Культурна референтура ОУН. Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича.

КР ОУН публікує твори, надіслані на Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича. Відгуки та «лайки» уважних читачів патріотичних віршів поетів-початківців будуть враховані при підбитті підсумків конкурсу учасниками журі. 

Автор: © Голуб Анастасія, 14 років,
с. Світильня, Броварський район, Київська область

Збірка патріотичних віршів

Патріотичний чотиривірш

Якщо тобі “трішки” – “нємнога”
І ближче “журби” ‒ “таска”,
Тоді лиш одна дорога:
“Валіза, вокзал, масква!”

Матусі
Матінко, мамо, матуся…
Зірка упала з небес!
Щиро до тебе горнуся…
Місяць новенький воскрес.

Матінко, що то за диво?
Сяють мільйони вогнів,
Срібних промінчиків злива…
Кожен, хто бачив, то млів!

Вітер п’янкий сповиває
Ніжністю стомлених трав.
Краще мабуть не буває!
Справжній букет забуяв!

Мамо, співа соловейко:
“Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох, віть…”
Солодко, легко, рівненько
Пісня у небо летить.

Боже, чи це мені сниться?
В річці усе з кришталю.
Місячним сяйвом водиця
Втому забрала мою.

Чуєш, матусе, шепочуть
Листям дерева про нас.
Так вони ніби пророчать
Нам довгий вік в добрий час.

Дивно, хіба так буває,
Щоб колискова з небес?
Ніч на сопілочці грає…
Чудо найбільше з чудес!

Матінко, мамо, матусе!
Бачиш яскраву зорю?
В снах я до тебе горнуся,
Серце співає: “Люблю…”

Гімн Франку

Невмирущий патріот!
Той, що вірив у свободу,
В Україну для народу…
Публіцист і поліглот.
Ні “поганці” австріяки
Й шовеністи – злі поляки –
Не змогли зламати Віри,
Одітнути вільні крила…
Напрягалися даремно,
Бо він в душі сіяв зерна!

Поліглот і публіцист,
Соціолог та етнолог,
Бездоганний політолог,
Драматург і фольклорист,
Ще й філософ-мовознавець,
Патріотів всіх обранець…
Вчений, критик та натхненник,
Всім письменникам письменник!
Бо він душу щиру мав,
Україну прославляв.

Славив неньку Україну,
Несучи в словах послання:
До повстання та єднання!
Захід, Схід ‒ все воєдино…
Шати солодко співають,
Вітри коси заплітають,
А в озерцях, мов у скельцях,
Та гірських живих джерельцях,
Поміж сосен, поміж трав
Бачить рими Каменяр!

Невмирущий патріот –
Сила слова час долає!
Кажуть, він усе стирає,
Та Франком живе народ.
У билинах і у піснях
Був він до і буде після –
В серці, в думах і у мріях,
У високих наших діях…
“Він живе, він ще не вмер
Вічний революціонер”!

***
Скажіть, будь ласка, хто такий поет?
Жебрак він? Чи обранець долі?
Трагічний чи ліричний силует –
Все непокора й сила волі!

Його прекрасні музи надихають,
Чарівні рими в небесах знаходять…
І ніби янголи в раю співають,
Коли рядки поет свої виводить!

Яким він постає у своїх творах?
Душевним, ніжним, сонячно-мрійливим…
Душа його збирає трави в горах,
А в море ходить моряком сміливим!

До мене муза теж приходила у сні
І поділилася своїм секретом:
“Пиши балади, вірші і пісні –
І будеш називатися поетом!”

***
Мелодія осіннього дощу
Моє завжди зворушувала серце.
Я в неї диво-казку попрошу
І зачароване на щастя скельце.

Візьму цікаву книгу й чорний чай,
До котика мрійливо пригорнуся.
“І більше ні хвилини не втрачай!” –
В життя книжок незвіданих ввірвуся.

А за вікном нестримний падолист…
А за вікном краплини все співають…
І зачаровує природи стильний твіст –
Берези, липи, клени вщент згорають.

Курличуть, ніби плачуть, журавлі.
Їм в чужину доводиться летіти.
Малюють в небі “прощавай” ключі.
А їх самотньо проводжають віти.

За мотивами Лесі Українки

“Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!”
Як часто у мирських турботах
Не слухаєм серцебиття…

Десь там на сході й нині гинуть люди…
Іде війна упевненим рок-кроком!
А юнаки, немов пюре на блюді,
У смерті є в меню вже рік за роком!

