Культурна референтура ОУН. Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича.

КР ОУН публікує твори, надіслані на Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича. Відгуки та «лайки» уважних читачів патріотичних віршів поетів-початківців будуть враховані при підбитті підсумків конкурсу учасниками журі.

Автор: © Тендітна Поліна, 12 років,
учениця 7А класу ЗОШ № 3 Лиманської міської ради Донецької області. Керівник: учитель української мови та літератури Петрова Любов Василівна.

Мамина наука
Україна – це мій дім!
Зручно і затишно всім у нім.
Я – маленька українка
Й дуже цим горджуся.
Підійду я до своєї неньки
І міцненько пригорнуся.
Запитаю в неї:  «Ненечко моя,
Який зміст ти вкладаєш у слова:
«Україна – це Вітчизна моя!»?
Мама не подумавши і мить
Починає мене вчить:
«Донечко, Вітчизна – це земля,
де народились ти і я,
Де навесні гудуть над вишнями хрущі,
І червоніють ягодами калини кущі.
Де вранці лягає роса на спориш,
А по берегах річок росте густий комиш.
Де восени рясніє яблуками сад
І чорнобривців лине аромат.
Де мальви ростуть, як тополі,
Де люди споконвіку прагнули до волі.
Де пам’ятають Шевченка слова,
Де про нього пам’ять не вмира.
І чужого навчаємося і свого не цураємося.
Пишаймося своїм родоводом,
Українським народом.
Бо ми не край, а країна,
Ми вільна Україна!
Он предків твоїх пожовклі фотографії висять,
Що віддали життя за мир і за свободу
Щоби не довелося жити на колінах народу.
А он і молодих героїв фотографії висять,
Що й досі обороняють наш рідний край.
Пам’ятай їх, донечко моя,
Як пам’ятає їх земля.
Бо Вітчизна тисячі сердець єднає,
Але нагороди не чекає, не вимагає.
Тому кожен має подбати про ню,
Кожен стати на борню.
Щоб кожен із гордістю міг сказати слова:
«Україна – це Вітчизна моя!
Отже, Україна – це і я!»

Мій «Сон»
Гортаю сторінки історії
Й немов над Україною лечу.
Як сон, як марення, усе спостерігаю
І передати вам спішу.
Летять урізнобіч шматочки рідної землі
Із-під копит ординців.
Навколо пил і небо все в імлі
Бо то ведуть в ясир нужденних українців.
Лечу через роки, лечу через віки…
А стріли ханські ще летять у спину.
І досі вухо ловить їхній свист.
І ріки крові залили увесь опалий лист.
Але нескорений ми, українці, маєм хист!
І Роксолана рідний край не забуває,
І Богуславка мужня бранців випускає.
І хоч осліплений козак,
Але з полону утікає!
Лечу через роки, лечу через віки…
Катують он рабів німих,
Що стогін чути й досі!
Якіїсь деспоти-пани,
А може Енгельгарди?
Взяли самі нагайки в руки.
Лечу через роки, лечу через віки…
Козацький свист, пісні вже не лунають,
О, Боженьку святий, невже то Січ ламають?
Невже козацтво більш не відродиться,
Невже татари, ляхи й москалі
Навіки запанують на моїй землі?
Лечу через роки, лечу через віки…
Німецькі орди на моїй землі.
Горить Земля, і Україна вся в огні…
Живцем горять моєї нації сини.
І той вогонь і досі шлях нам освіщає.
Лечу через роки, лечу через віки…
Ось бачу предків голодом мордують,
І мову рідну забувать велять.
Лечу через роки, лечу через віки…
Крізь сьогодення пролітаю,
І бачу все сама, все відчуваю і ридаю.
Російські найманці, запроданці сліпі,
Ви знов шалено ізраділи,
Що Україноньку заполонили?
О, Боже, де ж кінець моєму польоту?
Де знов побачу для українців я свободу?
А люди, людоньки чому мовчать?
Чому не можуть дать собі поради?
Бо вони німі.
Хоч і живуть на Батьківщині,
Своїй Вітчизні – Україні.
Ні, не з народження німі,
А так гнобителі схотіли,
Щоб люди висловить не вміли
Те, що наболіло на душі.
Та рідна матінка-земля
Сама про них подбала
І слова такії гнівні, полум’яні
Декотрим у вуста поклала.
Дивлюсь:
Тут Сковорода людям про панські звичаї розповідає.
А он із Кос-Аралу Шевченка думи долітають.
Останній бандуристочка сліпий про Січ нам заспіває,
І знову на людей сторічна німота спадає.
Аж ні, Майдана дзвони знову всіх німих скликали
І знову право голосу їм дали.
Єднаємось же, браття,
Не ридать, а здобувать,
І синам, і собі
Кращу долю в боротьбі!
Бо Вітчизна – це не хтось і десь,
Бо Вітчизна – це не ми.
Бо Вітчизна – це, у першу чергу, – ТИ!
Бо встане дід Тарас з Чернечої гори
І КОЖНОГО суворо запитає:
Чи зна його він «Заповіт»
І як його в житті тримає?
Чи розірвали вже кайдани,
Що тисячі років людей у покорі тримали?
Чи стала вільною земля,
Що зветься Україна?
А чи на панщині ще й досі жнуть,
А чи на своє поле йдуть?
І що зробив для цього я,
Яку частиноньку душі віддав і тіла?

