ЮРІЙ ПУНДИК. (ЧІКАГО 1965). 1. НАЦІОНАЛІЗМ ЯК СВІТОВА ПРОБЛЕМА
Говорити про націоналізм і захищати ідеї націоналізму сьогодні серед «модерних» і «прогресивних» кіл Заходу – це стягнути на себе обвинувачення у фашизмі, реакціонерстві і політичному дикунстві. Націоналізм, ocoбливо після останньої війни, став рішуче непопулярний і «несальоновий» у західньому світі.
Продовжити читання ““УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ”.”
Аскольд Лозинський
Цих кілька слів не про війну. Це про всі війни України, що охопили століття, і про одну людину, поета, яка пішла з життя у неділю, 29 січня 2023 року, на 93-му році життя. Він був великим поетом, безперечно, одним із найвидатніших українських поетів сучасності.
Це був Дмитро Павличко. Можливо, він був суперечливою фігурою навіть у свої хороші роки, тому що володів таким палким і владним характером. Кажуть, що саме він переконав Леоніда Кравчука, спікера парламенту УРСР у серпні 1991 року підписати проголошення відновлення незалежності України.
Біографія Дмитра Павличка буде написана і переписана багато разів і багатьма людьми, які знали його особисто чи просто знали про нього. Кажуть, у віршах розповідається про життя поета. Це не може бути правдивіше, ніж у випадку з Дмитром Павличком. Під час свого радянського періоду він писав вірші за вказівками Комуністичної партії, зневажливо і агресивно ставившись до націоналістичної української діаспори (я це пам’ятаю і маю ці вірші). Але, водночас, він написав слова до пісні, яка представляла українську націоналістичну боротьбу, «Два кольори», чорний і червоний, символізуючи чорну землю України, зрошену червоною кров’ю її героїв. Ці слова стали майже гімном та надихаючими, мотивуючими для нового покоління.
Варто ще раз згадати поіменно усіх засновників ОУН, більшість з яких увіковічнені на знаменитому фото :
Сидять зліва направо 1 ряд: Юліан Вассиян, Дмитро Андрієвський, Микола Капустянський, Євген Коновалець, Микола Сціборський, Яків Моралевич, Володимир Мартинець, Микола Вікул.
Стоять зліва направо 2 ряд: Іван Малько, Осип Бойдуник, Максим Загривний, Євген Зиблікевич, Петро Кожевників, Дмитро Демчук, Леонід Костарів, Олесь Бабій, Ріко Ярий, Михайло Антоненко, Зенон Пеленський.
Стоять зліва направо 3 ряд: Юрій Руденко, Ярослав Барановський, Степан Охримович, Степан Ленкавський, Андрій Федина, Ярослав Герасимович, Теофіл Пасічник-Тарнавський, Олександр Згорлякевич.
(Відсутні на фотографії Василь Виноградник та Макар Кушнір)
Постанова Першого Конгресу Українських Націоналістів про створення єдиної Організації Українських Націоналістів замість різних більших чи менших крайових та еміграційних націоналістичних угрупувань була актом далекосяжного історично-політичного значення. Ним почалася прискорена інтеграція розсіяних по всьому світі націоналістичних елементів довкола одного ідейного та організаційного центру. З’явилася нова організована сила, що мала відограти величезну ролю в найближчому півсторіччі української історії. І ця роля далека ще від тріумфального фіналу.
Продовжити читання “ЗИНОВІЙ КНИШ “СТАНОВЛЕННЯ ОУН”.”
Нарешті настав довгожданий час, коли мав зійтися Конгрес. Були клопоти з вибором місця, щоб добре законспірувати його перед дипломатичними інтервенціями ворожих Україні окупантських держав. Ніхто, за винятком найвужчого числа організаторів, не знав дійсного місця проведення Конгресу. Учасники з’їжджалися до Праги в переконанні, що там і буде Конгрес. А з Праги перевезено їх до Відня, де найнято готель разом з нічліговими квартирами, рестораном, залями нарад для пленуму й комісій – щоб учасники нікуди не мусіли виходити, не звертали на себе уваги чужих розвідок і своїх таки земляків. Конгрес почався вранці 28 січня і скінчився 3 лютого 1929 року.
