На Донбасі ніч настає раптово…

Борис Гуменюк

На Донбасі ніч настає раптово 
не так як ми звикли вдома 
темрява опускається зненацька 
наче у вугільну шахту кліть 
ти кудись провалюєшся 
з тілом чи без – на вибір – у невідоме 
наче голосно пролунав вибух 
нечутно невагомо
коли ти всередині нього
розклав тебе на молекули 
розірвав на шматки.

Ти був людиною за якусь мить до цього
ти був цивілізованою людиною 
ще буквально хвилину тому 
жив у 21-му столітті 
читав Сартра Езру Павна любив Екзюпері
слухав Стінга Цоя Оксану Білозір
водив авто плекав сад майстрував човна
кохав дружину 
кохався з іще одною і ще одною жінкою
щомісяця ходив з друзями на футбол 
і щороку з родиною до церкви 
обожнював молоде вино 
і ненавидів суп з фрикадельками
твоя віра видавалася непохитною 
у світ де мирно співіснують 
пиво бог та інтерне 3G.

Затріщала стара лебідка 
з характерним металевим похаркуванням
і ось ти уже провалюєшся
в еру первісного тваринного страху 
ліфтом до пекла в епоху монстрів 
темних людоїдних часів.
Закам’янілі динозаври й мамонти
велетенські рептилії літаючі ящури
квіти-вбивці метелики-вампіри
реліктові ліси папоротники баобаби
які вже давно мали стати вугіллям 
органічним паливом для нових мешканців планети 
панівної агресивної раси – для нас із вами
вугіллям не стали
всупереч очікуванням вони сталися живі.
Ожили невідомі науці істоти 
які за однією з версій вважалися вимерлими
за іншою причислялися до тваринного світу роду мавпячих
інакше довелося б визнати їх нашими пращурами
монстрів що пересувалися на двох задніх лапах
і за першої ліпшої нагоди убивали собі подібних
і лише цим нагадували людей.
Згадки про них немає в жодному підручнику з історії
лише в підручниках з еволюції 
їх мав стерти з лиця планети потоп
(вчені й богослови плутаються) чи льодовик.
Розбудженні численними вибухами 
чи зумисне препаровані 
в надсекретних військових лабораторіях
ці ненажерливі потвори 
настрибували на тебе зі своїх засідок: 
твої страхи долали тебе.

Ти міг би перехреститися 
але на ту пору бога ще не було знайдемо
на відміну від нього вогонь був завжди
кожен як міг цим користався 
щоб зігрітися відлякати темряву 
освітити страх зупинити звіра:
ти теж скористався вогнем.
Ти радів простим речам 
наче первісна людина 
ніж вогонь вода трохи їжі стіни – 
це все що у тебе є
що насправді треба 
аби жити 
аби вижити:
якими безсенсовими видаються такої хвилини
такі речі як релігія айфон чи алфавіт.

Ти завжди шукав укриття 
якось небезпека застала тебе посеред чистого поля
і ти обгородився
згодом дерев’яний частокіл змінили кам’яні мури
так зі страху повстали твої міста: 
ти надто кволий щоб один на один 
протистояти злу.
Земля
плацента твого світу
та що тебе народила
твої руки ноги ростуть із неї
з неї зліплене твоє серце твоя голова:
лише твій дух виріс із іншого сім’я.
Ти знову знайшов у ній укриття
щоб не стати легкою здобиччю 
для невідомого звіра.
Ти мав підготовився до ночі 
знайти собі сховок 
печеру 
вирити нору 
чи видряпатися на високе дерево.

Ти вирив нору
людина завжди обирає нору
ти живеш у норі
ти називаєш нору окоп 
ти звір 
звір цивілізований 
звір світанковий
звір який полює вдень 
і має сховок-житло на ніч
ти споживаєш м’ясо приперчене й присолене
ти полюєш не за для їжі
задля задоволення
кров виливаєш на землю
ти – істота цивілізована
убивши не розмальовуєш власне тіло кров’ю убитого
не здійснюєш на крові правічні шаманські ритуали
(з тебе досить самого ритуалу вбивства)
не споживаєш
просто виливаєш:
це все чого ти навчився за останні 2000 років –
виливати кров.

Вогкі сутінки піднімалися звідкись 
із сухих очеретів довкола Водяного 
навшпиньках вибігали з по той бік терикону 
і нечутно розбігалися наче ворожа дрг. 
Ви і кільці 
вас оточено 
виходу немає 
все
і вас тут – горстка людей. 
Ці люди поруч з тобою 
це все що залишилося від людства 
доведеться чекати ранку і перших променів сонця 
щоб пересвідчитись 
а доти тримати кругову оборону 
відсікати темряву вогнем.
Виразно чути млявий бій на десяту на версту 
приглушені мінометні виходи на другу на горизонті
поодинокі спалахи то там то тут 
поодинокі постріли:
чиясь поодинока смерть.

Бійці сплять де кого звалила втома 
окрім одного який у парі з тобою протистоїть ночі на посту
його не видно в темряві лише ледь вловимий силует 
нечіткий намальований темрявою світловий контур.
Коли поміж хмар на небі з’являється місяць 
чи спалахи трайсерів розкреслюють небо червоним по чорному 
густе світло вливається всередину крізь бійниці
на протилежній стіні вашої підземною фортеці
окреслюється його одинока тінь. 
Його одинока тінь бере тепловізор 
опирається ліктями і грудьми на земляний бруствер 
ретельно оглядає периметр 
довго вдивляється в далекий горизонт 
десь там – причаївся ворог – у темряві
там – в цілковитій темряві – окупований Донецьк. 
В цю мить у місячному світлі цей солдат більше нагадував астронома
аніж кулеметника піхотного батальйону 
який в телескоп розглядає зоряне небо 
сподіваючись вловити порух далеких незнаних світів. 
Нікого 
кажуть на нулі: чисто 
нічого розумного 
ми самотні на цій планеті.

