Олександр Вакуленко
Одним із найзагадковіших населених пунктів північно-східної України є Конотоп, мешканці якого 6 вересня святкують День міста. Часу заснування міста документально не зафіксовано. За версією краєзнавця Івана Андрійовича Лисого, Конотоп розташовано на місці літописного Липовецька – центру однойменного князівства, яке згадується у 1283 році. У ті часи вже понад сорока років на наших землях господарювали монголо-татари. Незважаючи на це, липовецький князь Святослав разом зі своїми людьми відважився здійснити на них напад. Після цього Липовецьк було вщент розгромлено.
Згадки про Липовецьке князівство зустрічаються у працях Філарета Гумілевського, істориків Миколи Карамзіна, Андрія Буніна, Володимира Єнукова, Володимира Кучкіна, але кожен із них указував на інше місцезнаходження князівства, так що історія таємничого князівства почала нагадувати випадок із ,,летючим голландцем’’. Свою версію висловив також конотопський краєзнавець Іван Лисий, який заявив, що літописний Липовецьк – це і є Конотоп. Можливо, ця версія не отримала б подальшого розвитку, якби не археологічні дослідження 1997-1998 років, котрі підтвердили існування на території міста населеного пункту 12-13 ст. Проте встановити, яке це було поселення – Липовецьк, чи якесь інше, – поки що не вдалося. Конотопський краєзнавець Борис Юхимович Хвостов також вважав що Конотоп – старовинне місто, якому не менше 800 років. Це підтверджують знахідки виявлені під час розкопок. Але письмових документів про ті часи знайти не вдалося. Отже, історія міста неначе той айсберг, більша частина якого глибоко захована від нас. Вона маловідома й загадкова, та ще чекає свого дослідження.
Друга частина історії Конотопа починається із моменту відродження чи навіть другого пришестя. Цього разу місто виходить на історичну сцену у першій половині 17 ст., коли ця місцевість перебувала під владою Польщі. Перша відома письмова згадка про Конотоп датується 16 жовтнем 1634 року. Оскільки ці землі належали канцлеру Польщі Юрію Оссолінському, й знаходилися на польсько-московському кордоні, тому з метою його укріплення поляки зводять тут фортецю. У червні 1648 р. місто звільнили козаки Богдана Хмельницького. Створюється Конотопська сотня. Конотоп стає сотенним містом Чернігівського, потім – Ніжинського полку.
1659 року, під час визвольних змагань українського народу, Конотоп опинився у центрі військових баталій. П’ятитисячна залога козаків Ніжинського й Чернігівського полків під командуванням ніжинського полковника Григорія Гуляницького, що захищала Конотопську фортецю, витримала 70-денну облогу, відбиваючись від атак московського війська. Тим часом до стратегічного укріплення підійшли об’єднані козацько-татарські війська на чолі із гетьманом Іваном Виговським, які 28-29 червня за ст. ст. нанесли нищівну поразку війську супротивника, повністю знищивши московську елітну частину – кінноту.
Конотопська сотня складалася із чотирьох Куренів – міського, Волкогонівського, Дрижчівського й Загребельського. Історія зберегла імена конотопських сотників. Це Іван Рибальченко, Лесько Лисенко, Іван Жданенко, Федір Кандиба, Андрій Кандиба, Григорій Костенецький, Андрій Лизогуб, Йосип Костенецький, Іван Парпура, Данило Кандиба, Андрій Таранський.
У період Руїни відбувається часта зміна гетьманів, яка нічого доброго не приносить, і Україна врешті-решт потрапляє у колоніальну залежність від північного сусіда, що згодом призвело до скасування козацького устрою. 1781 року Гетьманщину було поділено на три губернії або намісництва – Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське, які разом склали ,,Малоросійське генерал-губернаторство’’. Починаючи із 1782 р. Конотоп стає повітовим центром Новгород-Сіверського намісництва. Саме тоді, 4 червня 1782 р. департамент геральдики затвердив офіційний герб Конотопа, який у наш час рішенням Конотопської міської ради було відновлено.
