Ніна Головченко
У грудні 2018 року стартувала портальна версія «Великої української енциклопедії» ― е-ВУЕ. Електронна версія енциклопедії є більш динамічною та демократичною у підходах до формування контенту у порівнянні з друкованою версією ― ВУЕ.
Статті до е-ВУЕ можуть подаватися не лише в алфавітному порядку ― до друку тепер готується 2-й том ВУЕ на літеру «А», ― а на всі літери української абетки в міру готовності їх.
Такі статті укладаються переважно як авторські рубриковані лонґріди. На порталі ці статті ілюструються фото та відео матеріалами, рисунками чи інфографікою, а також мають аудіоверсію для осіб із порушеннями зору. Авторами статей виступають насамперед науковці.
Чимала кількість енциклопедичних статей у розділі «Персоналії» має бути укладена про українських письменників та літературознавців, які презентують український сегмент у світовому літературному процесі.
Щодо історії та персоналій давньої української літератури чи літератури 17−19 століття напрацьовано потужний арсенал наукових та довідкових джерел.
А от досвід формування блоку статей-персоналій про українських письменників 20‒21 ст. до «Великої української енциклопедії» доводить, що проблемними є декілька критеріїв, за якими здійснюється добір імен до ВУЕ (е-ВУЕ). Ідеться насамперед про:
- наявність чи відсутність документально підтвердженої, повної, вивіреної історичної інформації про окрему категорію персоналій, а також брак достатньої кількості якісних літературознавчих розвідок щодо творчості письменника;
- світоглядні переконання, які станом на тепер сприймаються, наприклад, як просовєтські;
- премії, що з плином часу втратили свій авторитет чи, навпаки: відсутність в Україні персоналій — лауреатів найпрестижніших премій світу в галузі літератури;
- сповідування письменником естетичних принципів і стильових форм некласичного мистецтва (модернізму чи постмодернізму);
- місце в історії української літератури письменників — українців за походженням;
- переклади творів іноземними мовами (як критерій популярності письменника у світовому культурному середовищі);
- включення / не включення творів письменника до шкільних програм з української літератури.
Розглянемо ці критерії детальніше.
Письменники, репресовані радянською владою
Проблема наявності чи відсутності документально підтвердженої, повної, вивіреної історичної інформації, а також брак достатньої кількості якісних літературознавчих розвідок щодо їхньої творчості, торкається насамперед імен письменників 20 ст., що були репресовані за часів радянської влади.
Не всі джерела з цієї теми оприявлені, досліджені та проаналізовані. Хоча є низка публікацій про список репресованих українських письменників1, опубліковано перелік імен митців епохи «розстріляного відродження» або «червоного Ренесансу»2, «український список Сандармоху»3, а також імена письменників із когорти репресованого шістдесятництва (В. Стуса, І. Світличного, О. Бердника, Є. Сверстюка, І. Дзюби та ін.). Також досліджено літературну добу 20-х років 20 ст., творчість багатьох найбільш відомих митців — М. Хвильового, В. Чумака, Миколи Зерова, Василя Еллана-Блакитного, Михайля Семенка, Валер’яна Поліщука, Валер’яна Підмогильного, Євгена Плужника, В. Винниченка та ін 4 5 6 7.
Однак, щодо багатьох персоналій бракує і біографічних відомостей, і опису творчості, і досліджень про рівень їхніх літературних досягнень. Наприклад, творчість Василя Худяка, Дмитра Тася, Григорія Вакара, Петра Ванченка, Марка Вороного, Петра Губера, Лавріна Дяченка та ін. не представлена ґрунтовними науковими розвідками.
Без належного наукового опрацювання творчої спадщини письменників, що згоріли в роки радянських «пятилеток», на повноцінне представлення цієї сторінки історії української літератури у ВУЕ (е-ВУЕ) годі й сподіватися.
Соцреалісти чи «холуї» радянської влади?..
Тепер доволі суперечливо оцінюється творчість багатьох українських письменників, які були успішними та відзначені званнями і преміями за радянської доби. Це стосується певною мірою класиків соціалістичного реалізму, наприклад, Івана Ле, Андрія Головка, Віталія Петльованого, Вадима Собка, Якова Баша та ін.
Так само нинішня письменницька і наукова молодь часом дуже критично налаштована щодо постатей, наприклад, Миколи Бажана чи Дмитра Павличка через те, що ці письменники були / є обдарованими митцями, але свого часу йшли на компроміси та співпрацю із совєцькою владою.
