ЧАСТИНА 7. МАЛІ Й РОЗДРІБНЕНІ.
У той час, мов гриби після дощу, почали множитися по містах і містечках, ба навіть по деяких селах, молодіжні гуртки, співзвучні до Групи Української Націоналістичної Молоді, що хоч і не мали регулярного організаційного зв’язку з львівською Групою, все ж уважали її не тільки духовим лідером, але й організаційним центром. Засновниками тих “груп”, “секцій” і “звен”- вони на місцях приймали різні назви – були студенти, що на літні вакації або на Різдво чи Великдень приїздили зі Львова додому і заносили ідеї Групи Української Націоналістичної Молоді між своїх товаришів і ровесників. Це тим легше було чинити, що там майже скрізь вже існували якісь зав’язки гуртового життя молоді.
Ще з другої половини минулого сторіччя по всій Україні, а особливо в Західній, що жила під легшим австрійським режимом, збереглася традиція “таємних гуртків” гімназійної молоді. Майже в кожній середній школі існував гурток учнів, що сходилися для читання та спільного обговорення книжок, для виголошування рефератів на літературні й наукові теми. Власне, нічого “таємного” у цьому не було, й багато таких гуртків вийшли пізніше на поверхню та існували з відома й за дозволом шкільної влади. Однак не скрізь це було можливе, і вже зовсім заборонене в польських чи підсовєтських школах, де навіть зацікавлення літературою і наукою – зокрема в усіх ділянках українознавства – доводилось старанно приховувати від стороннього ока. Коли ж додати, що після світової війни зацікавлення молоді вийшли за межі літератури й популярної науки і щораз частіше керувалися в бік політичної діяльности, теоретичної праці над виробленням світогляду і поглибленням ідеології, то вже не могло бути й мови про легальне існування таких учнівських гуртків. Проте вони існували скрізь, більші чи менші, сильніші чи менше вироблені. Амбіцією кожного з них було видавати свій власний журнал і пробувати в ньому силу свого пера. Журналики ці друкувалися звичайно на шапірографі або на циклостилі, з художньо оформленими обгортками й віньєтками в тексті. Хоч рідко котрий перетривав довше як два-три випуски, вони занепадали і знову відновлювалися під новою назвою, і не було сили того припинити.
Між цими гуртками організаційного зв’язку не було, вони існували окремо й самостійно, а коли й знали взаємно про себе, то хіба випадково, через знайомих, родичів або учнів, що переходили з однієї школи в другу, з іншої місцевості. Закінчивши гімназії, молоді люди йшли до українського університету у Львові або виїжджали на студії до Данцігу та інших закордонних університетів. Багато лишалися вдома помагати батькам або шукали собі праці. Вони належали до секцій Українського Студентського Союзу. Коли ж польська влада заборонила Український Студентський Союз, центр його далі існував нелегально у Львові і звідти керував українським студентським життям краю. Колишні його секції притулилися при локальних відділеннях “Просвіти”, “Сокола”, у касинових і спортивних товариствах, при котрих творили “Студентські Секції”. Оці секції й стали пізніше зародками місцевих Груп Української Націоналістичної Молоді. При декотрих з них поставали, на зразок львівських, також ремісничі та робітничі групи. Були також спроби творити Селянські Групи Української Націоналістичної Молоді.Такі ж самі високошкільні групи творилися в різних університетських містах тодішньої Польщі, де тільки студіювали українські студенти: у Кракові, Варшаві, Познані й Вильні. Поєднувалися вони нерідко частково чи повністю з т.зв. корпораціями, що поставали на зразок німецьких “буршеншафтів” і крім товариської та розвагової діяльности займалися також ідеологічним та політичним виробленням своїх членів.
До літа 1926 року таких місцевих груп набралося стільки, що довелося подумати про реорганізацію. Замість Групи Української Державницької (чи пак: Націоналістичної) Молоді постав Союз Української Націоналістичної Молоді, куди ввійшли усі дотеперішні групи, відділи, секції та самостійні гуртки. Організаційна схема Союзу Української Націоналістичної Молоді була простою, вона випливала з потреб життя. У Львові був провід СУНМ, що його обирали на загальних сходинax членів первісної студентської Групи УНМ за співучастю представників інших Груп. Виборча система не була точно розпрацьована і доведена до подробиць. Але й ніколи не було суперечок щодо формальности або неформальности проведених виборів.Союз УНМ ділився на Групи УНМ – територіяльні або станові, як-от студентські, середньошкільні, ремісничі, робітничі, селянські. Групи розпадалися на “звена”, а керівники їх- звенові – обирали провідників Груп, затверджуваних опісля головою СУНМу. Звенових затверджував провідник Групи. Спочатку звенових не обирали на сходинах звена, вони призначалися згори, керівництвом.
