Напередодні Другої світової війни, в травні 1938 року в Роттердамі згинув від атентату Голова Проводу Українських Націоналістів полк. Євген Коновалець. У нікого навіть не було сумнівів, що його наступником може бути й буде лише полк. Андрій Мельник.
На порозі головокружної хуртовини на міжнародньому форумі та внутрішньополітичних ускладнень вступив полк. Андрій Мельник на пост Голови Проводу Українських Націоналістів. І коли в тій хуртовині і при тих ускладненнях полк. Андрій Мельник не розгубився, то це завдяки його стилеві і послідовності, криштальному характерові, вирощеному й формованому вже з дитинства та гартованому довгорічними воєнними й підпільно-революційними змаганнями, на командних постах та, врешті, тому нічим не заступному досвідові, що його набув він впродовж тих змагань.
«Не можу дати згоди і видати наказ до повстання Організації Українських Націоналістів на тилах польської армії тому, що не бачу, в ім’я чого це мало б статися. Найперше німецький уряд мусить офіційно зайняти чітке становище щодо України, а тоді, в залежності від того становища, ми зможемо розглядати німецькі пропозиції включення ОУН у війну Німеччини з Польщею і повстання на тилах польської армії».
Так зреагував Голова Проводу Українських Націоналістів полк. Андрій Мельник на пропозиції німецьких чинників напередодні наступу Німеччини на Польщу в 1939 році.
Так зреагувати могла людина, яка знала, за що змагається і що намагається осягнути, і в своїх хотіннях була послідовна. Так послідовно зреагував полк. Андрій Мельник, який мав пребагатий досвід з дій німців в Україні в 1918 році та з постави Німеччини щодо Карпатської України в 1938—1939 роках. Крім того, полк. Мельникові були відомі з «Майн Кампф» пляни Гітлера щодо сходу Європи.
Такою настановою полк. Андрій Мельник указав, що не можна дати ані одної краплі української крови за чужу, чи неясну, чи хоч би невиразну справу.
Війна між Німеччиною та Польщею провадилася і закінчилася без повстання ОУН на тилах польської армії. Німеччина інтенсивно підготовлялася до війни проти СССР.
В травні 1940 року в Організації Українських Націоналістів постав розлом. 22 червня 1941 року Німеччина розпочала війну проти СССР. Голову Проводу Українських Націоналістів полк. Андрія Мельника гестапо зразу інтернувало в Берліні.
Похідні групи ОУН і члени ПУН пробиралися в Україну «на зелено», цебто конспіративно.
Німецька політика в Україні і протиакція ОУН
Поведінка німців на окупованих ними українських землях від самого початку не залишала жодних сумнівів, що вони реалізують те, про що мова в «Майн Кампф» Гітлера та в інших, щойно тепер повністю відомих наказах щодо українського народу та українських і інших ними опанованих земель на сході Європи, а саме:
- Здобути землі і зробити місце на поселення ста мільйонів німців у майбутньому, а тим часом не пізніше як упродовж десятьох років поселити на тих землях двадцять мільйонів німців. А тому:
- Знищити українську інтелігенцію і не допустити до росту нової.
- Простолюддю, що має стати робочою силою, вистачить знати азбуку
та визнаватися на знаках вуличного руху, а до більшого знання не допустити.
Німецький гебітскомісар Акман 17 листопада 1941 року заборонив діяльність Української Національної Ради, заснованої за ініціятивою Заступника Голови ПУН д-ра Олега Кандиби-Ольжича, якої завданням саме було керувати відновою та розбудовою українського національного духовно-культурного життя, включно зо школами всіх ступенів та соціяльно-господарської ділянки. В першій половині грудня, оскільки не помиляюся, 12 грудня 1941 року, київське гестапо виарештувало редакцію «Українського Слова» в Києві на чолі з головним редактором Іваном Рогачем, а пізніше, в лютому 1942 року, редакцію літературного журналу «Літаври» на чолі з відомою поеткою і головною редакторкою Оленою Телігою.
Меморандум щодо подій в Україні
Під кінець грудня 1941 року, вислухавши звіту і пропозицій прибулого до Берліна II Секретаря Української Національної Ради в Києві та по розгляді того звіту і тих пропозицій на нараді членів ПУН і інших провідних членів ОУН, що в тому часі були в Берліні, Голова ПУН полк. Андрій Мельник рішив:
- Вислати до Гітлера меморандум з вимогами припинити нищівну німецьку політику в Україні. Цей меморандум підписали: Голова УНРади в Києві проф. Микола Величківський, Голова Національної Ради у Львові митрополит Андрій Шептицький, Заступник Голови Директорії УНР Андрій Лівицький, Голова Українських Комбатантських Організацій ген. Омелянович-Павленко і Голова Проводу Українських Націоналістів — полк. Андрій Мельник. Меморандум з датою 15 січня 1942 року передали Гітлерові, а в фотокопіях чужинним амбасадорам і послам, акредитованим у Берліні.