Так, особистість, «вершини і провалля, високі здобутки й принизливі манівці» М. Бажана намагається пояснити дослідниця Віра Агеєва, що присвятила цій темі монографію «Візерунок на камені»8. А от Д. Павличко донині є активним учасником і політичного9, і культурного життя країни, чим провокує різні оцінки своєї діяльності. Так, поетичну творчість Д. Павличка фахівці поціновують високо і захоплено коментують10, але компроміси поета з радянською владою гостро засуджуються у публіцистичних публікаціях, наприклад, у статтях «Олександр Сич: Вважаю крайнім цинізмом нагороджувати бандерівською відзнакою затятого антибандерівця Дмитра Павличка»11 та «Моє звернення до холуя і лакея Дмитра Павличка» Руслана Коцаби12.
Як чинити укладачам ВУЕ, як писати про письменників, що не без моральних і мистецьких утрат проходили свій шлях між Сциллою і Харибдою радянської доби?
Очевидно, що об’єктивно.
Про продуктивність об’єктивного підходу до висвітлення творчого здобутку того чи іншого письменника радянської доби наголошує письменник і видавець М. Слабошпицький: «Література радянської доби — це загалом строкате видовище. З одного боку, можна сказати, що це був тотальний соціалістичний реалізм, тобто в літературі були регламентовані ідеї, сюжети, конфлікти, міра відвертості автора і його свобода. Попри цей безрадісний літературний ландшафт були острівці, які не можна назвати соцреалізмом. Скажімо, складно назвати письменником-соцреалістом Григора Тютюнника, Валерія Шевчука, Ліну Костенко. Були окремі письменники, чия присутність у літературі випала на епоху соцреалізму, але вони не стали типовими репрезентантами цієї епохи, зберегли себе, свій талант. Були великі поети і прозаїки. Завжди з подивом думаю про поета, який ніби змалів у сприйнятті і розумінні, але не змалів як літературна постать. Це, скажімо, Микола Бажан – майстер вірша, поет великого таланту, який нагадував бідного прочанина, який ставив свічку і богові, і чортові, тобто писав геніальний твір «Сліпці» і водночас оди Сталіну… Це була така література, і треба дуже спокійно підходити до цього, викидати з історії і замовчувати її не можна, треба належно це сприйняти – так, як воно було, і зрозуміти. Ці талановиті письменники не вимагають нашого адвокатства чи виправдань, вони були такими, як мусили бути в ту добу, уцілівши фізично на полі смерті, де викошували і талантів, і посередності»13.
Але, знову ж таки, ця об’єктивність має ґрунтуватися на науково виважених фактах, а не на публіцистичних закликах.
Про «бабцю Шевченківку» і не тільки
В Україні донині немає жодного нобеліата, хоча на цю престижну міжнародну літературну премію за різних обставин висувалися твори І. Франка, В. Стуса, П. Тичини, М. Бажана, Т. Осьмачки.
Проте є митці, що нагороджені іншими престижними міжнародними преміями. Наприклад, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан відзначені, відповідно 2006, 2013, 2015, літературною нагородою Центральної Європи «Ангелус» (Nagroda Literacka Europy Środkowej «Angelus»), яка вручається щороку за найкращу прозову книгу, опубліковану польською мовою. Організатором і фундатором премії від 2006 року є місто Вроцлав (Польща); її лауреатом може стати письменник, що походить із Центральної Європи. А українська письменниця Тетяна Малярчук перемогла в конкурсі німецькомовної літератури, який проходить в м. Клагенфурт (Австрія), і стала лауреатом премії Інгеборд Бахманн (Ingeborg-Bachmann-Preis) 2018.
З іншого боку, національна премія імені Т. Шевченка, заснована 1961, вручалася і за радянських часів, і за доби незалежності. Саме це нівелює її статус серед частини сучасних потенційних номінантів і літературних критиків. Про «бабцю шевченківку», розмитість критеріїв у доборі її лауреатів та неготовність учасників оргкомітету сприймати новітню українську літературу писала критик Тетяна Трофименко14 та ін.
Окрім того, в Україні щороку вручається понад 20 інших літературних премій міжнародного, державного, всеукраїнського рівня в різних галузях літературної творчості, є також низка міських і регіональних премій.