1796 року Конотоп увійшов до складу Малоросійської губернії. Через два роки конотопець Максим Йосипович Парпура, який у той час був керівником друкарні Медичної академії в Петербурзі, власним коштом видає ,,Енеїду’’ Івана Котляревського, яка стала першою книгою, надрукованою сучасною українською мовою. У подальшому М. Й. Парпура став професором Харківського університету. Саме на його кошти у Конотопі було збудовано лікарню.
1802 року Конотоп стає повітовим містом Чернігівської губернії.
1833 року український письменник Григорій Квітка-Основ’яненко написав гумористично-сатиричну повість ,,Конотопська відьма’’, яка через чотири роки вперше з’явилася друком. У наш час образ конотопської відьми використовується як місцевий міфо-поетичний бренд, що символізує прекрасну й чарівну, незрівнянну й загадкову дівчину, у яку, за повір’ям, кожного ранку перетворюється відьма, котра, маючи магічну силу, належить двом протилежним світам. З одного боку, вона належить до потойбічного світу, з іншого – до світу людей. Взагалі відьма, як найстарша жінка, що про все відала, знала – матір роду, відома ще із часів Трипільської цивілізації.
Я таємниці з цього не роблю –
Над Конотопом древній дух витає
І кожну ніч – скажу вам – наяву
Тут конотопська відьма пролітає…
Так співається у пісні місцевого поета Олексія Примака (музика композитора Володимира Малярова) про конотопську відьму.
25 серпня 1859 р. у Конотопі побував Тарас Шевченко, який підтримував дружні стосунки із родиною Лазаревських. Після смерті поета брати Лазаревські брали активну участь у похованні Т. Г. Шевченка в Петербурзі, а потім, виконуючи заповіт Кобзаря, один із них – Олександр супроводжував його труну на Чернечу гору в Канів. Згодом Олександр Матвійович Лазаревський став відомим українським істориком та науковцем, котрий більшу частину свого життя присвятив дослідженню історії Лівобережної України 17-18 століть. За ініціативою О. М. Лазаревського у 1900 р. було засновано Конотопський краєзнавчий музей, який зараз названо його іменем. Чималу бібліотеку передав до музею інший відомий конотопець – бібліограф та літературознавець Степан Іванович Пономарьов.
Помітний слід в історії військової справи залишив конотопець Михайло Іванович Драгомиров – людина непересічного таланту та виняткових здібностей. У 1889 році його призначають командуючим військами Київської військової округи. У цьому ж році Драгомиров знайомиться із художником І. Ю. Рєпіним, якому згодом позував при зображенні кошового отамана Івана Сірка на картині ,,Запорожці’’. Ставши у 1898 році також Київським, Подільським та Волинським генерал-губернатором, М. І. Драгомиров, який прихильно ставився до всього українського, активно допомагав митцям та діячам української культури. Останні роки свого життя Драгомиров прожив у Конотопі, де й був похований на цвинтарі біля Вознесенської церкви.
У березні 1917 р. постала Центральна Рада. Законом ЦР про адміністративно-територіальний поділ України, прийнятим Малою Радою 6 березня 1918 р., Конотоп затвердили центром Посейм’я. Конотоп, як залізничний вузол, мав важливе значення. Певний час у місті перебував один із перших в армії УНР збройних підрозділів – полк імені Дорошенка, який брав участь у військових парадах на Софійському майдані в Києві при оголошенні Універсалів Центральної Ради. Перебували в Конотопі й Січові Стрільці. У часи Української держави гетьмана П. Скоропадського та Директорії в районі Конотопа була розташована 1-а козацька стрілецька піша дивізія (сірожупанники). У Конотопі був сформований та розпочав свій бойовий шлях Курінь Смерті імені Кошового Сірка у складі 400 багнетів під командою сотника Міляшевича. Створювалися на Конотопщині й загони Вільного Козацтва.
У 1923-1930 роках Конотоп був центром Конотопської округи. До її складу входило 15 районів із 1004 населеними пунктами. До 1932 р. Конотоп входив до складу Київської області, потім – до 1939 р. перебував у Чернігівській області. 10 січня 1939 р. була створена Сумська область. Конотоп стає районним центром Сумщини. Тяжкі часи довелося пережити мешканцям міста у період голодомору та масових репресій, що їх організували більшовики, і в період гітлерівської окупації, адже Україна опинилася у центрі боротьби за світове панування між двома диктаторами – Сталіним та Гітлером.