Молитва
Ангел-хранитель України,
Де ти пропав?
Чи під тополею заспав,
Чи загуляв у чистім полі,
Тоді як люди й досі гинуть у неволі?
А чи тобі вже крила обламали,
Чи осліпили оченьки твої,
Щоб збився з праведного ти путі?
Свята Оранто! А де забарилась ти?
Чому від полеглих навкруги хрести?
Чому не сміх дитячий лунає,
А матерів ридання не стихає?
Берегине! Збережи!
Своїм плащем нас огорни.
Хай відродиться нація спочатку,
Нехай тітка Правда завітає у кожну хатку.
Усіх святих разом благаю:
Україну на Схід і Захід ви не розривайте,
А єднайте! Єднайте! Єднайте!

Із глибини тисячоліть про сьогодення
Не уже, щоб разумети буй незнаєме отня
(Невже, щоб зрозуміти хоробрість предків небувалу)
Животы погрузи?
(Життя потрібно утопить?).
Чрвлен на пеленою пожреши?
(Чи «червоним покривалом» погубить?)
Превронилось братие удорже,
(Розкидані брати по дорозі),
Хребостове, радии кычеть понице.
(Дзвінких та радісних викриків не чути).
Аркучи лада кликом.
(Лише голосіння дружин усюди лунає).
Громи салтани многовоя власті,
(Спустошують султани войовничі українські землі),
Насилие, жля, нелюбия превронилось.
(Неволя, печаль, злоба  панують).
Вонмите клиноме, рогуте отня!
(Підніміть же зброю батьківську!)
Убуди жилями,
(Розбудіть людство),
Поблюсти, расхитисте власти!
(Захистити, завоювати знову землі рідні!)
Порозно недвзизашася величия,
(Але не порізну просуватися до слави),
Сдружищем обещая веща.
(З братами-однодумцями збирайтеся разом).
Буиство помянувшее сражавшиеся,
(Згадуючи тих, хто був на майдані),
Озлиме ся.
(Придай собі хоробрості).
Кая,
(Щоб потім не проклинати самого себе),
Не почесно ховаху.
(Що злякалися).
Высоко мысле.
(Але не пишайся своїм рішенням).
Година, братие, карна,
(Бо прийшов вже час розплати),
Давный отня выседе собизти.
(Давній борг батьків віддати).

