Леонід Осипчук
Щоденник
учасника експедиції «Українське море»
(«Ukrainian sea»)
директора кіностудії «Дана»
Осипчука Леоніда Петровича
20.11.1992 – 19.01.1993
(закінчення)
15 січня 1993 року (п’ятниця). М. Неаполь.
Зранку виник план про від’їзд до України, тому пішли до сеньйори Коні щоб вона з’ясувала яким чином краще дістатися до України. Перебрали всі варіанти і зупинилися на тому, що краще всього дістатися поїздом з Риму. Хотіли виїхати автобусом до Польщі, але взимку автобус до Любліна не ходить. Сеньйора Катерина Шекерик дала гроші на поїздку.
Розібралися з поїздкою, а потім розбір долі корабля. Паспорти моряків дозволяють перебувати на стоянці не більше п’яти діб. Ось звідси і усі ускладнення. Отже тепер «Еней» перетвориться на «Летючого Голандця». Сумно!
Увечері сеньйора Коні повезла нас з Іваном Ольховським до старої неаполітанської пі церії, де готують піцу за старовинними рецептами. Піца там справді смачна і така велика що не вдалося усю з’їсти.
Пречудова людина сеньйора Коні. Не можу зрозуміти і досі, чому вона нам так допомагає. Є у ній щось українське, безкорисливе.
16 січня 1993 року (субота). М. Неаполь, Рим.
Все вирішено з від’їздом. Залишилося Івану з сеньйорою Коні купити нам квитки. Довго чекаю, нервуюсь, чи встигнуть, бо поїзд із Риму відходить о 22.15 год.
Енея виганяють з Неаполя світ за очі. Хлопці нас тепло проводжають, а самі відходять на рейд Неаполя. Автобусом дісталися до залізничного вокзалу, а звідти вже поїздом до Риму.
У Рим приїхали о 20.00 год. Сіли спокійно у спальний вагон свого поїзда і поїхали! Рим подивитися так і не вдалося.
У купе з Іваном їхала пані Галина Бондаренко з донькою Марійкою, 12-13 років, від старшої доньки, яка живе в Італії. Повечеряли тушонкою і полягали спати. Настрій хороший лише наполовину. Добрий, бо повертаюся додому, а поганий – бо залишив своїх хлопців із кіногрупи. Добре, що хоч трохи грошей їм залишив.
Вперше за всю експедицію сплю, роздягнувшись.
17 січня 1993 року (неділя). М. м. Удіне, Трієст (Італія).
Виспався дуже добре, настрій хороший, за вікном вагона гори красиві, краєвид, як на картині. Під’їжджаємо до австрійського кордону.
Ламаною німецькою мовою добилися роз’яснень від австріяка, що необхідно їхати в Трієст і в консульстві ставити в паспорти візову відмітку. Тільки тоді зможемо перетнути Австрію. Отже, від поїзда ми вже відстали. От лихо так лихо! Дитину, собаки, не пошкодували!
Сіли у зворотній бік, а тут контролер причепився, бо наші квитки не дають права їхати назад до Удіне. Із горем пополам таки доїхали до Удіне, де контролер здав нас поліції за несплату проїзду. Довго морочили голови, але ми спересердя вже відмовилися сплатити і проїзд, і штраф. Іван Ольховський пред’явив своє депутатське посвідчення і затребував зустрічі з комісаром поліції. Поліцаї потягнули час, поки поїде контролер і відпустили нас. Ми купили квитки і рушили до Трієста.
18 січня 1993 року (понеділок). М. м. Загреб (Хорватія), Будапешт (Угорщина).
Ніч провели в поїзді Трієст – Загреб. О 5.35 год. прибули в Загреб.
Поїзди ходять досить таки чітко. На всіх кордонах перевірки паспортів, але немає того, що зробив той австріяка. Обстановка в Загребі досить напружена. Кругом військові, патрулі. Війна є війна. В поліції довго перевіряли нашу групу і попросили виїхати чим швидше з міста.
О 7.55 год. виїхали поїздом до Будапешта. Поїзд другого класу з сидячими місцями, м’якими диванами і відкидними підлокітниками.
Мадьярська поліція відрізняється від інших своєю порядністю.
До Будапешту приїхали не на той вокзал і довелося взяти таксі, щоб переїхати на свій.
Місто красиве, чисте, вулиці широкі. На вокзалі виникла проблема. Наша плацкарта на наш поїзд не дійсна. Беремо квитки до Чопа, бо грошей вже обмаль, а там вже будемо проситися до київського причепного вагона чи львівського, або вже хоч московського.
Бомжів тут теж вистачає, хоча поліція увесь час працює. На вокзалі чисто. Ручний багаж возять на спеціальних візочках, не потрібно, як у нас, тягнути в руках.
З поїздом, думаю, влаштуємося без проблем.
19 січня 1993 року (вівторок). М. м. Будапешт (Угорщина), Чоп (Україна).
Слава Богу! З вагоном усе влаштувалося. Провідник за 200 000 італійських лір саджає нас до київського вагона, і ми вже спокійно їдемо аж до Києва. Квитки ми брали у Будапешті на мадьярський поїзд до Чопа, а це вже зробили доплату, начебто їдемо від Чопа до Києва. Бо якби була ще одна пересадка, то вже б не витримали.
У поїзді відсвяткували день народження Марійки Бондаренко, буде згадувати, мабуть, все життя. Тут же в поїзді познайомилися з трьома американцями, і в Києві наш приятель, один з організаторів нашої експедиції, Володимир Шваб надав їм в оренду свою квартиру та організував екскурсійне обслуговування.
До Києва прибули о 22.40 год.
Зустрічали нас моя дружина Тетяна, Володимир Шваб і родина Бондаренків. Івана Савицького і Юрія Шевченка (штурман судна «Еней» − прим. Автора) одразу посадили на поїзд №35 до Одеси.
Моїх дівчат налякала моя велика борода. Але то вже дрібниці. Завтра поголюся, і все буде в порядку. Ось так і закінчилася моя «енеєва одіссея». Тепер залишаються всього три проблеми – вивезти хлопців з Італії, знайти гроші і завершити роботу над фільмом.
Список
членів екіпажу козацької чайки «Еней» 1992-1993 років
Одеса:
- Савицький Іван Володимирович
- Хижняк Владислав Валерійович
- Астрахович Олександр Вікторович
- Малахов Ігор Володимирович
- Стоянов Руслан Володимирович
- Крижанівський Володимир Володимирович
- Батухтін Едуард Генадійович
- Бабич Олег Євгенович
- Шевченко Юрій Петрови
- Максм’юк Тарас Іванович
- 11.Захаров Олег Борисович
- Прокопенко Микола Іванович
- Афонін Валерій Валентинович
Київ:
- Осипчук Леонід Петрович
- Бойко Борис Данилович
- Манько Леонід Миколайович
- Каратюк Микола Іванович
- Ольховський Іван Андрійович
- Пшеничний Юрій Володимирович
- Іванов-Ахметов Володимир Михайлович
Львів:
- Колодко Мирон Миколайович
Миколаїв
- Білоусов Володимир Миколайович
- Воронцов Василь Іванович
- Сікора Валерій Валентинович
- Сікора Андрій Валентинович
Судак:
- Афонін Валентин Єгорович