Культурна референтура ОУН. Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича.

КР ОУН публікує твори, надіслані на Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича. Відгуки та «лайки» уважних читачів патріотичних віршів поетів-початківців будуть враховані при підбитті підсумків конкурсу учасниками журі.

Автор: ©Яна Вишнева, 11 років;
село Киселівка Снігурівського району Миколаївської області

       Геть війну

Спить дитина сном тривожним
сняться їй жахливі сни
Спить, поки не зрушать тишу
Вибухи та снів страхи.
Спить дитина тихо, мовчки,
бо боїться вона спать.
Поки йде війна зловісна,
вона змушена страждать.
Вийде зранку із будинку –
Скрізь руїни, скрізь журба,
сльози капають безвільно – 
не дитяча це біда.
Але вірить вона свято,
що закінчиться  війна
і для цього на коліна
падає дитя щодня.
Молить Бога за країну,
за продовження життя,
за людей, що стіной стали
та боронять майбуття.
Вірить дівчинка, що буде
мир та щастя на Землі.
І почує Бог дитину,
і закінчаться бої.
Мрії збудуться завітні,
сльози зникнуть назавжди.
Спатимуть всі діти в тиші
не жахаючись війни.   

       Каменярі ХХІ сторіччя

Читали ви «Каменярі» Франка?
Задумувались ви, про нелегку їх долю?
Про силу, мужність та кривавий труд
Під височенною гранітною скалою.

Не ради слави бились вони там,
Нове життя залізом вибивали
Граніт неволі, кривди та брехні
Правдивим словом ту скалу лупали.

Душа боліла в них за нові покоління
Їх молоти в руках гриміли раз у раз
І мріяли вони про наше розуміння,
Що діло їх не зникне у віках.

І знов біда, людське нестерпне горе
І це не сон – реалії життя
Через роки проводим паралелі
Каменярі воскресли, як зоря.

Скалу війни, «братерської любові»
Солдати наші ломлять раз у раз
І правді путь рівняють там, на Сході
За мир та спокій, єдність без образ.

У них в руках правдива зброя людства,
Вони стоять за волю, майбуття
Тернистий шлях щодня захисники проходять
І не шкодують власного життя.

Болить душа, і жаль стискає груди
За свій народ, державу та сім’ю
Ніхто з них слави не чекає, люди!
Вони обов’язок виконують святий.

Каменярі-солдати ХХІ сторіччя
Ви наша гордість, шлях до майбуття
За Вас молитись ми постійно будем.
І подвиг Ваш не відійде у забуття.

       Лист захиснику України

За плечима в тебе ненька – Україна.
Ти – надія на мирне життя.
Я молюся за тебе, солдате,
Адже вдома у тебе сім’я.
Діти мріють про зустріч із татом,
Як колись про це мріяла я.
Дні, години, хвилини чекання –
Це нестерпна, нетлінна журба.
Діти мріють, жартують, сміються-
Я ж чекала від тата дзвінка.
Всі живуть тут у мирі й спокої.
Безтурботно спливає життя.
Лише діти солдат у тривозі,
Бо така у них доля людська,
Але скаржитись ми не посмієм.
Знаєм точно, що то не спроста.
Ви даруєте мир та надію.
Ви, як ангели щастя й добра.
Оберіг України  – солдати,
Талісман України –життя.
Мрія тисяч солдат благородна-
Захистити сім’ю й майбуття,
Щоб жили ми у мирі та тиші.
Не ховались від вибухів, зла.
Щоб спокійно ходили до школи,
Не втрачаючи віру в життя.
Ви путівку в майбутнє нам дали,
Захищаючи нас від біди.
Повертайтесь скоріше додому.
Ми вам вдячні за все від душі.
Вірю я, що кінець війні прийде.
Переможе добро кляте зло.
І всміхнеться дитина солдата,
Ніби страху та сліз не було. 

       Незгасаючий біль

«Мамо, матусенько, хочеться їсти» …
В неньки ж потроху холоне душа
Мама уже в пів дорозі до Бога
Хліба окраєць просить для дитя.
Очі заплющила – навіть не стогне
Ноги опухли, душа відліта
Бідна дитина ридає та молить
Ненька ж холодна, пішла в небуття.
Сльози засохли, уста скам’яніли
Туга застигла від злого життя,
Душа відлетіла, кровинка зосталась
Немає спокою у вічності сна.
Дитяче благання і там мама чує,
Але не зарадить малому вона
Хлопчина ж маленький і знати не може
За що воно терпить знущання життя.
Саме в цьому світі – поради не має,
Або помирать, або люди з’їдять,
А люди, мов звірі, утративши розум
Бездумно шукають поживу якусь.
І байдуже людям, що то чиїсь діти
На думці лиш їжа, огиди нема.
І страху немає, бо хочеться їсти
Усе ж бо людськеє від них відступа.
Поїли усе, що на очі трапляло,
Але не зарадило це їм ніяк.
Пожива ця користі не додавала,
А лиш  урізала їхнє життя.
Безумнії тіні усюди снували
У пошуках вічних краплини життя.
Краплини ж стікали водою між пальці
І люди зникали, як рання роса,
А влада втішалась своїм лихим вчинком
І куль їм не треба було витрачать
Поставили гідність людську на коліна,
Але не усіх їм вдалося зламать.
Не всі українці безслідно пропали
Залишилась часточка в наше життя.
Для того щоб ми це усе пам’ятали
Носили у серці цей біль та печаль.
Це наша історія, вічная пам’ять
Без цього не буде у нас майбуття.
Щороку б’ють дзвони в тривожному ритмі
У вікнах палають жалобні свічки,
Природа, мов плаче, жалібно стогне
Додолу схиляємо голови ми
І кожен із нас тихо просить у Бога
Щоб хліба окраєць у нас був завжди.

       Омріяна Батьківщина

Українка я маленька
в мене, наче два крила
За спиною в мене ненька –
Українонька моя
Я молюсь щодня до Бога
Про щасливу долю їй.
Про світанок, синє небо.
Вольну волю для усіх.
Пісню гарну, колискову,
Що співає мама нам
І бажає щастя й долі
на майбутнії літа.
Я люблю свою країну
і бажаю миру їй, щоб
омріяна свобода панувала в ній усій.
Соловейко хай співає,
Мир калиною цвіте,
Пишним цвітом огортає
все красиве та людське
Ти – моя стражденна ненька
Я страждаю, як і ти
як страждав Тарас Шевченко,
у неволі, в чужині.
Але вірю я щосили, що
наступить   час, коли
Україна запанує та
підніметься з колін.
Сила мудрості й прощення
всіх згуртує й освятить
І прийде до нас натхнення,
щоб  добро людське творить.
Я молюсь щодня до Бога
про закінчення війни,
не про славу та багатство,
а про тишу на Землі.

       Пори року

Літо-літечко чарівне
Казка в нім блукає
Квіточки та євшан-зілля
у вінки вплітає.
Пташки ті вінки розносять,
Щастя закликають
Журавлі летять, курличуть,
осінь прославляють.
Стане все жовтогаряче,
небо враз заплаче.
Сині крапельки-сльозинки
в гості  завітають, посміхнуться
та засяють і красою чарівною
всіх нас привітають.
Із сльозинок тих осінніх
діаманти стануть
закружляють, затанцюють
і красою чарівною
нас з зимою привітають.
Діаманти ті чарівні сонце приголубить
й потечуть вони струмками
по весняним лукам.
Вся природа оживає,
нам  тепло дарує
І надію, що до нас
літо знов мандрує.