Там діти плачуть, живучи в підвалах,
І мами жалібно благають Бога…
Поранені згасають десь в завалах,
А депутати “співчувають” в блогах…

Чому все так? Чому все не інакше?
Війни ніхто з нас не хотів й не хоче!
Ми можем! Ми повинні жити краще!
Та нам диктують правила пророче…

Скажіть, за що Вкраїні скільки горя?
А вдовам-матерям життя в жалобі?
За це ми вдячні людям, Богу, зорям…?
Чи, може, “коронованій” (в лапках) особі?

Ми вільні. І цього не побороти!
Нас не загнати більше в забуття!
“Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!”

***
Там, де спів солов’їний щоранку,
Де багряна у лузі калина,
Де співають, як мед, колисанку –
Це мій край, це моя Україна!

Там, де гори чарують красою,
А квітками духмяна рівнина,
Де джерела з водою живою –
Це мій край, це моя Україна!

Де ліси, де гаї, де діброви,
Де до річки хвиляста стежина!
Нема в світі милішої мови –
Це мій край, це моя Україна!

Де поля у жнива золоті,
Небо чисте, немов би перлина.
Пощастило мені у житті,
Бо мій край – це свята Україна!

Щастя
Ніхто за нас держави не збудує
І нації не зможе з нас зробити.
Аж доки кожен серцем не відчує,
Що саме ми – Вкраїни рідні діти!

Що саме ми – наступне покоління –
Повинні знати, що таке добро.
А щастя – це велике вміння,
Це мудрість, бездоганне ремесло.

Ми вільних козаків прямі нащадки.
У нас коріння сильне і міцне.
Тому у нас в усіх такі задатки,
Що древо роду впевнено росте.

А мова наша, кажуть, солов’їна…
Немов би рання пісня солов’я,
Що птахом волелюбним в небо лине.
І я щаслива, що вона моя!

Мені іще так зовсім мало років,
Але я розумію вже сама,
Що треба не один десяток кроків,
Щоб Україна-ненька розцвіла!

Щоб кулі не свистіли опівночі,
Могили не росли, як ті гриби.
І усміхнулись виплакані очі –
Сини всі повернулися з війни!

Щоб чисте небо, жито колосилось
І не хворіли зовсім дітлахи.
А Божа Мати знов за нас молилась,
Відкривши нам безмежнії шляхи.

Шляхи до правди, віри і надії…
Щоб і в політиці царив прогрес.
Серця ще чисті, мудрі, молодії
Корупції не полонив процес.

Щоб щастя – не в крутій машині,
Щоби доступною була земля,
Щоб цінність головна – родина!
І Україна-ненька щоб цвіла!

Ніхто за нас держави не збудує
І нації не зможе з нас зробити,
Допоки кожен серцем не відчує,
Що хоче в Україні вільно жити!

Сила слова
Вийду на подвір’я вдосвіта, раненько,
Заспіваю пісню, що навчила ненька.
Про широке поле, про калину в лузі.
Та й про Україну, що марніє в тузі.

Вийду в степ широкий та й розправлю крила.
Заспіваю пісню, щоб душа злетіла.
Щоб відчули луки, і Дніпро й Карпати,
Як потрібна віра молодим солдатам.

Стала я на ганку. Рученята склала.
І душа до Бога тихо заспівала.
І летіла пісня, світом, як молитва.
Кажуть, що за словом, вирішальна битва!

Україна
Україна – не рай! Не Балі, Малібу…
Не шукайте легкої тут долі.
Але я по секрету тихенько скажу,
Що тут кладень безмежної волі.

Україна не десь, не чомусь і колись.
Вона в серці, в душі і у мріях.
Не кричи! Не суди! Полюби! Посміхнись!
Доведи свою відданість в діях!

Посади пишний сад. Доглядай кожен день.
Поважай Берегиню-Природу.
Мову вивчи, щоб файно співати пісень.
Про дідів, що козацького роду.

Україна – не рай! Стежки тут нелегкі!..
Та гостинні і щедрі ми люди!
Україна одна, попри все, на віки!
Нашу Неньку всім серденьком любим!

Пісня
Лине пісня вітром в полі,
Понад яворами…
Не шукайте правди в долі –
Вона поміж нами!

Не шукайте щастя, люди,
Та й поза границях…
Де нема нас – добре всюди!
Щастя у дрібницях.

Щастя, люди, в колисковій,
Що співає мати.
У простій земній любові,
Вишнях коло хати,

У калині, що сміється,
У листочках  дуба,
В річці, що, як стрічка в’ється,
Серця твого згуба.

Лине пісня вітром в полі,
Понад яворами.
Ми – творці своєї долі!
Щастя поміж нами!