- Поробити заходи створення українського всенаціонального фронту з одним політичним центром під назвою Українська Верховна Рада, до якої входили б представники всіх українських політичних угруповань і чинників, а завданням якої було б керувати дальшими визвольними змаганнями українського народу та протиставитися безглуздій нищівній німецькій політиці в Україні.
На жаль, сформування УВРади не докінчено тому, що по затяжних пересправах і напередодні її оформлення гестапо арештувало Голову ПУН полк. Андрія Мельника та його дружину Софію, також інших членів ПУН, між ними й тих, що відали справами організування Української Верховної Ради.
Вже пізнім літом 1944 року уряд Третього Райху рішився замиритися з українцями і включити їх у війну проти СССР. Кому першому з українських провідних осіб запропоновано таке замирення, нам точно невідомо. Були чутки, що таке замирення першому запропонували гетьманові Павлові Скоропадському. Він мав зажадати, щоб звільнили з концентраційних таборів полк. Андрія Мельника і Степана Бандеру.
Спроба консолідації українських сил і переговори з німецьким урядом
У вересні 1944 року вийшов на волю Степан Бандера, а в жовтні того ж року — полк. Андрій Мельник.
На нараді, в якій взяли участь Андрій Лівицький, Павло Скоропадський, Степан Бандера й Андрій Мельник, розглянули пропозицію німців та уповажнили полк. Андрія Мельника вести переговори з німецькими урядовими чинниками. Приступаючи до переговорів, полк. Андрій Мельник поставив німецькій стороні наступні передумови:
- Переговори будуть відбуватися безпосередньо з німецьким міністер
ством закордонних справ. - Німецький уряд підпише та оголосить деклярацію, що Німеччина раз
на все зрікається всяких претенсій на українські землі і визнає право українського народу на самостійну державу. - Буде створений Український Національний Комітет як єдиний речник
українців у Німеччині, нічим не зв’язаний з російським Комітетом Власова. - Буде створена Українська Національна Армія під українським одноцілим командуванням.
- Негайно будуть звільнені з концентраційних таборів і арештів усі укра
їнці, арештовані з політичних чи національних мотивів.
Коли німецька сторона тих передумов не прийняла, полк. Андрій Мельник відмовився від дальших переговорів з німцями, а свої уповноваження зложив до рук тих, що його до таких переговорів уповажнили.
Порівнюючи цю реакцію полк. Андрія Мельника з реакцією на пропозиції німців у 1939 році, бачимо тотожність послідовности і стилю.
Зложивши уповноваження до переговорів з німцями, Голова ПУН полк. Андрій Мельник всю свою увагу присвятив визвольно-політичній діяльності Організації Українських Націоналістів.
Вже в грудні 1944 року, а далі в січні 1945 року не було жодних сумнівів, що війна наближається до свого кінця. Притому закінчення трагічного для Німеччини й німецького народу.
ОУН і остання фаза війни
В половині січня 1945 року полк. Андрій Мельник скликав нараду членів ПУН і деяких провідних членів ОУН, які на той час перебували в Берліні. На тій нараді основно розглянено положення на воєнних фронтах та уклад міжнародніх сил і українську внутрішню ситуацію в політичному й суспільно-громадському аспекті. Найскладнішою проблемою було те, що західні альянти були в союзі з окупантом України СССР. У висліді того розгляду і висловлених при тому міркувань учасників наради Голова ПУН полк. Андрій Мельник рішив:
- «Не схиляти вниз прапора», лише під прапорами українського націоналізму Організація Українських Націоналістів продовжуватиме з непослабленою інтенсивністю і без будь-яких відхилень визвольні змагання.
- В зустрічі з західніми альянтами вияснювати цілі визвольних змагань
українського народу та ролю ОУН у них. - Звертати увагу західніх альянтів на московський імперіялізм та на не
безпеку московсько-большевицького комунізму для західньої культури й цивілізації. - Члени ПУН і провідні члени ОУН мають якнайскоріше покинути Берлін
і виїхати одні на захід, другі на південний захід Німеччини, щоб нав’язати контакт з західніми альянтами, коли вони займуть дані терени. Кожному окремо зразу була визначена місцевість, куди хто має їхати.
