
Колискову мугикає ніччю без снів та спокою.

А занудьгує – завітає до вчителя.
Світло ввімкне, щоб розгледіти краще
давнього знайомого.
Пізанська вежа зошитів, зосереджений погляд.

Усе як раніше. Затишок…
Розчулиться гість.
Подарує посмішку, схожу на несміливі промінці,
що визирають з-за хмар.

Цікавий персонаж той вересень, га?

27.10.18
Мій персональний Дон Кіхот
Ніч малює кришталеві,
тендітно-лагідні зірки.
Небесним списом металевим
осяяні її казки.

Найліпший мій натхненник,
віртуоз гри в мовчанку, бойкот,
фантазер, вигадливий письменник,
мій персональний Дон Кіхот,

чи знаєш ти, як довго триває
ця вирішальна мить до забуття?
Чи знаєш ти, – вона не зачекає,
поки знайдеш найліпшу зі звитяг…

Чи знаєш ти, яким тернистим шляхом
крокує дехто до гірських вершин?
Чи знаєш, як до скореного страхом
приходить відчай, що нагадує полин?