І отут із чіткими критеріями часом визначитися важко: чи брати до уваги імена лауреатів премії «Книга року Бі-Бі-Сі» (вручається автору найкращої повнорозмірної книжки художньої прози українською мовою та автору найкращої дитячої книги українською мовою); лауреатів щорічної премії Президента України «Українська книжка року» (висуваються книжкові видання українською мовою, видані в Україні протягом останніх трьох років); лауреатів «Коронації слова» (міжнародного літературного конкурсу рукописів романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей); лауреатів літературної премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського від Польського інституту в Києві (присуджується українському письменникові / письменниці віком до 40 років, незалежно від місця його / її проживання, прижиттєво, за прозову україномовну творчість, що порушує актуальні теми, змушує до рефлексії, розширює знання про інші культури…) або лауреатів Міжнародної українсько-німецької літературної премії імені Олеся Гончара за найкращий твір молодого автора?..
За умов такого дисонансу, коли премій забагато і рішення їхніх оргкомітетів часом суперечливі, відповідь на запитання «Чи укладати статтю про цього письменника до ВУЕ (е-ВУЕ)?» треба відшуковувати в кожному окремому випадку.
Про персоналій «сучукрліту»
Складним питанням є проблема добору імен персоналій до ВУЕ (е-ВУЕ) серед сучасних письменників.
Нинішній літературний процес не є структурованим, регламентованим. Окрім колись єдиної авторитетної організації — Спілки письменників України — створено нові письменницькі асоціації (Асоціація українських письменників, 1997), угруповання чи об’єднання. Частина авторів не є учасниками якихось спілок, але є помітними постатями в царині літературної творчості.
З іншого боку, бракує фахової літературної критики, яка не є клановою, заангажованою чи суб’єктивною. Як зауважує М. Слабошпицький: «У теперішньому суспільстві письменник перестав бути сакралізованою особистістю. Наша література сьогодні нагадує справді щось таке як анархізм, махновщину – в ній є все, дозволено все. Іде період скидання з постаментів усіх тичин, бажанів, рильських. І це інколи робиться брутально і вульгарно. З іншого боку, коли подивитися на тих, які є найяскравішими представниками сьогоднішньої літератури – це справді дивовижне розмаїття стилів, шкіл, тенденцій, яскраві імена, пасіонарні особистості»15.
Не підпасти під вплив добре розпіареної посередності чи суб’єктивних смаків і не втратити при цьому ім’я насправді непересічного автора (за відсутності ґрунтовних наукових досліджень до теми) в царині сучасної літератури — ось ризики, які чигають на укладачів національних енциклопедій.
Перефразовуючи Влада Листьєва: За радянських часів не було не лише сексу, а й модернізму…
Мистецтво модернізму і постмодернізму донині багатьма реципієнтами від літератури в Україні ґрунтовно не вивчене і сприймається часом як негативне явище [детальніше про це йшлося у статті автора «Актуальні проблеми тлумачення наукового терміну в енциклопедичній статті (на прикладі літературознавчих категорій)»16]. І якщо ім’я певного автора пов’язують із модерністською чи постмодерністською літературною практикою, то його твори часом оцінюють як негативне явище. От, наприклад, яку гру слів зустрічаємо в особистому блозі Галини Пагутяк (до слова, лауреатки Шевченківської премії з літератури 2010 року): «У кожній літературі присутні авторитети, аферисти, епігони, плагіатори, популісти, дилетанти, і просто вар’яти. Тільки в Україні перших трьох звірів називають постмодерністами, що дає змогу мобілізувати наступне покоління епігонів»17.
Не заглиблюючись у теоретичний аспект проблеми (тут порекомендую прочитати хоча б статтю «Український варіант постмодернізму» з навчального посібника для студентів ЗВО Р. Харчук18), усе ж зауважу: якщо сприймати постмодерністський стан культури як виключно негативне явище, то, за таких упереджених позицій, добра половина сучасних українських письменників не має шансів потрапити до ВУЕ (е-ВУЕ).
