Інтерв’ю-абетка Ганни Осадко зі Степаном Процюком на BLOG BOOK.
Кожна наука починається з абетки, а кожне знайомство – з розмови. А чи можлива краща розмова, аніж про все на світі? І саме асоціації до слів, що починаються з кожної літери абетки, якнайповніше та якнайцікавіше покажуть нам людину.
Тож сьогоднішній наш гість – Степан Процюк, сучасний український письменник, якого вважають одним із найконтроверсійніших сучасних письменників-інтелектуалів.
А – алкоголь. Мій, як писав драматург з іншого приводу, «чесний ворог і таємний друг». У невеликих дозах – ліки для душі, що легко видозмінюються в отруту…
Б – безсоння. Буває тоді, коли я перезбуджений амбіціями. Коли ми відчуваємо тишину Всесвіту, безсоння переважно не виникає.
В – ворог. Кожен ворог є свідченням того, що ми робимо щось вартісне. Але швидше йдеться у приватному житті людей про недоброзичливців. Ворог – дуже сильне слово.
Г – гуртожиток. Ще дотепер є одним із моїх нав′язливих, але по-своєму романтичних, снів. Я прожив у гуртожитках, Івано-Франківська та Києва, багато років. Спершу студентом, потім аспірантом чи викладачем.
ґ – ґазда. Це не моє слово, тому розглядаю його в дещо гумористичному ключі. Мені (та й усім нам) хоча би бути ґаздою власної душі.
Д – дитинство. Звідти витоки і першопричини більшості наших щасть та нещасть. Але коли ми переступаємо через це, тоді стаємо по-справжньому дорослими і одинокими.
Е – екзорцизм. Складне слово, навколо якого може бути дуже багато розмов і дискусій.
Є – єдиноріг. Душевна незаплямленість, можлива навіть на старості літ.
Ж – жаба. Одна із найвідразливіших людських рис (тобто заздрощі), яка не оминула і українського менталітету.
З –запах. У моїй повісті «Бийся головою до стіни» (щойно перевидана «Discursus”) є рядки. «Звідкись просочувався запах. Це був запах неспокутної провини». Рекомендував би прочитати цю повість, про стосунки сина і батька, усім, хто любить психологічну прозу.
І – інтернет. Замінив для багатьох повітря, принаймні, став рівноцінним із ним.
Ї – їжа. Те, що є ліками і отрутою, залежно від пристрасті споживання.
Й – йод. Навіть корисний, кажуть мудрі люди, коли просто намазати на руку, бо у нашому організмі часто його не вистачає.
К – країна мрії. Україна, якій присвячували своє життя і смерть, лицарі боротьби за її державність. А тепер мрія про Україну як сильну і багату державу, що поволі позбулася страшних ментальних травм голодомором і більшовизмом.
Л – літо. Ця пора року найбільше асоціюється із можливостями тихого, приватного щастя… на Шацьких озерах чи далеких островах… на хуторі чи у мегаполісі. Тихе приватне щастя можливе всюди… І всюди його можна загубити…
М – мама. Моя мама, Віра Антонівна Процюк, померла 10 років назад. Разом із нею помер світ, який обігрівав мене.
Н – неділя. Про надважливість цього дня для українців говорить навіть народна пісня: « Вчора була суботонька, а нині –неділя// чом на тобі, наймиточку, сорочка не біла?…»
О – обручка. Згадав свої рядки, періоду літгурту «Нова дегенерація», коли ще був поетом: «Має властивості навику // манія величі внучки// Буднів холодну кераміку// Смертника гріє обручка»
П – перше кохання. Часто це потрясіння, яке закарбовується певним досвідом до кінця життя, хоча і зазнає трансформацій.
Р – ревнощі. Явище, яке до кінця не може пояснити навіть психоаналіз. Хоча зрозуміло, що це часто прагнення влади над тілом і душею іншої людини.
С – страх. Позбутися страху – це стати по-справжньому вільним (не маю на увазі страх як інстинкт, як от відсмикнути руку від вогню).
Т – торт. Практично давно відрікся від нього – не їм, не рекомендую іншим. Під солодкою личиною несе зашлакованість нашого організму. Але нехай тортелюби на мене не ображаються
У – Україна. Як писав про Неї поет Андрій Малишко, водночас обласканий владою, але по-своєму непокірний, «мені в світі нічого не треба// тільки б голос твій чути// і ніжність твою берегти».
Ф – фанати. Ті пристрасні люди, що мають потребу у світському обожненні і поклонінні когось або чогось.
Х – хабар. Одне із явищ, що стоїть варварською перепоною на шляху омріяної сильної України.
Ц – цигани. Для мене це слово є одним із символів розгнузданої анархічної свободи. Самі ж цигани, безсумнівно, є різними.
Ч – чорт. Одна із персоніфікацій негативних енергій, до прикладу, в українському фольклорі. Втілення темних сторін людської душі, нерідко – абсолютного зла.
Ш – Шевченко. Дозвольте невеличку цитату про Шевченка з роману «Травам не можна помирати» (про радянську Україну 70-их років): «Наближалося 22 травня. Це був день перепоховання Шевченка. Хтось і колись вдихнув харизматичний дар в уста невисокого, розтерзуваного болем і пристрастями, чоловіка.
Тішся, Україно! Ти вже не згинеш від сієї миті. Той, хто літає із серафимами, і Той, що ночує на океанічних глибинах, Той, хто всюди і ніде, таки пожалів цю мову, що поволі ставала ошматтям для анекдотів. Він вдихнув те, що не піддається розумінню, у душу сільського хлопчика із Моринців. Хлопчик став чоловіком – і жив то життям франта, то гедоніста, то мученика. Але із ним завжди було те, що не піддається розумінню .
Тужи, Україно! Бо той, хто висловив мову твого серця, зарано і нагло помре. Його прах не міг лежати у далекій північній Пальмірі. Бо то вже не був тлінний прах, а твоє серце.
Тішся і тужи, Україно, так, як сміявся і ридав він. Тепер за ним піде багато твоїх синів і дочок, на поля битви, у тюрми, прирікаючи себе і своїх близьких на злиденність, із словами твого характерника на устах. Інша частина буде ненавидіти тих подорожніх і потайки проклинати ім′я медіума.
Всюди Україною, героїчною і стражденною, по-танцюристому анекдотичною чи містичною у місцях для вибраних, буде простувати його тінь і його світло».
Щ – щастя. Гармонія з собою і Всесвітом. Щастя штучно не створиш, але кожен може пробувати «розчистити» внутрішній «ґрунт» для його появи. Наприклад, я люблю згадувати ті епізоди із минулого, коли почувався щасливим. Допомагає і стимулює.
ь – ніжність. До речі, моя книжка повістей, якою фактично дебютував як прозаїк, називалася «Шибениця для ніжності» і вийшла у тернопільському видавництві «Джура». Тепер вже її не знайдеш із свічкою.
Ю – юрба. У романі «Травам не можна помирати» безлика, залякана, матеревбивча юрба радянських людей була однією із підвалин СРСР…
Я – я. Важливе, зменшувати частку грубого інстинктивного егоцентризму у собі, бо оце наше фальшиве «я». Справжнє «я», вважають мудреці, заховане десь під обвалами наших повсякденних страхів та бажань, яким немає кінця…