Дня 11 лютого 1945 року Голова ПУН полк. Андрій Мельник з двома членами ПУН покинули Берлін і виїхали на південний захід до Бад Кіссінгена.
Звідси в березні 1945 року полк. Андрій Мельник ще раз вернувся до Берліна на розмови з українцями. В поворотній дорозі з Берліна вступив до Ваймара, де мав розмови з заступником Голови Директорії УНР Андрієм Лівицьким і Головою Українського Центрального Комітету проф. Володимиром Кубійовичем та іншими чільними особами українського політичного і громадського життя, що зупинилися в Ваймарі. 7 квітня 1945 року досвіта американські війська зайняли Бад Кіссшген. Згідно з рішенням берлінської січневої наради дня 12 квітня 1945 року члени ПУН, що перебували в Бад Кіссшгені, по нараді з Головою ПУН полк. Андрієм Мельником нав’язали контакт з «представником Військового Управління в Бад Кіссшгені» і пред’явили йому цілий ряд пильних питань громадського характеру, важливих для українців, що опинилися на території Німеччини, включно з потребою для них відповідної організованої форми.
Меморандум до американського командування
У висліді тих контактів 27 квітня 1945 року після наради з полк. Андрієм Мельником, в якій узяв участь також єпископ, сьогодні митрополит Мстислав Скрипник, що в той час також перебував у Бад Кіссінгені, внесено до Військового Управління — «Німеччина» меморандум, в якому були з’ясовані потреби українців. «З усіх тих питань,— сказано в меморандумі,— найбільш пекуче — це питання створення для українців одного центрального органу, що керував би їхнім життям і діяльністю». «Організація мала б мати місцеві керівництва з центральною надбудовою, центральним керівництвом, яке заступало б загальні інтереси українців».
«Керівництво мало б завдання:
- Реєстрація емігрантів та виготовлення статистики, персональні справи включно з розшуками розгублених членів родин.
- Впорядкування законного побуту та питань щодо цивільного стану,
встановлення особистих виказок і т. п. - Допомога безробітним: затруднення, умови праці, суспільна опіка
іт.п. - Поміч у різних потребах хворим, опіка над інвалідами, старцями, сиротами тощо.
- Організація духовного та культурного життя, церква, преса, мистецька
діяльність, виховання молоді і т. п. - Інші вимоги — в політичному аспекті — залишаємо до розгляду на
пізніше».
Цей меморандум підписали: Мстислав — Переяславський єпископ, інж. Дмитро Андрієвський та інж. Осип Бойдуник.
У зв’язку з тими контактами, меморандумом і заходами в квартирі американського командування у Вюрцбургу американський полковник Гендерсон прийняв українську делегацію з підписаних під меморандумом єпископом Мстиславом та інж. Осипом Бойдуником. Полк. Гендерсон в основному погодився на предложені вимоги, а практичне і технічне їх здійснювання передав капітанові Коллінсові, який відав тими справами в квартирі. З ним обговорював ці питання вже сам тільки інж. Осип Бойдуник. І вони устійнили:
- В таборах для «ДП» вилучать українців в окрему групу від поляків і росіян, з якими вони дотепер були разом.
- На таборах, де будуть перебувати українці, побіч польського і російського прапорів дозволять вивішувати також український національний синьо-жовтий прапор.
- Для постійного зв’язку з американською квартирою буде окремий
зв’язковий. Цей зв’язковий буде ладнати практичні й технічні справи щодо питань, видвигнених у меморандумі. На такого зв’язкового зразу призначено гімназійного вчителя Чубатого для Вюрцбурга. Він негайно отримав відповідну виказку з правом вступу до військової квартири.
Поза тими поточними суспільно-громадськими справами не занедбрано і справ політичного значення.
Полк. Андрій Мельник і Конференція у Сан-Франціско
Вже 2 травня 1945 року полк. Андрій Мельник вислав телеграму до «Його Ексцеленції Едварда Р. Стеттініюса, державного секретаря, Президента Між-народньої Конференції в Сан-Франціско» такого змісту:
Дійшло до мого відома, що Україна допущена на конференцію. Українські патріоти можуть бути тільки вдоволені з приводу признання нашій країні права участи в міжнародньому житті. Воєнні умовини не дають мені змоги порозумітися з іншими українськими політичними групами щодо цієї події. Однак я не сумніваюся, що моя ініціятива та моя постава знайдуть їхню повну згоду. Тому я дозволю собі звернути увагу Вашого Зібрання, що делегат уряду Совєтської України, хто б це не був, ніяк не заступає ідей та аспірацій української нації. Я можу тільки висловити свій жаль, що з нагоди виступати на міжнародньому форумі не може ко-ристати Україна Національна, яка під большевицьким режимом і російським пануванням змушена мовчати та не має змоги виявити правдивого українського голосу.
