Леонід Осипчук
Учасникам експедиції
«Українське море» присвячується
25 листопада 1992 року (середа). Стамбул.
Вранці зібралися на з’йомки зустрічі експедиції з директором яхт-клубу. Переговори веде і перекладає Афган.
Поки знімали інтерв’ю з директором, митник поперевертав з коробок на кораблі всі мої сувеніри. От вимагач!
Після наведення порядку поїхали в місто, на з’йомки в храмі Ая-Софія та Голубій Мечеті. У Мечеть ми не попали, бо якраз справлявся намаз. А чекати його завершення у нас не було часу.
В парку до нашої групи «підбивався» «фармазон», але безрезультатно.
Попали на овочевий базар, багато що здивувало. Дійсно, є чим торгувати.
Картоплі такої я у нас в Україні не бачив. Помідори – очей не відвести, риба чудова, яйця красиві. Але нічого не встигли відзняти на тому базарі. Бо поспішали.
Вдалося ще відвідати територію біля султанського палацу.
26 листопада 1992 року (четвер). Стамбул.
Зранку планували вихід у Мармурове море, але вже другий день дме зустрічний вітер балів 4 і вийти на нашому моторі – тільки соляру палити безрезультатно.
Пішли в місто по базарній вулиці. Дійсно, товарів маса, а покупців мало. Взуття більш-менш нормальне до 500000 турецьких лір, або приблизно 60 доларів США. Куртки шкіряні – від 50 до150 доларів США.
8000 турецьких лір дорівнює 1 долару США або нашим 700 купонам.
Заворожує вибір блюд, особливо м’ясних, овочевих, рибних.
Продають майже всі і все, а купують мало. Особливо жвава торгівля увечері, крик, гам. Вулиці біля примітивних базарів брудні, сміття прибирається і вивозиться пізно ввечері.
Побували у таких районах, де, мабуть, і наші цигани не жили б. Вулички, в основному, вузенькі, не зрозуміло, як там машини роз’їжджаються. Автобуси маленькі як наш «Чернігів».
Навів знайомство у магазині радіо та відео продукції. Можна недорого придбати відеокасети VHS super. Потрібно знати мову.
27 листопада 1992 року (п’ятниця). Стамбул.
Вітер не вщухає. Відвідали магазин радіо-відео, купили дві касети по 3 долари США, обмінялися з продавцем візитками. Можна брати у них товар і возити на Київ.
Борис нарешті придбав турецьку булку, про яку так довго мріяв. Яка щаслива усмішка була у нього на обличчі!
У Стамбулі вже все набридло. Грошей немає, а так сидіти, то вже краще на Грецію йти, бо тут нічого не заробиш. Туркам наші сувеніри ні до чого, тут свого «краму» не бракує. Телепрограми дивляться тільки свої, інших не визнають, може, релігія не дозволяє.
Є цікава радіоапаратура. Льоні дуже сподобався диктофончик «Sony» за 49 доларів США. Була б валюта!
Вітер вщух.
23.00 год. Виходимо із Стамбула. Попереду Мармурове море. Вечеря. Сон.
28 листопада 1992 року (субота). Мармурове море. Дарданели.
8.00 год. Сніданок у Мармуровому морі. Хвиля балів 3, але вітер майже в обличчя, хід «Енея» малий, 40-сильний двигун слабенький.
Поміняли галс, піймали вітер у вітрила, хід збільшився майже до 5 вузлів.
Море схоже на Чорне, таке ж неспокійне. Зліва по борту острів Мармора. Небо чисте, день сонячний, вітер південно-західний. Йдемо на захід.
19.10 год. Увійшли в протоку Дарданели. Вже стемніло. Прохолодний вітер. На небі зірок – матінко моя! В Україні такого не бачив! Над горизонтом висить Велика Ведмедиця. Попереду повинна бути фортеця, яку ми маємо пройти десь о 3.00 – 4.00 год. ночі (29.11.92). Льоня дивився, я не витримав, пішов спати. Чомусь за день дуже стомився. Козацьким «гальюном» (дерев’яний трап 50х50 см, який на розтяжках викидається за борт, що був створений і названий «абесцентний дисгулятор» 60-річним членом екіпажу із м. Судак Афоніним Валентином Єгоровичем – прим. Авт.) не скористався, може завтра, а «сходив на відро», точніше яуф з-під кіноплівки. (Туалет, в класичному розумінні, на козацькому човні не був передбачений – прим. Авт.)
29 листопада 1992 року (неділя). Егейське море. Острів Лемнос.
8.30 год. Сніданок.
Вийшли в Егейське море, вітер південно-південно-західний, 2 бали. Йдемо на південно-західний захід.
Одержали з Льонею наряд на прибирання палуби. Ми ж таки моряки на судні! Погода сонячна, прекрасна.
З правого борту видно грецький острів Лемнос. Вітер прямо в обличчя, вирішили зайти в бухту, почекати попутного вітру.
Майже уже в темноті підійшли до маленького причалу. Пришвартувалися. Вийшли на берег, поскубали з дерева оливок (вже майже сухі, але солодкі). Берег в занедбаному стані, але усі катери і човни на воді з двигунами.
Вода у морі світиться при колиханні. Так світиться планктон.
Звідкись під’їхали двоє поліцейських. Ввічливо попросили або покинути бухту, або перейти у порт міста Міріна.
Заправилися водою, повечеряли і вийшли в Егейське море.
Удень нас супроводжували дельфіни, більші і чорніші, ніж у Чорному морі.
30 листопада 1992 року (понеділок). Егейське море. Греція.
8.10 год. Сніданок, прибирання, миття палуби.
10.00 год. Урок англійської мови для екіпажу.
Вітер північно-західний, 2 – 3 бали, хмарно, сонце виглядає.
По правому борту видно острів Скірос (високогірний, скалистий).
Море нічим не відрізняється від учорашнього, хоча відчувається посилення вітру.
19.10 год. Увійшли в протоку Кафирерс. На ніч збирається шторм. А це вже поганувато.
22.50 год. Шторм розпочався! Вітер північно-східний, зриває шквали. І так всю ніч. Була ситуація, коли не прибрали вітрило і корабель дуже нахилило, ледь не черпнули води, думали вже рубати щоглу, але вдалося неймовірними зусиллями зняти вітрило і врятуватися. Дякувати Богу і вахтовій команді! Видно, з таким штормом ми не зможемо зайти в порт Піреї, і доведеться ховатися у якійсь бухті чи за островом, бо сили двигуна не вистачить іти проти хвиль.
(Далі буде…)