Юрій Ковалів
21 лютого 2020 р. у Бабиному Яру біля пам’ятника Олені Телізі та Пам’ятного Хреста відбулося вшанування пам’яті видатної української поетеси, публіцистки, літературного критика та громадської діячки Олени Теліги. 21 лютого 1942 року на тридцять п’ятому році життя Олена Теліга разом із чоловіком Михайлом Телігою та іншими членами ОУН була розстріляна фашистами у Бабиному Яру.
Олену Телігу разом із із іншими членами Спілки письменників 21 лютого 1942 р. в Бабиному яру розстріляли гітлерівці за те, що вона була націоналісткою, протистояла Третьому райху. Майже всіх представників похідної групи ОУН (м), як і трьох похідних груп ОУН (б) (крім південної), які боролися проти німецьких окупантів, нацисти знищили на підставі документа №7 айнзацкоманди від 25 листопада 1941 р. й таємного циркуляру А. Гітлера від 1 грудня 1941 р., у якому ОУН було поставлено в один ряд з іншими, небезпечними для Третього райху формами Руху опору, що охопив країни Європи. Концтабір Заксегавзен був переповнений провідниками ОУН. Тут опинилися як бандерівці, так і мельниківці: С. Бандера, Я. Стецько, В. Стахів, Р. Ільницький, І. Габрусевич, О. Тюшка, А. Мельник разом з дружиною, О. Штуль-Жданович, К. Мельник, М. Мушинський, Є. Онацький, Т. Липчак, Д. Андрієвський та інші націоналісти. Тут нацисти замордували в ніч з 9 на 10 червня 1944 р. Теліжиного побратима О. Ольжича.
Націоналісти були небезпечні як для нацистів, так і комуністів, які їх переслідували, фізично знищували, засилали до Сибіру, але не зламали силу невгнутого духа, що засвідчує «група Паламарчука», підпільна організація «ОУН-Північ», яку очолив М. Сокира, тощо.
Справу Олени Теліги перейняли й продовжили вояки УПА, повстанці Воркути й Кенгіру, «в’язні сумління», майданівці, зокрема учасники Революції гідності, герої «Небесної сотні», добробати й волонтери.
Про лірику Олени Теліги я писав неодноразово. Вона висвітлена і в 6-му т. «Історії…». Подаю кілька віршів із невеликої творчої спадщини поетки.
ВЕЧІРНЯ ПІСНЯ
За вікнами день холоне,
У вікнах — перші вогні…
Замкни у моїх долонях
Ненависть свою і гніві
Зложи на мої коліна
Каміння жорстоких днів
І срібло свого полину
Мені поклади до ніг.
Щоб легке, розкуте серце
Співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся,
Спочив на моїх устах.
А я поцілунком теплим,
М’яким, мов дитячий сміх,
Згашу полум’яне пекло
В очах і думках твоїх.
Та завтра, коли простори
Проріже перша сурма —
В задимлений, чорний морок
Зберу я тебе сама.
Не візьмеш плачу з собою —
Я плакать буду пізніші
Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий, як ніж.
Щоб мав ти в залізнім свисті
Для крику і для мовчань —
Уста рішучі, як вистріл,
Тверді, як лезо меча.
ПОВОРОТ
Це буде так: в осінній день прозорий
Перейдемо ми на свої дороги.
Тяжке змагання наші душі зоре,
Щоб колосились зерна перемоги.
І те, що мрією було роками,
Все обернеться в дійсність і можливість:
Нам буде сонцем кожний кущ і камінь
У ці хвилини гострі і щасливі!
Подумать тільки: наші села й люди,
А завтра прийдемо до свого міста!
Захоплять владно зголоднілі груди
Своє повітря, тепле та іскристе.
Та звідкись сум зловіщий вітер вишле,
Щоб кинуть серце у крижаний протяг:
Усе нове… і до старої вишні
Не вийде мати радісно напроти…
Душа з розбігу стане на сторожі,
Щоб обережно, але гостро стежить
Всі інші душі — зимні чи ворожі —
І всі глибокі поміж ними межі.
І часто серце запалає болем,
А щось гаряче аж за горло стисне,
Коли над рідним, тим же самим полем
Зависне інша, незнайома пісня.
Чекає все: і розпач, і образа,
А рідний край нам буде чужиною.
Не треба смутку! Зберемось відразу,
Щоб далі йти дорогою одною.
Заметемо вогнем любові межі.
Перейдемо убрід бурхливі води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
І злитись знову зі своїм народом.
ЛИСТ
Л. Мосендзові
Ти б дивувався: дощ і пізня ніч,
А в мене світло і вікно нарозстіж.
І знов думки, і серце у вогні,
І гостра туга у невпиннім зрості.
Твоє життя — холодний світлий став,
Без темних вирів і дзвінких прибоїв.
І як мені писать тобі листа
І бути в нім правдивою собою?
Далеко десь горить твоя мета,
В тяжких туманах твій похмурий берег,
А поки — спокій, зимна самота
І сірих днів тобі покірний шерег.
А в мене дні бунтують і кричать,
Підвладні власним, не чужим, законам,
І тиснуть в серце вогнену печать,
І значать все не сірим, а червоним.
Бувають дні — безжурні юнаки
Вбігають, в дикім перегоні,
Щоб цілий світ, блискучий і п’янкий,
Стягнути звідкись у мої долоні.
На жовтій квітці декілька краплин —
Ясне вино на золотавім лезі.
І плине в серце найхмільніший плин:
Далекий шум незроджених поезій.
Буває час: палахкотять уста,
Тремтить душі дзвінке роздерте плесо,
Немов хтось кинув здалека листа
І кличе десь — без підпису й адреси…
Життя кружляє на вузькій межі
Нових поривів, таємничих кличів,
І видаються зайві і чужі
Давно знайомі речі і обличчя.
В осяйну ж мить, коли останком сил
День розливає недопите сонце,
Рудим конем летить за небосхил
Моя душа в червоній амазонці.
І вже тоді сама не розберу:
Чи то мій біль упав кривавим птахом,
Чи захід сонця заливає брук…
Для тебе ж захід — завжди тільки захід!
Чергують ночі — чорні і ясні —
Не від вогню чи темряви безодні,
Лише від блиску спогадів і снів,
Усіх ударів і дарів Господніх.
І в павутинні перехресних барв
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть — не зимне умирання.
Бо серед співу неспокійних днів,
Повз таємничі і вабливі двері,
Я йду на клич задимлених вогнів —
На наш похмурий і прекрасний берег.
Коли ж зійду на каменистий верх
Крізь темні води й полум’яні межі —
Нехай життя хитнеться й відпливе,
Мов корабель у заграві пожежі.
Богдан Червак: Список членів ОУН, які у 194−1943 рр. загинули за Україну і поховані у Бабиному Яру.
5 канал: ПАМ’ЯТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕТЕСИ ТА ГРОМАДСЬКОЇ ДІЯЧКИ ОЛЕНИ ТЕЛІГИ ВШАНУВАЛИ У КИЄВІ (відео)