Провід Групи складався з референтів, відповідальних за різні сектори праці, напр., організаційний, вишкільний і т.п. Підбирав їх собі провідник, він же ж і міг їх кожночасно змінити.Скільки таких Груп було – точно встановити годі. Число їх мінялося, деякі з них діяли активно, а деякі існували тільки на папері. Часом зливалися з собою, наприклад. з окремих ремісничої і робітничої Груп у Львові постала пізніше одна, робітнича. За найобережнішими підрахунками можна дійти висновку, що під кінець свого існування Союз Української Націоналістичної Молоді об’єднував біля 12 різних Груп.Спочатку членів до Груп приймали, не перебираючи. Кожний, хто подав заяву і рекомендацію дійсного члена, міг стати членом Групи. Пізніше заведено суворішу селекцію і перевірку.
У одному дописі до “Розбудови Нації” про діяльність Союзу УНМ чигаємо:”Члени Союзу діляться на прихильників, новиків і дійсних членів. Прихильники беруть участь у зовнішній праці Групи: сходинах, рефератах, дискусіях. Новики проходять опріч того окремий ідеологічний вишкіл і виконують певні їм доручені завдання. Дійсні члени працюють самостійно на вказаних їм становищах, кермують справами Союзу і мають за завдання дбати про поширення організації українських націоналістів. Для здобуття ступня новика чи дійсного члена треба виконати різні умовини, що приписані правильником Союзу.
Деякі відхилення від загальної схеми введено в групах середньошкільних, селянських і ремісничих з уваги на обставини, в яких ці групи ведуть свою працю, і на дуже молодий елемент, який вони об’єднують”.Першим і головним завданням найперше Групи, а потім Союзу УНМ було працювати над ідеологічним і політичним виробленням своїх членів. Засобами до того служили сходини, дискусії, курси лекцій. На таких лекціях викладалися історія України і Сходу Європи, політична й економічна географія, розвигок української політичної думки від початку національного відродження в ХІХ ст., огляд українських визвольних змагань 1914-1920 років, критичний розбір деяких ідеологічних творів, таких, як, наприклад, “Листи до братів-хліборобів” В. Липинського, “Націоналізм” Д. Донцова, аналіз та обговорення поточних подій українського та міжнароднього політичного житгя. За кілька років тієї наполегливої праці можна вже було ствердити, що:”За час існування Союзу витворився вже певний тип молодого націоналіста. Своїм думанням і чином він чужий старому поколінню, яке виховувалося у партіях. Власне це є найбільшим успіхом, бо сьогодні існує, правда маленький, але сильний гурток націоналістів, що зуміє повести націоналістичний рух на Західній Україні. Вихований у соборницькому дусі, він вважає себе частиною тієї майбутньої організованої сили, яка росте всюди, де тільки живе молоде українське покоління на цілій Україні і поза її межами на еміграції”.
Не диво, що так виховане членство Союзу УНМ було глухе на співи сирен з УНДО, хоч би й колишніх членів УВО. Його тягнуло більше до тієї майбутньої однорідної та одноцілої організації, що ще не постала, але твердь якої вже поволі прибирала свої зариси й форми з творчого нуртування націоналістичного руху і співтворцями якої вони теж хотіли бути. З цією метою Союз Української Націоналістичної Молоді вислав свого делегата Богдана Кравціва на Першу Конференцію Українських Націоналістів у Берліні 3-7 листопада 1927 року.Наприкінці 1927 року опозиція політиці голови Союзу УНМ Осипа Боднаровича, що хотів різними маневрами затягнути Союз до УНДО, дійшла до свого верху. Скликано Надзвичайні Збори Союзу, і Боднарович мусів відійти разом з секретарем Союзу Михайлом Демковичем-Добрянським. Головою Союзу УНМ став Богдан Кравців.Членство в Союзі УНМ в тому часі було вже однорідне, лишився чисто націоналістичний елемент, підсилений членами Української Військової Організації. На чоло його висунулися тоді такі відомі пізніше члени УВО й ОУН, як Богдан Кравців, Степан Охримович, Зенон Коссак, Іван Габрусевич, Володимир Янів, Степан Ленкавський, Михайло Турчманович, Євген Врецьона, Богдан Кордюк, брати Йосип і Жигмонт Процяшини і багато інших.