Долати кордони позитивістських підходів до аналізу та інтерпретації художнього тексту
Ми ще не готові сприймати письменників чи літературознавців українського походження з-за кордону, бо або мало знайомі з творчістю таких авторів, або не здатні критично сприймати творчий доробок їх. І якщо письменниця Емма Андієвська, що народилася на Донеччині, а проживає то в Німеччині, то в США, 2018 була відзначена Національною премією України імені Тараса Шевченка, то щодо претендента на цю премію 2016 року Григорія Грабовича, професора кафедри української літератури Українського наукового інституту Гарвардського університету, що походить з родини українських емігрантів, в Україні здійнялася ціла буря19. Як наслідок, американський літературознавець українського походження не став лауреатом Шевченківської премії у номінації «Літературознавство та мистецтвознавство» за праці «Шевченкові «Гайдамаки»: Поема і критика» та «Шевченко, якого не знаємо. З проблематики символічної автобіографії та сучасної рецепції поета».
Характеризуючи творчий доробок Г. Грабовича у статті «Грабович, якого не знаємо», професор Тамара Гундорова наголошує на необхідності подолання українськими літературознавцями провінційності, дилетантизму та винятково позитивістських підходів до аналізу та інтерпретації художнього тексту, творів Т. Шевченка в тому числі: «Формування повноцінного науково-критичного дискурсу про Шевченка – без популяризації, міфологізації і замовчування складних сторінок його творчості – це ті критерії, які впроваджує в сучасне шевченкознавство Григорій Грабович. Він також дає зразки, так би мовити, методологічно «чистого» прочитання творчості поета – структуралістського, герменевтичного, психоаналітичного, з одного боку, і включає шевченкознавство в русло загальнотеоретичних пошуків світового літературознавства. Для українського літературознавства і гуманітаристики в цілому це школа, без якої неможливо вийти поза межі провінційності, дилетантизму і позитивістської емпірики. В основі такої школи – високий професіоналізм, глибинне чуття художнього тексту і любов до Шевченка, а також пропозиції нових, відкритих для дискусій інтерпретацій. Такого Грабовича варто знати!»20
«Нельзя так с толмачами обращаться…»
Переклади текстів українських письменників іноземними мовами — критерій, що підтверджує популярність українського митця слова не лише в Україні, а й за кордоном. Твори авторів радянського періоду перекладалися переважно мовами народів совєтського союзу та мовами країн соціалістичного табору. І це було державною політикою.
Нині іншими мовами, переважно європейськими, перекладено твори Андрія Куркова, Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Марії Матіос, Євгенії Кононенко, Василя Шкляра, Ірен Роздобудько, Лариси Денисенко, Ірени Карпи та інших сучасних письменників. І зазвичай це переважно особиста ініціатива авторів чи їхніх літературних агентів, а не державний менеджмент, що обумовлює обережне ставлення до цього критерію укладачів ВУЕ. З іншого боку, бракує відомостей про переклади іноземними мовами творів, наприклад, Любові Голоти чи Світлани Короненко, але ці письменниці — потужні сучасні авторки. Отож, і цей критерій — кількість творів певного автора, перекладених іноземними мовами, станом на тепер не може бути абсолютним.
В Україні втрачено систему просування іміджу держави шляхом презентації найкращих текстів у царині мистецтва слова мовами світу. А це також один із критеріїв добору персоналій до ВУЕ (е-ВУЕ), який потребує відновлення.
Письменники зі шкільної програми
Включення творів до шкільного канону також зазвичай є одним із критеріїв авторитетності письменника. Однак, традиційна методика вивчення української літератури в школі і тут «набила оскому». Сучасні популярні письменники, Ю. Андрухович і С. Жадан зокрема, за словами укладачів програми з української літератури, просили вилучити їхні тексти зі шкільної програми, бо це, мовляв, негативно вплине на імідж автора. З іншого боку, є багато письменників, твори яких включено до шкільних хрестоматій для читання, для початкової школи зокрема.
Але чи про всіх цих авторів маємо укладати статтю до ВУЕ (е-ВУЕ)?..
***
Тільки побіжний перелік питань, які ускладнюють об’єктивний і збалансований підхід до укладання статей-персоналій до ВУЕ (е-ВУЕ), переконливо доводить, наскільки важливим є процес консолідації зусиль наукової еліти України в царині літературознавства для того, щоб виважено та об’єктивно вписати когорту українських письменників 20‒21 ст. до Великої української енциклопедії.
Адже сучасна «Велика українська енциклопедія» і її електронна версія ― це свого роду інтелектуально-іміджева національна візитівка України.
1 Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин / П. Голубенко. — Київ : Дніпро, 1993. — 447 с.
2 Юрій Лавріненко. Розстріляне відродження: Антологія 1917‒1933. Поезія — проза — драма — есей. Paris, Instytut Literacki, 1959. // Київ, Просвіта, 2001. — 794 с.// К.: Смолоскип, 2007. — 976 с.
