Жижко Марія
Северинівський НВК «ЗОШ І-ІІІст.-ДНЗ, 11 клас,
с.Северинівка, Таращанського р-ну Київської обл.
ЕСЕ “СВІТ НАЛЕЖИТЬ СМІЛИВИМ ?”
День прозорий мерехтить, мов пломінь,
І душа моя горить сьогодні.
Хочу жити, аж життя не зломить,
Рватись вгору чи летіть в безодню.
О. Теліга
Світ належить сміливим – такі слова написав Євгеній Сверстюк, знаменитий дисидент, публіцист і поет, про Олену Телігу. Стосовно неї, стосовно нього і таких, як він, це правда!
А тепер поглянь сюди. Поглянь мені у вічі. Що ти в них зараз бачиш? Так, так, саме ти і він із нею, та всі ви. Чи бачиш біль? Чи знайдеш розраду? А може, хтось побачить сльози щастя? Ну що ж, тут кожному своє. Та все ж ми маємо спільне – це мова, Україна, наша історія, а звідси логічний, як на мене, ланцюг – боротьба, кров, утрачені життя, незалежність… «Світ належить сміливим!» – гарно сказано, пане Євгене! А яка я?! Які мої ровесники?!
Знаю, що мене можуть не зрозуміти, адже я ще зовсім юна і часто суперечу сама собі та усталеним поняттям. А ще я проста сільська дівчина, яка не зовсім розбирається в усіх тонкощах політики чи проблемах керування державою. Ти, мій уявний опоненте, можеш навіть повністю мене розкритикувати, бо ж, на щастя, живемо в демократичній країні, маємо право на вільне висловлювання. Та все ж почуй мене. Почуй! Просто вислухай. Мені болить. Мені страшно. Чуєш?.. А світ належить сміливим. Теорема чи аксіома?
Я не буду кидатися шаблонними і банальними фразами. Хочу вилити свою душу так, як бачу, як відчуваю. Отож, я продовжу. Вважай це за мою маленьку сповідь.
Незалежність. Здавалось, зрозуміле поняття. Воля, непідвладність, самостійність, право вибору, спокій – це те, чого хоче кожен народ. Та шкода, що вільне життя дістається через кровопролиття. От справді, не розумію, як можна вбивати лише через те, що людина хоче бути вільною, хоче жити у власній країні, говорити по-своєму, відчувати, мріяти. Можна ж просто поговорити, знайти компроміс, врешті-решт…
Зупинись! Отямся! Так кажу сама собі. Про які компроміси може йти мова? Кого продати, на що погодитись? Де грань між бути і не бути?!
Повертаюсь в жорстоку реальність. Не хочу, але змушена це зробити, адже наша країна палає у вогні. Жахливо, що в усіх сенсах цього слова. Може, досить?! Скільки можна?! Коли цей світ схаменеться?! Кому стане краще від багатьох смертей? Невже ті, що розпочинають знищення невгодних людей і держав, не розуміють, що руйнують себе, не знають, що зло повертається бумерангом. Про це нам говорить історія і народи, які мали печальний досвід.
Колись я почула фразу: «Виживає сильніший, а війна й вирішує, хто є хто». Фу! Бридка й мерзенна людина, яка це виблювала. Всі ми різні! То це виходить, що слабший не має право на існування? Маячня! Кричати про це я можу ще довго, але не бачу сенсу, адже та егоїстична фраза не має ніякої ваги для людей розумних.
Та світ все-таки належить сміливим! Правду сказав Поет. Вони творять себе, державу і ведуть за собою народ.
Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині.
Це люди на сталь перекуті в огні,
Це люди, як брили каміння.
А ці рядки написав Олег Ольжич. І я йому вірю. Життя, поезія, боротьба за Україну, смерть… У нього не було фальші!
Україно, як ти, нене? Знаю, тяжко тобі було тоді, зараз, все твоє життя, але ти сильна ж, правда? Сильна такими як Олег Ольжич, Олена Теліга, Євген Сверстюк, В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус… Їх багато! Було і є! Майданівці, атовці…
Світ належить сміливим. Тільки ж вони ідуть, а ми залишаємось! Ми, які не вміємо бути єдиними, одностайними у нашій, не своїй вірі, у нашій, не своїй любові до України! Слова, слова і мільйони слів, і кожен хоче щось сказати. А кому говорити? До кого звертатись? Хто почує, якщо кожен кричить своє? Коли ми будемо почуті одне одним, українцю? Скажеш, весь світ проти нас? Та, здається, ми самі проти себе. Ми не вміємо слухати один одного і шукати спільне. А все життя боремось за право бути почутими! Нехай прозвучить банально, але погодьтесь, що здебільшого, коли щось стається, то народ відразу кого звинувачує? Правильно, владу. А тепер зустрічне запитання, а хто її обирає? Ха-ха, кумедно? От мені – ні. На тему нашої влади я б продовжила, але дозволю собі повторитись і сказати, що мене можуть не зрозуміти, бо я ще юна і недосвідчена.
Та все ж є ті, ким пишається наша історія, ті, завдяки яким ми отримали незалежність. Їх труїли, але вони дихали, їх палили, але вони не горіли, їх вбивали, але вони відроджувались в нащадках. Здавалось би, що Україна, розірвана на шмаття, не могла виплекати таких синів і дочок, але вона їх народила, щоб бути. Це «залишенці», як у Василя Шкляра, котрі попри крах ілюзій щодо державності України вірили в її будучність.
І на їхній вірі, з їхньою вірою будується наша держава. Вони вічно на сторожі, їхні голоси ми чуємо й досі у Слові, в якому справжня ціна життя і свободи! Вони – смолоскипи. Вони – натхнення. Вони – сміливці. Вони до останнього подиху українці. Попри тортури, переслідування та цькування. Попри нестерпний біль. Але це біль за Україну, за кожен шматочок рідної землі, за її доньок і синів, за мову, за правду. Їх єднає відданість. Вони поклали своє життя тоді, щоб ми були зараз. І тому світ дійсно належить сміливим!
То чи можу я, виплекана Незалежністю, історією та літературою вільної держави, зневажити і піддати сумнівам українську Мрію?! Ні, сотні разів ні!
Боже, я не прошу ідеальної країни, адже ніхто не знає справжнього ідеалу, є лиш кимось вигадані рамки і стереотипи, я лише хочу життя без війни, крові, смертей, пожеж, хвороб і бідності. Благаю, допоможи! Ми сильні і вистоїмо всі перешкоди, адже не були б ми українцями, якби опустили руки. Правда? Уже подолано багато перешкод і саме зараз дійсно не можна зламатись. Не можна! Чуєш?
Світ належить сміливим!!!