Олександр Вакуленко
У Конотопському відділі поліції функціонує Музей правоохоронних органів Конотопщини. Цей осередок пам’яті силових структур унікальний тим що є єдиним серед усіх райвідділів поліції в Україні.
Музей створений завдяки ентузіазму ветерана правоохоронних органів Володимира Кичі, який віддав службі 30 років свого життя. А нині очолює громадську організацію ,,Конотопських ветеранів і пенсіонерів правоохоронних органів’’.
Перебуваючи одного разу у Конотопському міському краєзнавчому музеї Володимир Семенович із цікавістю розглядав історичні експонати. Чимало їх було присвячено конотопським підприємствам. Але про діяльність місцевих правоохоронних органів нічого побачити так і не вдалося. Саме тоді й з’явилася у нього ідея створення музея, де відображалася б історія правоохоронців Конотопщини від самого початку до нинішніх днів. Поступово експонати для майбутнього музею накопичувалися, і в цьому значну допомогу надали ветерани МВС, які ділилися форменним одягом, державними та відомчими нагородами, фотографіями, книжками. Поступово знайшлися й речі правоохоронців із незапам’ятних часів – друкарські машинки, телефони, радіоприймачі, магнітофони, фотоприлади, годинники, ліхтарі, протигази, пожежні шлеми, медичні сумки. Поповнився музей і більш сучасними експонатами – колекцією медалів та кубків за перемоги та призові місця у спортивних змаганнях.
У 2015 році Музей правоохоронних органів Конотопщини було відкрито. Його відвідувачами стали школярі та курсанти вищих учбових юридичних закладів із Києва та Харкова, пенсіонери. Побували в музеї і закордонні гості із Німеччини та Білорусі, а також пенсіонер поліції Сан-Франциско, спостерігач місії ОБСЄ в Україні Джеймс Н. Сперос.
Із книги краєзнавця Шаміля Акічева ,,Пам’ятні дати історії Конотопщини’’ дізнаємося, що на підставі поліцейського статусу 1782 року створена Конотопська міська поліція. Міська поліцейська управа складалася з городничого, двох приставів – кримінальних та цивільних справ, двох ратманів. Цікаво, що цього ж року, а саме 15 червня повстанський загін народного месника Семена Гаркуші вчинив напад на двір конотопського городничого Базилевича в Конотопі і покарав його жінку – Парпуриху.
Після більшовицького жовтневого перевороту 1917 року на чолі якого перебував молодший брат терориста Олександра Ульянова – Володимир Ульянов розпочинається інтервенція московських загарбників на територію УНР. Українці піднімаються на визвольну боротьбу. У цьому запеклому протистоянні неабиякий героїзм проявили студенти-крутянці, гайдамаки Симона Петлюри, січові стрільці Євгена Коновальця, згодом – повстанці Холодного Яру, члени УВО та ОУН. Але у загальному хаосі воєнного часу знаходилися й ті хто забув чийого він роду, або навпаки зберігав пам’ять, що він українець із діда-прадіда, але потрапив під вплив марксистських популістських ідей. Саме вони поповнювали ряди тогочасних чекістів, й водночас із боротьбою проти відвертого криміналітету осмілилися вести підривну роботу проти найсвятішого – намірів українців, згідно із заповітами Тараса Шевченка збудувати власну державу. Тому із інтересом сприймаються фотографії конотопських чекістів, співробітників ДПУ, НКВС. Адже вони були свідками совєтського, перехідного періоду, одного із етапів прямування України до волі та саморозвитку. А вже сучасні конотопські правоохоронці, значно свідоміші від своїх попередників активно захищають від сепаратистських бандформувань та московських патологічних вбивць свою рідну землю на Сході України.
Слова Максима Рильського ,,Хто не пам’ятає свого минулого, той не вартий свого майбутнього’’, – улюблений вислів Володимира Кичі. До цих пророчих слів варто лише додати, що найвищим показником відданості Україні є належність до ОУН.
Фото автора