Ольга Веремійчик
Надія Світлична народилася в селі Половинкине Старобільського району Луганської області. Після закінчення університету працювала 4 роки вчителькою, завучем і директоркою у середній школі робітничої молоді селища Бокова-Антрацит Луганської області (тепер — м. Антрацит. У 1962 – 1964 роках жила у с. Половинкине, працювала викладачкою російської літератури в Старобільському медичному технікумі, бібліотекаркою у селах Байдівка і Половинкине. У 1963 році переїхала до Києва. Працювала редакторкою у видавничому відділі республіканського сільськогосподарського технікуму, у видавництві «Радянська школа», перекладачкою з російської в журналах «Легка промисловість» і «Деревообробна промисловість», науковою співробітницею Інституту педагогіки і за сумісництвом — учителькою вечірньої школи в київському мікрорайоні Дарниця. Співала у хорі «Жайворонок», пізніше — у хорі «Гомін».
Відвідувала разом з братом Іваном Світличним Клуб творчої молоді (КТМ). Після подій 22 травня 1967 біля пам’ятника Тарасу Шевченку Світличною серйозно зацікавився КДБ. Тому доводилося часто міняти роботу. У 1967 р. працювала художницею-виконавицею з Аллою Горською у м. Жданові (Маріуполь) Донецької області. До речі, у Музеї шістдесятництва є картина Алли Горської «Надія Світлична».
Шістдесятництво — непересічне явище української культури ХХ століття. Відносно нетривалий період «шістдесятництва» позначився потужним вибухом нових творчих ідей в літературі, мистецтві та науці. Цей рух став своєрідним символом традиційного прагнення до свободи та пробудження національної свідомості українців. Нинішня державна незалежність України у значній мірі є результатом діяльності творців тодішньої «української весни», багато з яких зазнали переслідувань з боку влади, перебували в ув’язненні, а дехто і загинув (у Видавництві імені Олени Теліги вийшла книга Олеся Шевченка «Київська весна», у якій описана діяльність «Клубу творчої молоді»).
Серед активних учасників руху були студенти і старші представники технічної та творчої інтелігенції — письменники, художники, мистецтвознавці, медики, науковці: Іван та Надія Світличні, Євген Сверстюк, В′ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Василь Симоненко, Юрій Іллєнко, Михайло Брайчевський, Іван Драч, Лесь Танюк, Микола Плахотнюк, Алла Горська, Микола Вінграновський, Михайлина Коцюбинська, Богдан, Михайло та Ольга Горині, Веніамін Кушнір, Опанас Заливаха та багато інших. Розуміючи необхідність збереження історичної пам’яті, активна учасниця українського руху опору, журналістка Надія Світлична ще у 1994 році запропонувала створити Музей шістдесятництва.
8 листопада 1967 року Надія Світлична разом із братом Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Ліною Костенко послали лист-протест Петру Шелесту, у якому кваліфікували процес над Вячеславом Чорноволом як порушення елементарних процесуальних норм, «як особисту помсту, розправу наділених владою людей над людиною, яка інакше мислить і зважується критикувати дії окремих радянських установ, тобто здійснює своє конституційне право». Була на суді В.Чорновола 15.11.1967 року.
У грудні 1970 року у м. Василькові Київської області разом з Євгеном Сверстюком Надія Світлична знайшла забиту подругу — художницю Аллу Горську, організувала похорон і зведення пам’ятника на її могилі.
18 травня 1972 року її заарештували. Коли арештували його молодшу сестру Надійку Світличну, Іван Світличний написав:
«Ривком відчаєного тіла
Роковано залебеділа
В святій готовності офір,
Та, браконьєрським залпом в небо
Підтята — легендарний лебідь, —
Упала на тюремний двір.»
Понад рік після арешту перебувала у слідчій тюрмі КҐБ на Володимирській вулиці. 23—24 травня 1973 року її було засуджено Київським обласним судом за статтею 62 частина 1 КК УРСР(«антирадянська агітація і пропаганда») на 4 роки таборів суворого режиму. Покарання відбувала в сел. Барашево Теньгушевського району, Мордовія, в установі ЖХ-385/3. Разом з іншими ув’язненими жінками брала активну участь у протестах, голодуваннях.