Андрій Мельник, Голова ОУН
Наводимо цей фрагмент з політичної діяльносте полк. Андрія Мельника на те, щоб вказати на послідовність і стиль в його визвольній політиці. А коли усвідомимо собі, що то був час, коли війна ще не була закінчена, Німеччина ще не капітулювала, а на українців, зокрема українських націоналістів, ішла з усіх сторін, а найбільше з боку союзника західніх альянтів СССР, нагінка як на «німецько-фашистівських коляборантів», то напевно кожний признає, що ця постава і висилка телеграми до Сан-Франціско були мужні і відважні. І таким безстрашним був полк. Андрій Мельник завжди, коли приходилося заступати українську справу.
Підготовка до створення Української Національної Ради
В парі з тим, продовжуючи заходи з грудня 1941 року консолідації всіх українських політичних сил з одним політичним Центром, полк. Андрій Мельник у порозумінні з Андрієм Лівицьким, який у міжчасі також перенісся з Ваймара до Бад Кіссінгена, скликав нараду представників українських політичних чинників. В нараді взяли участь: від Директорії УНР — Андрій Лівицький, заступники Голови, і суддя Соловій, пізніший єпископ Варлаам в Австралії; від Союзу Гетьманців-Державників — інж. Рознятовський і колишній посол Сегейда; від Організації Українських Націоналістів — Голова ПУН полк. Андрій Мельник та інж. Осип Бойдуник. ОУНР (Бандери) делегатів не прислала.
Хоч на тій першій нараді не осягнено запланованої консолідації, та всі учасники заявили, що в тому напрямку треба робити дальші заходи і відбувати подібні наради, щоб довести до порозуміння і консолідації.
Пройшовши всякі етапи і форми консолідації, ті заходи завершилися створенням Української Національної Ради на базі Державного Центру Української Народньої Республіки. Цей фрагмент показує на вірність Голови ПУН полк. Андрія Мельника націоналістичному гаслові «держава понад партії» і що він групові інтереси й амбіції все і всюди підпорядковував загальнонаціональній справі. А все те підтверджує державництво й соборництво, що було притаманне полк. Андрієві Мельникові ще з часів Українських Січових Стрільців у Києві.
Світовий Конгрес Українців
До аналогічних заходів на суспільно-громадському проміжку належить ініціятива полк. Андрія Мельника в 1957 році скликати Світовий Конгрес Українців і створити Світовий Союз Українців. Ця ініціятива на найкращій дорозі до здійснення. Відбуття Світового Конгресу Українців і створення постійного координаційного органу — байдуже на його назву — напевно буде мати поважне значення і для визвольних змагань українського народу.
Відмолодження Проводу Українських Націоналістів
Останнім, далекосягним політичного значення актом, зокрема для продовжування визвольних змагань і визвольної політики, який вспів ще за життя провести Голова ПУН полк. Андрій Мельник, це т. зв. «відмолодження» Проводу Українських Націоналістів, яке формально переведено найперше на Третьому Великому Зборі Українських Націоналістів 1947 року і потім ще раз на П’ятому Великому Зборі Українських Націоналістів у липні 1964 року. Кажемо «формально» тому, що «відмолодження» ПУН було в основному розглядане і засадничо, без конкретизації вирішуване на засіданнях ПУН.
Сталося це «відмолодження» на виразну вимогу Голови ПУН та інших членів Проводу, Співосновників ОУН. Це відмолодження ПУН дає запоруку безперебійно продовжувати визвольні змагання і визвольну політику. Ми повинні бути раді й горді з того, що є ким «відмолоджувати», а заодно гаряче бажати, щоб і надалі було ким відмолоджувати не тільки Провід Українських Націоналістів, але й Організацію Українських Націоналістів і весь Український Націоналістичний Рух. І це буде найглибшим поклоном та найбільшим відзначенням світлої пам’яти полк. Андрія Мельника, коли ми з його послідовністю всі свіжими підростаючими силами будемо продовжувати діло, якому він усе своє життя безперебійно служив і на стійці якого помер.
Осип БОЙДУНИК,
український публіцист, громадський, політичний діяч (1895-1966)