Вірста Богдан
Годилівський НВК Великокучурівської ОТГ
Чернівецької області, 6-А клас
С.Великий Кучурів Строжинецького району
Чернівецької області
Есе
Чи важко бути патріотом?
Нарешті довгоочікувані літні канікули! Я шалено радію, бо тато пообіцяв туристичну мандрівку. У передчутті неймовірних вражень я запитав батька, коли ми вилітаємо відпочивати.
- А чому ти думаєш, що ми будемо летіти? – примружившись, запитав тато.
- А хіба ми не летимо за кордон? – поцікавився я.
- Ні! – заперечив тато. – Цього літа ми відпочиватимемо в Україні. І не просто відпочинемо, а помандруємо визначними історичними місцями. Треба нарешті виховувати у собі патріотизм.
Признаюся, спершу мене охопило розчарування, потім обурення. Але коли тато запропонував скласти туристичний маршрут, я заспокоївся і почав міркувати, що часто чую слова «патріот», «патріотизм», але ніколи не задумувався над їх змістом.
На думку спали слова Тараса Шевченка, почуті на уроці української літератури: «Нема на світі України, немає другого Дніпра…» Я ще не зовсім розумію цей вислів, бо у моєму віці хочеться чогось далекого і незбагненного, екзотичного і заморського. Але чую від тітки, котра працює в Італії, як вона сумує за Україною, як деколи хочеться їй все покинути і хоч на хвилинку обійняти своїх рідних. Напевно, коли я виросту і житиму далеко від рідного краю, зрозумію, як почуваються українці на чужині.
Мої роздуми перервав батько, який зайшов до моє кімнати з картою України. Я, звичайно, розсміявся і відкрив туристичні путівники у мережі Інтернет. Татові сказав, що паперові карти – це минуле століття. І ми поринули у віртуальну подорож історичними місцями рідного краю – Буковини.
- Знаєш, синку, почнемо з Чернівців – столиці Буковини, – хитрувато примруживши очі, запропонував тато.
- О! Ніби я у Чернівцях не був, – заперечив я. – Що ми там побачимо?
- А побачимо багато цікавого і невідомого тобі! – вигукнув батько.
Мені довелося змиритися і мовчки спостерігати за фотографіями, які бачили на сайті подорожей. Якщо спершу я знехотя розглядав фото, то дедалі цікавіше мені ставало. Невже мої рідні Чернівці такі красиві й так багато цікавих і визначних місць: будівля Чернівецького національного університету, колишня резиденція митрополитів Буковини і Далмації, музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської, будинок-корабель та будинки-близнюки, багато музеїв та пам’ятників!
Я ніби відкрив для себе зовсім інші Чернівці. Адже часто буваючи з друзями в місті, я бачив неприбрані скверики, сміття на вулицях, поламані лавочки у парку і понівечені деревця вздовж алей. Хто зробив це? Ніхто чужий не приїхав нівечити природу і пам’ятники.
Я довго розмірковував і зрозумів, що патріот – це не лише той, хто захищає ціною свого життя незалежність і цілісність нашої держави. Не той, хто часто каже, що я люблю Україну і тому є патріотом. Адже я звичайний учень теж у школі на уроках чи позакласних заходах казав, що патріот. А виявляється: треба доводити цю істину справами. Не знаю, чи вдасться мені переконати друзів не робити нікому й нічому ніякої шкоди. Напевно, спочатку будуть насміхатися з мене. Але я твердо вирішив, що я постараюся вчитися краще, щоб бути освіченою людиною. Може, таким чином у майбутньому принесу користь Україні. А також намагатимусь виховувати у собі найкращі людські якості: буду вихованим і толерантним, чесним і цілеспрямованим, щедрим і дбайливим.
Все ж таки патріотом не так і важко бути! Просто не смітити на вулиці чи під час відпочинку на природі, не нищити дерева і споруди, толерантно ставитися до людей і дбати про рідних. А ще завжди треба думати про майбутнє, яке ми творимо своїми руками. І трохи більше бачити навколо себе!
До реальності мене повернув татовий голос:
- А після Чернівців поїдемо у Хотин і Камя’нець-Подільський, де побачимо справжні фортеці, побуваємо у Карпатах. А там стільки цікавого! Згоден?
Я ствердно кивнув головою, бо розумію, що треба знати, бачити й любити своє, рідне, те, що у серці має назву – рідна земля, Батьківщина. Дбати про природу й історичні місця, про звичайний скверик чи вуличку у селі, маленький потічок чи велику річку, про рідних, друзів і всіх людей. І тоді сміливо можна називати себе патріотом!