Оксана Радушинська
Одягаю кольчугу у час рівнодення толОки –
Клич для воїнів світла кидає он гайвороння.
Я ще вільна змагатись і вбитою бути. Допоки
Не гукне із колиски дитя.
Я ще вільна минати слова і чужі пантеони,
Обирати дороги, ступні роздирати у кров.
Я ще вільна! Допоки, минувши часи і закони,
Не припне до безмежжя любов.
Толочитиме час, як листву. І жалю – аніскільки,
Меч кресатиме блискавки-спогади без вороття.
Звично буду вдягати кольчугу до бою. От тільки б
Не злякатися раптом життя…