Культурна референтура ОУН. Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича.

КР ОУН публікує твори, надіслані на Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича. Відгуки та «лайки» уважних читачів патріотичних віршів поетів-початківців будуть враховані при підбитті підсумків конкурсу учасниками журі.

Автор: © Квітослава Сидорук, 16 років,
Молодятин Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.

Кривава пляма
Кривава пляма на землі
Туман і холод, всюди мла.
Крокують хлопці молоді,
Закінчились уже слова.
Ідуть, не знаючи чому
Німі вуста, холодні руки.
Хто розпочав оцю війну?
Навіщо болі і розлуки?
Ідуть  вже холод і морози,
Летять тут дні неначе птах,
А на очах криваві сльози
У душах біль і тихий страх.
Ідуть і бачать юнака
Лежить, не дихає, у крові
І бачать так лежить рука,
В руці же лист, той лист любові.
А там  промовлені слова,
написані  сльозами й кровю:
«Я тут живий, щоб ти жива,
Не омивай лиця сльозою!
Тут холодно та думка гріє
Про нашу землю і свободу.
М и  будем вільні, я так мрію,
Щоб було щастя для народу.
Ніхто не стримав і сльози
У грудях защеміло дуже.
Ніхто так не хотів війни
Нікому ж не було байдуже.
Минали дні і місяці
І як ж багато так віддали
Свої хвилинки у житті
Та що хвилинки? Життя дали
В крові скупалася земля
В крові тих юних молодих.
Війна зрівняла всіх життя
І щастя подих тихо стих.
Криваві плями на землі
Туман і холод, всюди мла.
Крокують хлопці молоді,
І що  ж нам дала ця війна?

***
Дощ і гроза та чашка чаю
І тепла ковдра на мені.
І тільки те одне я знаю-
Чудова книжка на столі.
Я сторінки швидко гортаю.
Вони ідуть у небуття.
У ті хвилини мов літаю
В якесь оте чуже життя.
І думаю не тільки чай
Зігріє у таку годину.
Людина має бути ,знай,
Й знайди собі таку людину.
Яка любов може віддати
В холодний і морозний день.
І зможе з вами політати
Без крил,без книги .без пісень…

Матусі
Усміхнися матусю,усміхнися на мить
Й обніми мене міцно своїми руками.
Подивись ти очима-вони мов блакить
І так хочу.щоб завжди була ти із нами.
Хоч покрила волосся твоє сивина
 І натруджені працею руки твої.
Та для мене ти в світі єдина-одна
 І тримаєш так міцно ти руки мої.
У серці моїм ти,матусю, навіки,
Не забуду тепло я ніколи цих рук.
В тяжкую хвилину-ти є мої ліки
І важливий для мене твого серця стук.

Батькам
Найкращі для людини миті-
 Ії дитинство,рідні батько й мати.
Теплом і сміхом ніжно оповиті
 І тепла й затишна батьківська хата.
Ні чим ці миті нам не замінити,
Тепло батьків.сповнених любові.
Батьки найкраще.що мають в світі діти,
 Вони для них на все,на все готові.
Пробачте нас за смуток у очах,
За те що ми не раз вас засмутили
Та ви ніколи не лишали у сльозах
Й ніколи нашу руку не пустили.
За ту любов ,що нам ви дарували,
За те що були поруч біля нас,
За те що нам своє життя віддали,
Ми Богу щиро дякуєм за вас!

РІЗДВЯНЕ
Засвітила яскрава зоря –
Прославляєм Ісуса Христа.
Марія тримає Дитя,
Він – надія, радість і життя!
Народився наш Спаситель,
Наш Христос і наш Учитель.
Нам спасіння дав,
Життя подарував.
Ангел пастухам сказав:
«Ісус народився, Бог радість дав!».
І прийшли поклонились Йому,
Дитятку, малому Христу!
Мудреці подарунки несли:
Ладан, мирну, золото дали.
Мудреці побачили зорю
Й поклонились Господу Христу.
І ми будемо хвалити,
І з ним у серці будем жити.
Народився Христос, радійте, люди,
Ісуса будем славити повсюди!

Балада про трьох синів
Війна, жорстокість, автомати
І плаче гірко, плаче мати.
Прийшли по три її надії,
Любові, радості і мрії.
Прийшли синів її забрати.
Почала мати їх благати:
«Я вже стара і вже недужа,
Нема ні дочки, ані мужа.
Оце лиш мої три сини,
Нема у них ні в чім вини!
Я їх леліяла й любила,
І жити вчила, як уміла.
Як заберуть – буду вмирати,
Нікого не буде й обняти»…
«Не плач, матусю, не ридай,
Молися і синів чекай!
Ми, мамо, вернемось, я знаю,
Не плач, матусенько, благаю!»
Ніхто не ходить по кімнаті,
Закрились двері, тихо в хаті…
Нема тепер кого леліти,
Ані любити, ні жаліти.
Сидить стара і сива мати
Біля вікна синів чекати…
Не рік, десь два уже чекає,
А звісточки іще немає.
Уже чужі сини вертають —
їх з перемогою вітають!
Радіють дружно перемозі,
А, може, діти ще в дорозі?
Нема… О ні! Ідуть сини!
Невже вони, невже вони!?
Та мати добре придивилась –
Вона, насправді, помилилась…
Упала й почала вмирати,
Бо не було вже сил чекати.
Де три сини? Де їхня мати?
Не знають точно, щоб спитати.
Та, кажуть люди, що сини
Там, де безкраїї лани
Лежать убиті. Й з ними мати.
Лишилась тільки стара хата.
Ніхто не ходить по кімнаті.
Закриті двері. Тихо в хаті…