Відтепер різко змінився й характер діяльности Союзу УНМ, що вийшов уже з рам вужчої праці над самими собою і щораз більше почав практично впливати на своє оточення в суспільності. Сюди найперше належить боротьба з совєтофільством та большевицькою інфільтрацією в культурні й економічні центри українського житгя. Власне, ця боротьба велася вже з самого початку заіснування ще Групи Української Націоналістичної Молоді, але початкова розгра йшла тільки на студентському терені: витискали комуністичні елементи з Української Студентської Громади, з Академічного Дому, з усяких менших студентських установ і товариств. Потім прийшла черга на міські й передміські філії й віддділи “Просвіт”, “Соколів” та інших подібних товариств. А вслід за тим пішла вже акція на велику скалю й широку мету нещадної боротьби з комуною і совєтофільством у цілому краю. Велику ролю зіграв у ній Дмитро Донцов, котрому Союз УНМ влаштував низку доповідей по більших провінційних містах, узявши на себе організацію тих імпрез на місцях, запевнивши їм охорону та давши Донцову супровід своїми членами.Підготувавши в той спосіб акцію теоретично й психологічно серед української суспільности, СУНМ при всяких нагодах протестував проти таких виявів совєтофільства, як поїздки представників української науки та кооперації до Совєтського Союзу, їхнє братання з большевицькими партійними та державними чинниками в Совєтській Україні і проти акції консула Лапчинського у Львові, що запрошував деяких провідних українських політичних діячів на прийоми до радянського консульства, де частував їх ікрою, від чого й пішла на них презирлива назва “ікроїдів”. Дійшло навіть до бурхливої демонстрації в листопаді 1929 року під будинком консульства.З іншого поля практичної діяльности Союзу УНМ можна б зазначити акцію проти змушування учнів українських шкіл брати участь у польських не тільки державних святах, але і в національних маніфестаціях, і то не лише в приміщеннях шкіл, але й на публічних парадах та дефілядах. Tyт доходило інколи до прикрих ексцесів з суперлояльними вчителями-українцями, але таких, на щастя, було дуже мало. Серед учительства середніх шкіл переважали патріоти або зрівноважені й чесні особи. Кінець кінцем рішуча українська постава перемогла: поляки послабили натиск і надто не наполягали, щоб уникнути неприємних для них самих інцидентів на своїх урочистостях.
Налагодилася теж тісніша співпраця Союзу УНМ з Українською Військовою Організацією. Багато членів Союзу належали водночас до УВО. Через них ішов зв’язок з крайовими проводами обох організацій та узгіднення чи взаємна допомога у проведенні деяких акцій. Треба сказати, що ця співпраця була зразкова, без ніяких непорозумінь і без жодного тертя.З осени 1926 року Союз УНМ видавав свій пресовий орган “Смолоскипи”. Задуманий спочатку як місячник, пізніше він виходив нерегулярно. Після відходу Осипа Боднаровича з проводу СУНМу випуск “Смолоскипів” припинився. Вийшло лише кілька одноднівок з різних нагод. Багато праці в тій ділянці докладав Іван Габрусевич, він же ж пізніше почав видавати журнал “Юнак”, призначений для ідеологічного вишколу юнацтва. “Юнак” виходив десь від осени 1928 року і протримався до кінця існування СУНМу, та й потім якийсь час друкувався як орган підреферентурн юнацтва в організаційній референтурі Крайової Екзекутиви ОУН.Союз УНМ перейшов велику внутрішню еволюцію. З різнорідної збиранини студентів, що з’єдналися на базі спільного всім антикомунізму й антисоціялізму, вийшла прочищена ідеологічно, міцними узами злютована група націоналістичних активістів, що з головою пірнула в революційний націоналістичний рух. Багато з них зайняли пізніше в ньому найвищі й найвідповідальніші становища. Союз УНМ повним складом увійщов пізніше в Організацію Українських Націоналістів, вносячи туди всі зародки добра й лиха, що проявилися, часом так боляче, у подальшому розвитку ОУН.
Далі буде