3 Український список Сандармоху (оновлений). Частина 1. Публікацію підготував Сергій Шевченко // Вектор Ньюз. ЕКСКЛЮЗИВ. 27.09.2016. URL: http://uk.vnews.agency/exclusive/20171-ukrayinskiy-spisok-sandarmohu-onovleniy-chastina-1.html
4 20-і роки: літературні дискусії, полеміки : літ.-критич. ст. / [упоряд. В. Г. Дончик ; ред. В. М. Чучко]. — Київ: Дніпро, 1991. — 364 с.
5 Ковалів Ю. Історія української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст.: підручник: У 10 т. — К. : ВЦ «Академія», 2013. — Т.3: У сподіваннях і трагічних зламах. — 2014. — 472 с.
6 Ковалів Ю. Історія української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст.: підручник: У 10 т. — К. : ВЦ «Академія», 2013. — Т.4: У сподіваннях і трагічних зламах. — 2015. — 576 с.
7 Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дискусія 1920-х років / Пер. з англ. Микола Климчук; науковий редактор Ярина Цимбал. — Київ: Ніка-Центр, 2006. — 384 с.
8 Агеєва В. Візерунок на камені : Микола Бажан : життєпис (не)радянського поета. — Львів 6 Видавництво Старого Лева, 2018. — 496 с.
9 Павличко Д. Пане Ющенко, не встрявайте у виборчу кампанію! // Українська правда: 26.08.2012. URL: https://www.pravda.com.ua/columns/2012/07/26/6969585/
10 Радько Ганна. Поетика сонетарію Дмитра Павличка у контексті світової традиції // Київська старовина. — 2010. — січень. №1(341). С. 125‒141. URL: https://www.libr.dp.ua/text/kievstar2010_1__Radko.pdf
11 Олександр Сич: Вважаю крайнім цинізмом нагороджувати бандерівською відзнакою затятого антибандерівця Дмитра Павличка // Politiko. 18.09.2018. URL: http://politiko.ua/blogpost7171
12 Руслан Коцаба. Моє звернення до холуя і лакея Дмитра Павличка // Галицький кореспондент. 26.07.2012. URL: http://gk-press.if.ua/x7192/
13 Палажій Г. Михайло Слабошпицький: Україна проходить ганебно-сумний період під назвою варваризація. // ZIK. 19.10.2018. URL: https://zik.ua/news/2018/10/19/myhaylo_slaboshpytskyy_ukraina_prohodyt_ganebnosumnyy_period_pid_nazvoyu_1430135
14 Трофименко Т. Бабця шевченківка: реанімація затягується // ТСН. Культура. Блоги. 9 березня 2017. URL: https://tsn.ua/blogi/themes/books/babcya-shevchenkivka-reanimaciya-zatyaguyetsya-885249.html
15 Палажій Г. Михайло Слабошпицький: Україна проходить ганебно-сумний період під назвою варваризація. // ZIK. 19.10.2018. URL: https://zik.ua/news/2018/10/19/myhaylo_slaboshpytskyy_ukraina_prohodyt_ganebnosumnyy_period_pid_nazvoyu_1430135
16 Головченко Н. І. Актуальні проблеми тлумачення наукового терміну в енциклопедичній статті (на прикладі літературознавчих категорій) / Енциклопедичні видання в сучасному інформаційному просторі: колективна монографія / За ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. – К. : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2017. – с. 261‒278.
17 Пагутяк Г. Літературний бестіарій // Галина Пагутяк. Листопад 2018. URL: http://pahutyak.com/%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D0%B1%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B9/?fbclid=IwAR0EA5V6ptfZyfdnIju_Hzy_ZNw4B4n4-S0gZ3AbSsvwXicBckfyZXW75Mk
18 Харчук Р.Б. Сучасна українська проза : Постмодерний період : Навч. посіб. – К. : ВЦ «Академія», 2008. С. 5-28.
19 Українські митці та інтелектуали звернулися до Порошенка з листом на захист Грабовича // Українська правда. Життя. 21 грудня 2015. URL: https://life.pravda.com.ua/culture/2015/12/21/205188/
20 Гундорова Т. Грабович, якого не знаємо // Україна модерна. Міжнародний інтелектуальний часопис. 08.12.2015. URL: http://uamoderna.com/event/hundorova-grabowicz