Продовжити читання “ЗИНОВІЙ КНИШ “СТАНОВЛЕННЯ ОУН”.”
Перша Конференція Українських Націоналістів. У історії українського націоналістичного руху прикметна вона тим, що ствердила однозгідність поглядів різних існуючих націоналістичних груп та організацій на основні підстави та мету націоналістичного руху і покликала до життя Провід Українських Націоналістів, що мав керувати дальшими працями ідеологічної та організаційної інтеграції націоналістичного руху.
Продовжити читання “ЗИНОВІЙ КНИШ “СТАНОВЛЕННЯ ОУН”.”
Виявилося, що заплянованого на весну 1928 року Конгресу Українських Націоналістів не встигли підготувати і провести в визначеному реченці не вдасться. Постанови Першої Конференції сприйняті були з ентузіязмом у русі українських націоналістів. Усі націоналістичні організації, а то й окремі незорганізовані націоналісти визнали авторитет Проводу Українських Націоналістів і підкорилися йому в праці до підготовки Конгресу, але тієї праці виявилося надто багато, щоб виконати її за кілька місяців.
Продовжити читання “ЗИНОВІЙ КНИШ “СТАНОВЛЕННЯ ОУН”.”
Усі ці більші чи менші організації, створені на засадах націоналістичного світогляду і причетні до розроблення його ідеології, розуміли, що далеко їм не зайти поодинці та в розпорошенні. Назрівала й зміцнювалася думка, що, коли хоче український націоналізм зіграти якусь ролю в суспільстві і коли має він виконати свою історичну місію, треба з’єднатися, злучити свої сили, зіллятися в одну суцільну, велику й могутню організацію.
Продовжити читання “ЗИНОВІЙ КНИШ “СТАНОВЛЕННЯ ОУН”.”
У той час, мов гриби після дощу, почали множитися по містах і містечках, ба навіть по деяких селах, молодіжні гуртки, співзвучні до Групи Української Націоналістичної Молоді, що хоч і не мали регулярного організаційного зв’язку з львівською Групою, все ж уважали її не тільки духовим лідером, але й організаційним центром. Засновниками тих “груп”, “секцій” і “звен”- вони на місцях приймали різні назви – були студенти, що на літні вакації або на Різдво чи Великдень приїздили зі Львова додому і заносили ідеї Групи Української Націоналістичної Молоді між своїх товаришів і ровесників. Це тим легше було чинити, що там майже скрізь вже існували якісь зав’язки гуртового життя молоді.
Продовжити читання “ЗИНОВІЙ КНИШ “СТАНОВЛЕННЯ ОУН”.”
Початки українського націоналістичного руху на Західніх Землях України після падіння Західньо-Української Народньої Республіки, якщо не рахувати Української Військової Організації, губляться в туманному мряковинні. Приголомшена упадком своєї державности, країна стояла віч-на-віч з польською окупацією. Для успіху в протистоянні необхідна була солідарна постава усього українського народу, тому на внутрішньополітичному фронті настало перемир’я, припинення суперництва в змаганні партій за впливи на суспільність. Опір загарбникам чинився двома шляхами: активні елементи суспільности – під прапором Української Військової Організації, а широкі народні маси – опозицією окупаційному режимові та польській державній діяльності на українській національній території на грунті традиційної історичної ненависті до Польщі, підсиленої пансько-шляхетською бундючністю представників влади з їх офіційним курсом на винародовлення українців.
Продовжити читання “ЗИНОВІЙ КНИШ “СТАНОВЛЕННЯ ОУН”.”