Але думки про вільну Україну не полишали конотопців. 23 роки провів у в’язницях та концтаборах конотопець Петро Васильович Рубан, котрий із юнацьких років став на шлях активної боротьби проти тоталітарної системи, виступаючи за створення української незалежної держави. На клопотання Президента США Рональда Рейгана до совєтського уряду відомий правозахисник був звільнений із ув’язнення і 13 липня 1988 р. у Вашингтоні, в Білому Домі, був прийнятий президентом США. Побувавши у багатьох країнах світу, Петро Рубан закликав урядовців та громадськість підтримати прагнення багатомільйонної Нації до волі. Під час історичного референдуму про статус України 1991 р. він повернувся на Батьківщину. Cерце українського патріота перестало битися 26 вересня 2011 року. Поховали його у рідному Конотопі.
На місцевих виборах 25 жовтня 2015 року конотопці довірили долю свого міста націоналістам – членам ВО ,,Свобода’’. Після цього Конотоп почав більш активно наповнюватися українським змістом. Перейменовано ряд вулиць. Усього з’явилося 43 нові назви. Відчувається гордість за Україну коли перебуваєш на проспекті Червоної Калини.
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну,
гей, гей, розвеселимо!, – співали січові стрільці.
Віднині є вулиці названі в честь людей, яких можна назвати совістю України. Адже за українську ідею поклали свої життя Євген Коновалець та Олена Теліга, Григорій Мацейко та Юрій Липа, В’ячеслав Чорновіл та Сергій Нігоян, Олександр Музичко та Орест Квач.
Сучасний Конотоп – це місто героїчної слави. Після початку війни на Донбасі конотопці не роздумуючи стали на захист територіальної цілісності України.
29 серпня 2014 р. під час виходу із Іловайського котла загинув боєць батальйону ,,Донбас’’ 34-річний Андрій Ваховський ,,Браво’’. Свій тимчасовий притулок разом із полеглими побратимами знайшов у Дніпропетровську (нині – Дніпро). Перепохований 29 квітня 2015 р. у с. Шарівка, Валківського району, Харківської області, звідки був родом.
28 січня 2015 р. поблизу с. Гранітне під Маріуполем загинув 49-річний боєць батальйону ,,Азов’’ Анатолій Шульга ,,Бізон’’.
26 березня 2015 р. внаслідок поранень поблизу с. Піски під Донецьком помер у лікарні 23-річний боєць батальйону ОУН Михайло Сусло ,,Слідопит’’.
24 липня 2015 р. після поранень поблизу м. Авдіївки помер у лікарні Дніпропетровська 34-річний боєць батальйону ,,Гарпун’’ Євген Бірюков ,,Кемпфер’’.
9 березня 2016 р. в районі м. Красногорівка загинув 32-річний офіцер 58-ї бригади ЗСУ Юрій Орел.
29 березня 2016 р. перебуваючи у відпустці в Конотопі помер 38-річний боєць батальйону ,,Донбас’’ Валерій Малофєєнко, який отримав поранення на фронті.
8 травня 2016 р. поблизу м. Авдіївка загинув 28-річний старший солдат 55-ї окремої артилерійської бригади ЗСУ Олександр Півень.
7 листопада 2017 р. поблизу с. Кримське на Луганщині загинув 28-річний старший лейтенант батальйону ,,Суми’’ 58-ї бригади ЗСУ Валентин Ничвидюк ,,Якудза’’.
27 березня 2018 р. в районі смт Зайцеве загинув 19 річний боєць ДУК ,,Правий сектор’’ Андрій Кривич ,,Діллі’’.
Конотоп – це місто-сад. Гості міста перебувають у захопленні від того що Конотоп потопає у зелені. А у зимову пору усе звичайно покрито снігом, і тільки красуня-ялинка у парку культури і відпочинку ,,Юність’’ виблискує своїми прикрасами та вогнями. Але, у Конотопі пам’ятають що триває московсько-українська війна, через яку пройшли багато конотопців – захисників України. За цей подвиг Вам вдячна Україна, наші віддані сини.
Фото автора, та із книги Лідії Орел та Леопольда Ященка ,,Ми просто йшли…’’