Щоб не проґавити атаку 
боєць кожні 20 хвилин дивитиметься у тепловізор 
поки не зійде сонце над Донецьком 
не настане ранок 
не відступить ніч.
Коли відступе ніч 
настане ранок
зійде сонце над Донецьком?
Може ніколи
темрява поглине його навічно 
але боєць сподіватиметься до останнього
ціною власного життя якщо доведеться
наче астроном прибульців з іншої планети 
він – вірить
і запорука його віри не слово а меч.
Зараз на 20 хвилин можна розслабитися. 
повикліпувати чорних метеликів з очей.

Очі в очі намагаєшся передивитися темряву
шукаєш де прилягти
ящики з ВОГами 
те що треба
складаєш в кутку зброю
злегка попускаєш ремінці на касці і бронежилеті 
прирозшнуровуєш берці 
щоб за мить повернути все на місце
вразі чого 
раптом якщо вони.
Відчуваєш полегкість 
притік крові та свіжого повітря до натомлених м’язів 
очі злипається 
простягнув ноги 
хто не був
той не знає що таке блаженство
прихилився до прохолодної стіни. 
Сон наче слизький холодний вуж 
виповз звідкілясь із самої темряви 
крутнувся довкола ноги 
ковзнув під сорочку 
і поповз вгору вздовж спини. 
20 хвилин перепочинку 
довірити власне життя іншій людині на цілих 20 хвилин
20 хвилин повної відключки 
наче 20 крапель води для спраглого в пустелі: 
в оті 20 хвилин завше приходять вони
твої прадавні гості 
віроломні сни.

…Звісно можна піти протореним шляхом 
знову витягнути СПГ на четвертий поверх 
увалити по них з усієї сили прямою наводкою 
але з СПГ то була сира ідея 
визнаю але не каюся! 
добре ми тоді по них лупанули 
спалили екіпаж і їхній БРДМ…

…О шо то за война? 
Най іде гет’ така война. 
В штирнайцятому – ото була война! 
Мож’ було вільно си стрельнути 
не питавши дозволу в каждого гицля 
який думає жи він начальник над чоловіком. 
В штирнайцітому лиш-но казав-ім Лемкови: 
«Шваґре ану раз-два зріжте з ЗУшки ту ю во зєльонку 
бо чось ми’ сі здає жи там засіла якась ненза. 
А я вітки знаю? Може засіла а може нє.» 
А він тобі на се: 
«Мона Братю я лише проріджу? 
Шкода задурно нищити боже деревце.» 
Десь так питав мій дідо мою бабу: 
«Мона, Лізо?» – 
а вона йому на то: «Мона, Ільку»
і серденько її так голосно билося 
наче сто голубок замкнутих в клітку 
і загадково усмішка блукала на твару…

…Спершу хотіли здати полонених в контррозвідку 
поки не подивився їхні документи 
а як подивилися відвели за хлів 
і Кармелюк власноруч вліпили кожному кулю.
Що такого було в тих документах?
Лєв Ніколаєвіч Толстой 
контрактник 
уродженець Самарської області 
і Алєксандр Сєргєєвіч Пушнін 
плакав сильно
хотів жити
клявся що віршів не пише 
і ніколи не напише
молодий хлопець
москвич…

…Ці покинуті люди забігли в цей під’їзд імовірно наприкінці 80-тих
перепихнутися вмазатися послухати Гадюкіних 
косяк забити почитати божевільного Осьмачку
так там й залишилися на довгі 30 років 
оглядні жіночки із зубними протезами відрижкою 
погано зафарбованими сивими пасмами 
лисі підсліпуваті чуваки з енурезом електронною цигаркою 
десятьма невдалими романами про життя що не вдалося
які вже давно замість ранкового сексу 
практикують ранкову кашку від дружин…

…випатрали ми той їхній курник як кабану черево 
Палій приволік із собою РПГ 
і з тридцяти кроків – як дав їм! – просто у бійницю 
штирох поклали одразу тож лишили 
а ше двох не при тямі привели до себе в розташування. 
Лемко тішився
думав тижневу відпустку дадуть 
шоб додоми до хати до діток 
Марущин взагалі на зірку героя розщитував 
Баб’як й собі розм’як слину пустив роздоймив писок 
а я лиш-но зиркнув на комбата і одразу всьо допетрав
нам би пива – кажу – втамувати спрагу 
а то після бою в писку так ніби соленого піску насипано
в дволітрових бомбах шоб по бомбі на брата 
і полежати пів дня в холодку за наметом. 
На моє вийшло 
це моя перша нагорода на війні 
по дві літри пива за кожного полоненого 
півтори – за вбитого:
я не знаю чи добре брати плату на вбитих 
але як вийшло.

Здригнувся 
протер заспані очі
вужа не було 
лише липкий холод від вогкої стіни 
і слиз на тілі залишений змієм 
ніч минула
бо все в цьому світі минає – 
окрім війни
трапляється – видихнувшись – вона перепочиває
одну мить – а комусь нажитися вистачає:
завтра буде новий день 
і нова мить.