Ігор Лікарчук
Цей пост був написаний мною іще напередодні першого туру виборів. Кілька разів я хотів розмістити його у ФБ, але стримував себе. Сьогоднішнього вечора я все-таки вирішив це зробити. Причина дуже проста – в одній з груп мене назвали «порохоботом». Тож маю голосно заявити, що я був порохоботом у 2014… Але не потім і не є ним зараз. І причина того, що я не порохобот зараз, дуже проста. У 2015 р. мене зробили кримінальним злочинцем, приписавши мені скоєння ряду тяжких злочинів. Дарма, що у двох обвинувальних актах, які отримав, немає жодного доказу скоєння мною злочинів. Замість доказів – там здогадки й припущення. Я, образно кажучи, втратив дитину, яку плекав і розбудовував 8 років, – систему ЗНО. Успішну систему. Систему, яка дала надію сотням тисяч. І я страждаю від того, коли бачу її стагнацію сьогодні… Я повністю відчув біль зради від тих, кого вивів у люди, і яким завжди довіряв. То чи можу я після цього і того бруду, який було вилито на мене після подій 2015 р., залишитися порохоботом? Мого сина, який щиро хотів реформувати українську митницю, у 2015 незаконно з надуманих причин звільнили із займаної посади. Потрібно було три роки, щоб суди всіх інстанцій, включаючи Верховний Суд, визнали це звільнення незаконним. Чи можу я після цього бути порохоботом? Не можу і не буду. Але я буду у другому турі голосувати за Петра Порошенка. Маючи на те три причини.
1. Я – не порохобот, я – Українобот. Я – українець. Я підтримую той напрямок розбудови української держави, який започаткований в період президентства Петра Порошенка. Україна – це не лише Президент. Це сорок мільйонів її громадян. І цей курс, я глибоко впевнений, для них. Для їхніх дітей, для моїх онуків. Віддаючи свій голос за Порошенка, я віддаю його за самостійну і незалежну Україну у Європі та в НАТО. Це не пафос, це позиція.
2. У мене, як у громадянина України, занадто багато претензій до Порошенка. Не особистих. А тих, які йому висловлюють й мільйони інших українців. Але я страшенно добре усвідомлюю, що за п`ять років витягнути з глибокого болота велетенську державу, у якій, крім внутрішніх незгод та негараздів, кровлять рани війни, НЕМОЖЛИВО. Але Порошенко разом із нами її ТЯГНЕ. І є добротні результати. А помилки і прорахунки, якими б складними й небезпечними вони не були, прогнозовані і очікувані. Не помиляється лише той, хто нічого не робить. Знаю це із власного досвіду. Також знаю, що соратники та друзі, яким довіряєш і на підтримку яких сподіваєшся, занадто часто стають Іудами… Це, на жаль, ментальне. Іудам навіть Томос не допоможе. Бо їхній Бог – власна вигода. Це – не ради красного слівця. Це – позиція.
3. За 45 років роботи в освіті я бачив силу-силенну керівників різних рангів. І життя мене давно переконало, що добре можуть робити свою справу лише професіонали. І коли стає питання вибору між професіоналом і тим, хто лише хоче ним стати (якщо хоче), то я завжди віддам свій голос за професіонала. Тим більше за професіонала на ключовому місці в управлінні державою. І це також моя позиця.
Особисте я відкидаю. Слава Україні.
Цей пост був написаний мною іще напередодні першого туру виборів. Кілька разів я хотів розмістити його у ФБ, але…
Опубліковано Ігором Лікарчуком Пʼятниця, 19 квітня 2019 р.