У цьому (2021) році завідувачка Музею шістдесятництва Олена Лодзинська упорядниця книжки «Ув’язнені чорнобривці» на презентації розповіла, що на створення цього видання її надихнули експонати музею. З книжки ми дізнаємося про героїчні долі жінок-шістдесятниць: Надіі Світличної, Катерини Зарицької, Дарії Гусяк, Марії Пальчак, Ірини Сеник, Ірини Стасів-Калинець, Стефанії Шабатури, Оксани Мешко та інших. Їхні життєві дороги тісно переплелися не лише завдяки спільній справі – боротьбі за право бути українкою і мати власну державу на власній землі, а й через спільні важкі випробування у мордовському таборі в Барашево, на засланні й на великій «зоні» – СРСР.
На початку книжки наведено вірш Атени Пашко:
«Як же Вам, жінко,
На нарах спиться?
Ви ж не злочинниця
Ані не вбивця…»
До книжки увійшли матеріали з великого фотодокументального архіву Надії Світличної, фотографія кофтинки, яку Надія Світлична сплела у слідчому ізоляторі, табірні вишивки, малюнки, вирощені у зоні квіти, дбайливо висушені і дивом збережені, а також спогади учасниць тих подій
Повернулася з ув’язнення в травні 1976 року. У прописці відмовили, на роботу не брали, погрожували арештом за «дармоїдство». Жила з сином у братової Леоніди Світличної, яку регулярно штрафували за «порушення паспортного режиму». 10.12.1976 року надіслала до ЦК КПРС заяву — відмову від громадянства, мотивуючи цей крок жорстокою розправою над Л.Лук’яненком, П.Григоренком, В. Чорноволом, В.Стусом, С. Шабатурою та іншими достойними людьми. Свій вибір пояснила так: «Нижче людської гідності, після всього пережитого бути громадянином найбільшого в світі, наймогутнішого, найдосконалішого концтабору».
12 жовтня 1978 року виїхала спочатку в Рим, де її прийняв Папа Римський Павло VI, а 8 листопада того самого року прибула у США. Через 8 років її позбавили радянського громадянства.
Надія Світлична проживала в місті Філадельфії, потім у Ньюарку й Ірвінґтоні, пізніше у м. Матаван, штат Нью-Джерсі, США, працювала в Українському музеї в Нью-Йорку, редагувала жіночий журнал «Віра». Збирала кошти на пам’ятник Оксані Мешко та її матері Марії, на Козацький хрест «Убієнним синам України» в урочищі Сандармох(Карелія).
Працювала перекладачкою в Гарвардському університеті, брала активну участь у роботі Закордонного представництва УГГ, стала редактором-упорядником періодичного видання Представництва. До 1985 року регулярно видавала «Вісник репресій в Україні» (коштом української діаспори).
У 1983–1994 роках працювала в Українській редакції Радіо «Свобода». Вела журнал «Надія».
Померла Надія Світлична 8 серпня 2006 року о 7 годині в м. Матаван, штат Нью-Джерсі, США. Похована 17 серпня 2006 року у Києві, на Байковому цвинтарі.
У серпні 2012 року на основі колекції Громадської організації «Музей шістдесятництва», що налічувала більше 20 тисяч одиниць, було відкрито однойменну філію Музею історії міста Києва. Музей шістдесятництва розповідає про роль та місце шістдесятників у духовному розвитку українського суспільства другої половини XX століття.
Експозиція, в якій представлено високомистецькі роботи художників, рукописи, самвидав та друковані видання творів письменників, унікальні фотографії та документи, особисті речі шістдесятників, дозволяє відчути суспільно-політичну атмосферу того часу. Зібрані артефакти допомагають усвідомити, в яких умовах жили та діяли ті, хто відстоював право людини на свободу слова, вільне творче самовираження, відновлення традицій українського народу, дізнатися про долі людей, які були активними учасниками руху шістдесятництва.