Культурна Референтура ОУН

Олег ЖДАНОВИЧ

23 травня 1938 р. зійшлися ми, студенти, у Варшаві, у нашій вийнятково того року просторій домівці, на звичайні сходини. Точніше не пригадую теми їх, але пригадую, що, саме коли промовляв Василь Регей, при вході зчинився заколот; хтось вривався до домівки. На запит — хто це? — впала відповідь: поліція!

— Уважай на тего, ктури гада!»* — Один із агентів підійшов до Василька, взяв його під руку й відвів набік. Почався звичайний поліційний допит. Один із тих, в яких ясно, що сама поліція не знає, чого хоче, бо має наказ зробити ревізію ось так, для шикани. Усіх нас провели крізь столик допиту.

Вся «урочистість» тривала понад годину. Нікого не затримали. Побоюючись, що ми можемо складати скаргу за необосноване переведення ревізії, під піяніно підкинено якусь летючку ОУН, і ми дістали дозвіл розходитися. Коли ми вийшли на вулицю, почули крики хлопчаків, шо продавали надзвичайні видання вечірніх газет. У них було повідомлення, шо в Роттердамі від вибуху бомби загинув Євген Коновалець. Це повідомлення вияснювало причину ревізії в студентській домівці, але одночасно ставило питання: і хто ж теперзайме місце легендарного Вождя? Продовжити читання “ВЕЛИКИЙ І БЛИЗЬКИЙ”

Тарас ГОЛОВКО

Нинішні реалії виглядають так, що Росія, як державне утворення, як потенційна загроза на європейському континенті, як сусідня недружелюбна країна, що анексувала півострів Крим і частково контролює територію Донбасу через місцевих донецьких і луганських сепаратистів, на жаль, і далі продовжуватиме дестабілізувати ситуацію в Україні.

Частина української спільноти ще й досі вважає, що вся вина за розв’язання так званої гібридної війни проти України лежить лише на нинішньому правителі РФ Володимирі Путіну і його найближчому оточенні. Хоча, за великим рахунком, винен увесь російський народ, який у більшості своїй підтримує нинішню агресивну зовнішню політику Кремля, і досі знаходиться в полоні хибних ідеалів, нав’язаних ще за часів Сталіна, так і не переосмислив своє недалеке історичне минуле, позначене масовими репресіями і багатомільйонними жертвами, а головне, не усвідомив себе частиною європейської цивілізації. Продовжити читання “Зриваючи покрови з олжи”

Микола Сулятицький,
Голова  Івано-Франківської обласної ОУН

«Мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів»[1] – наголошував у часи радикальних суспільних перемін 1905 року Іван Франко в «Одвертому листі до галицької української молодежі». Тут же він закликає стати до «великої праці – здвиження нашої національної будови в усій її цілості» [2] – тобто, витворити тривкий становий хребет української нації з майбутнім простуванням до постання незалежної соборної держави на усіх її етнічних територіях. Погодьмось, що висловлювати такі відверті державницькі сентенції в тодішній затхлій атмосфері суспільно-політичного безпросвіття під’яремної Галичини було досить поступовою дією у формуванні нової східноєвропейської нації. Продовжити читання “ІДЕЇ КОНСТРУКТИВНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ ІВАНА ФРАНКА”