Олександр Вакуленко
20 березня згідно резолюції Генеральної асамблеї ООН є Міжнародним днем щастя. Особливістю такого прекрасного відчуття, як щастя, є те що кожен розуміє його по своєму. Тому й до людей воно приходить за різних обставин. Можна, наприклад відчути себе щасливим внаслідок здійснення мрії, як сталося у моєму житті.
Я народився та прожив чимало років у місті Конотопі. Та у незабутньому 2004 році вирушив підкорювати нові вершини до української столиці. Жити у благословенному Києві, яке є найбільш знаковим серед сакральних місць України було однією із моїх мрій. Тому після її здійснення одразу з’явилося бажання якнайкраще пізнати це місто. Вивчити його історію, ознайомитися із витворами архітектури, якомога більше дізнатися про його мешканців. Мені подобалось мандрувати містом, від чого перебував на сьомому небі. Так було й одного осіннього вечора наприкінці 2012 року. Отримавши нові враження, від чергової прогулянки, я збагнув, що нарешті знайшов рецепт особистого щастя. У моєму розумінні щаслива людина – та, у якої здійснюються мрії, звичайно, якщо вони світлі та гуманні.
Здійснення моєї мрії додало нової енергії, що надихнула на наступне звершення – створення у своїй оселі української світлиці. Зустрічаючись у повсякденному житті із елементами української етнокультури, я одразу відчуваю себе у рідній стихії. З’являється бажання і надалі перебувати у близькому для серця середовищі. Тому, щоб життя було якомога більше наповненим українським змістом, і виникла у мене потреба створити експозицію культурної спадщини нашого народу.
Не просто одразу відвести погляд від експонатів. Чимало їх із рідного Конотопа. Сувенір із зображенням дівчини в українському національному вбранні із короваєм на рушнику символізує українську доброзичливість та гостинність. Можна помилуватися українським краєвидом, де від хатинок під соломою вдалину стежина в’ється. Сувеніри із зображенням доволі симпатичної конотопської відмочки переносять нас у таємничий світ містичних перевтілень. Популярності цього персонажу завдячуємо українському письменникові Григорію Квітці-Основ’яненку, який 187 років тому (1833 р.) відтворив фантастичні події у славному сотенному містечку Конотопі, у повісті ,,Конотопська відьма’’. Українська минувшина асоціюється із козацьким лицарством, тому органічно вписалися в експозицію футболки із малюнками про козаків та Україну, а також сувеніри на козацьку тематику: зображення козака із дівчиною біля тину; козака із шаблею, якого супроводжує напис ,,Козацькому роду нема переводу’’. Репродукція класики живопису – картини ,,Запорожці’’, яку художник Ілля Рєпін творив із 1880 по 1891 рік. У центрі полотна зображено кошового отамана Івана Сірка, якого Рєпін малював із генерала Михайла Драгомирова, уродженця Конотопщини. Ще один сувенір – козак на коні – подарунок від народної майстрині Любові Маковійчук-Гумен із села Попельники Чернівецької області. Знаковим є автопортрет Тараса Шевченка у молоді роки; репродукція світлини українського Пророка, яку зробив Генріх Деньєр у 1859 році; портрет Кобзаря, придбаний на Майдані, а також відома Тарасова малярська робота ,,Катерина’’. Новорічна тема представлена зображенням закоханої пари серед снігового намету. Таку ідилію створила художниця Надія Старовойтова.
Декілька сувенірів присвячені Революції Гідності. Символічно, що на них зображені молоді обличчя – майбутнє нашої країни. Особливо цінним експонатом є український прапор, який побував на пам’ятних заходах у Крутах, на могилі В’ячеслава Чорновола та перебував зі мною під час Революції Гідності.
Завдяки мініатюрним репродукціям картин художників, які жили у 19-20 ст. – Костянтина Трутовського, Миколи Пимоненка, Сергія Васильківського та інших можна ознайомитися із колоритним життям українців у минулі часи. Листівку із зображенням засновників Києва – Кия, Щека, Хорива та сестри їхньої Либеді подарував Андрій Матвієнко, автор книги ,,Михайло Драгомиров’’. Майстерно вишита хустка – подарунок майстра народної вишивки Ганни Сов’як із міста Коломиї.
В експозиції представлені автографи улюбленої актриси українських глядачів Людмили Єфіменко, відомих співачок Жанни Боднарук, Лесі Горової, Лами, співаків Олега Марцинківського та Сергія Василюка, засновниці бойового мистецтва жінок України ,,Асгарда’’ Катерини Тарновської, а також друковані видання – книги із автографами Юрія Іллєнка, Олександра Лазаревського, Петра Кононенка, Олександра Дробахи, Олексія Губка, Юрія Руденка, Богдана Червака, Миколи Кінаша, Володимира Борошнєва, Ігоря Лисого, Тетяни Домашенко, Алли Топчій, Валентини Кулаги, Галини Гайдук, Антонії Цвід, Марини Соченко та інших авторів. І, звичайно ж, газети та журнали, добірка власних публікацій та колекція авторських світлин.
З першого погляду може здатися, що це звичайні експонати, завдяки яким у кімнаті відчувається атмосфера українського оазису. Але це не зовсім так. Експозиція культурної спадщини, як складова частина української світлиці, виконує більш важливу функцію. Це творчий простір духовного вдосконалення, еволюційного розвитку, успіху та щастя. Адже в оточенні таких оберегів не можливо бути байдужим до землі своїх пращурів. А хіба є щось краще, ніж жити ради України?
Фото автора
