Олександр Вакуленко
У 2017 році минуло тридцять років моєї фотожурналістської діяльності.
Фотографія мене зачарувала ще у ранньому дитинстві. Дітям взагалі подобається розглядати щось цікавеньке − фото із сімейних альбомів, фотоілюстрації в газетах та журналах. Добре, що вдома їх не бракувало, адже батьки до часописів були не байдужі. А одного разу, ще зовсім маленьким побачив фотоапарат, який тримав у руках незнайомий хлопець. Цей незвичний прилад настільки вразив мою дитячу уяву, що я одразу відчув, що це серйозна річ, яка потрібна для якоїсь важливої справи. І мені захотілося оволодіти цією таємничою справою.
Фото автора:
У 1978 році моя мрія, нарешті, здійснилася. Адже, отримавши у подарунок від батьків простенький, але доволі зручний та надійний фотоапарат «Зміна-8М», почав опановувати фотосправу. Від чого відчув себе щасливим. Пригадую − у шкільні роки мені подобалося читати книжки, дивитися на зірки та друкувати фотокартки.
А коли у мене з’явився фотоспалах «Фотон», уже фотографував шкільні заходи в Конотопській школі № 7, виконуючи доручення директора школи Зінаїди Іванівни Голуб та вчителів. Саме фоторепортажі мені найбільше й припали до душі. Водночас, ознайомлюючись із фотопублікаціями у пресі, усвідомив, що можу знімати не гірше, ніж інші фотокореспонденти.
Як потрапити в газету, я поняття не мав, тому спочатку вирішив стати фотографом. Закінчив два навчальних заклади. Спочатку Сумське ПТУ-24. Із вдячністю згадую моїх педагогів-наставників – Наталію Кирилівну Листопадну, Олександра Петровича Безкровного, Олександра Васильовича Решетнікова, Юрія Володимировича Денисенка, які старалися передати своїм учням досвід та уміння. Потім вдосконалив знання на заочному відділенні фототехніки Республіканського заочного технологічного технікуму, (нині – коледж Київського національного університету технологій та дизайну). Тут також зустрів іменитих викладачів − Олександру Павлівну Перепелицю, Нелю Григорівну Грезіну, Марію Михайлівну Шахрову, Віктора Васильовича Беспалова… Роки навчання завжди залишаються в пам’яті, як незабутні та найкращі у житті.
30 січня 1987 року у газеті «Контопський край» було надруковано мій перший знімок. Улюблене видання багатьох поколінь конотопців виявилося легким на руку. Адже відтоді я душею прикіпів до цієї справи. Тому й фіксую історичні миті. Співпрацюю як громадський фотокореспондент зі ЗМІ. Така моя доля, таке моє життя.