КР ОУН публікує твори, надіслані на Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича. Відгуки та «лайки» уважних читачів патріотичних віршів поетів-початківців будуть враховані при підбитті підсумків конкурсу учасниками журі.
Автор: © Дарина Бондаренко, 16 років,
м. Кам’янка, Черкаської обл, вихованка дитячої літературної студії ім. Данила Кононенка.
Керівник студії Таміла Чупак.
***
Подаруй мені, матінко, крила,
Щоб у небо могла я злетіть.
Щоби я Україну закрила
Від печалі, розрухи й жахіть.
Поцілуй мене, мамо, востаннє,
Пригорнись до блідого чола.
Твоє серце гаряче палає:
Дай в дорогу далеку тепла.
Там, за хмарами, чорні й холодні
Сто журавликів – сто вояків.
Я зігрію теплом їх сьогодні,
Збережу імена для віків.
Моя матінко, рідна Вкраїно!
Скільки ж їх, тих синів-журавлів,
Що у небо летять, почорнілі,
Від запнутих в журбу матерів.
***
Синє небо і жовтий колос –
України моєї голос.
Він звучить у віках і в долях,
І у маминих теплих долонях .
Пісня наших бійців-героїв,
Що відлунює голосом зброї,
Гнівно, люто із ворогом б’ється.
Співом болю палає серце.
***
Калина в лузі, соловей в гаю.
Тебе люблю я, мій чарівний краю.
Моя родино, у своїм краю
Цвіти вишнево, дихай водограєм.
Схилюсь низенько, попрошу я в долі:
“Дай щастя й миру і добра у хату,
Щоб наші люди всі були багаті,
Щоб наші діти всі росли здорові.
На славу роду і во славу Богу”.
***
Мамі
У повітрі весна розсипає травневі щедроти,
І запахло нестримно нектаром палкого бузку.
Щиро вдячна я Богу за Тво́ї щоденні турботи.
Саме Ти мене вчила безмежно любити весну.
Не забуду усмі́шки Твоєї, що сяє світанком.
Пам`ятаю, як плакали ра́зом серцями у такт.
А сьогодні весна заховалась у складках фіранки,
Щоб торкнутися і поклонитися Тво́їм літам.
Ти прости, що не часто для Тебе народжую ві́рші
І пробач, я не вмію шукати подячні слова.
Просто знай, Твої очі для мене в житті найщиріші.
І завжди Ти найвище звучиш у моїх молитвах…
***
Теплий дощ на сніданок…
Я заклеюю ранок,
Я зашторюю світло.
Теплий дощ на сніданок.
Лиш мовчання охрипле.
Суміш радості й щему.
У п’янкому пориві.
Залишаюсь удома
До нового світання.
Тиша грає у лови,
Розставляє капкани.
Ходять тіні без слова,
Наче гості незвані.
До цеглини цеглинка,
Простір замкнутий – стеля.
Тіло з білої глини –
Самота, як пустеля.
Безгоміння навколо,
Душу наче ікону
Дощ розписує сонний ,
Розриваючи кола.
***
Листопадова сакура
Аномально чи, може, знаково,
Мов рожеве крило туману,
Розцвіла в листопаді сакура –
Тепла осінь ввела в оману.
Посивіли, пожовкли кучері,
А вона у весну прибралась.
Чи закохана , чи заручена?
Несподівана, наче радість.
Не злякалась ганьби чи осуду,
І вражаюча , і вразлива.
Ніжний виклик нестримній осені.
Ти – щаслива? Ти ба! Щаслива !
Я в ній душу свою побачила
І зажура майнула тінню.
Юна дівчино, доле втрачена,
Ненадовго твоє цвітіння.
Бо зустрінешся скоро з холодом,
Що розвіє цю мить, напевне.
І на плечі твої оголені
Синій смуток зима накине.
***
Опадає багряний лист
І лягає на вогку траву,
А колись тут збирали ряст
І шукали ми сон-траву.
Як дзвенів малиново гай
Де розрісся іванів – чай!
Вітерець у сопілку: «ду –ду»,
На ромашковім на лугу.
Мак червоний у полі горів,
Серце наше теплом своїм грів,
Гуркотів веселково грім,
Коли бігли ми легко стрім.
Стрім-голов пробіжать літа,
Але вірю я – є воротя.
Після холоду сивих днів
Загуркоче нам знову грім,
Прошумить молодим дощем
І омиє осінній щем.
***
Я вдячна Богу за своє життя!
За всі винагороди і за втрати,
За те, що є, й за те, чого нема,
За те, що маю і не можу мати.
За власну долю – солодко-гірку,
За всі свої польоти і падіння,
За щирість душ людей негомінку,
За непохитність світлої надії.
За те, що можу бачити себе
У оченятах щирої людини.
За тих усіх, що серце береже,
За тих, кого люблю й кого любила.
За те, що друзі віддані мені,
За те, що моя мама ще зі мною,
За кожну мить, відведену в житті,
За всі хвилини радості і болю.
Хай доля в мене – солодко-гірка,
Але душа до радості відкрита.
Я вдячна Богу за своє життя!
За те, що є заради кого жити!