Алюзії до Шевченкових поезій
І мертвим, і живим, і ненародженим
землякам моїм в Украйні і не в Украйні
моє дружнєє посланіє
О люди! люди небораки!
Не нарікаю я на Бога:
І тут, і всюди – скрізь погано.
Бували війни й військовії свари,
Заросли шляхи тернами.
Тяжко-важко в світі жити,
Не гріє сонце на чужині.
Згадайте, братія моя,
І широкую долину, й Свято в Чигирині,
Холодний Яр, Червоний бенкет.
Та не дай, господи, нікому
У нашім раї на землі
Царів, кровавих шинкарів.
У бога за дверима лежала сокира.
Якби тобі довелося…
Один у другого питаєм:
Чого мені тяжко, чого мені нудно,
Чи то недоля та неволя?
Боже, спаси, суди мене
Між царями й судіями.
На великдень, на соломі
Мені тринадцятий минало,
Минають дні, минають ночі,
Минули літа молодії…
Заступила чорна хмара.
Якби ви знали, паничі,
Ще як були ми козаками
Його, святого, мордували.
Чи буде суд! Чи буде кара!
Карати мерзенних.
Стоїть в селі Суботові
Великий льох.
Якби-то найшли те, що там схоронили,
Не плакали б діти, мати не журилась.
За що ми голови складали
По всій Україні!

Моя зустріч із правнуком Тараса Шевченка Миколою Лисенком

Псевдопатріот
Переслідує певну власну пропозицію,
З вірнопідданих пажів будує опозицію.
Йому б підлестити, підлещити публіку,
Спокусити її медовим бубликом.
Полюбляє панібратство навкруги розкидати,
Впевнено себе із патріотами асоціювати.
Реєстри добрих справ проголошуючи,
Промовами серця зворушуючи,
Крила Пегасам вкорочуючи.
На Олімп певно крокуючи.
Але при першій погрозі  життю скавуліючи,
Що так і не вдалося на патріота перетворитися жалкуючи.
Ганебно піджавши хвоста дизертируючи.

Я – теж Вітчизна
Я стану перед Богом на колінця
Та йому усердно помолюся.
Егеж, хоч я й мала,
Життєва правда предків в мені не вмира.
Вітчизна для мене лунає, як
І Шевченка Заповіт.
Те, за що ватро голови скласти:
Челядниками більше буть не хочемо, а
ТИ  і я  разом
Засіять зерна правди і свободи мусимо
На рідній, звільненій землі,
А зветься вона – Україна!

У кожного – Шевченко свій!
У кожного Шевченко – свій.
У кожного – свій шлях і доля.
І кожен прагне волі.
І Україну Вітчизною назвать.
Та не кожен поспішає
Відстояти ту долю та волю.
І Україну відвоювать!
Хтось, колись, але не ти.
Тобі б десь пересидіти, сховатись,
Лиху годину переждать,
А потім до переможців приєднатись.
І говорити, плакати, кричати,
Як тяжко долю здобувати,
Як тяжко було воювати,
Як тяжко край обороняти.
А совість де твоя?
Невже вона заспала?
Невже зовсім її не стало?
От добре було б тебе на детектор погнать
І брехні твоїй привселюдно відсіч дать!
Осоромить, пристрамити, покарать,
Щоб іншим не повадно так було брехать! 

«Патріотичний білінгвізм»
«Я – украинец». – «Я – українка»,
«Я – патриот». – «Я – патріотка»,
«Я – из Сум». – «А Я – Лиманка»,
«Вот Я – какой!» – «А Я – така!»
Я не поділяю людей на «–инец», «–їнець»,
Але ненавиджу псевдопатріотизм.
Ведь я люблю свою Отчизну
И не приемлю «выпендрежный бюрократизм».
Бо не може бути двох понять
І прихованого змісту,
Когда Родину хотят у тебя отнять.
И не важно, на каком наречии ее ты будешь защищать!
Єднаймося, брати і сестри!
Объединимся стар и млад!
Щоби відстоять рідну Україну
І право маму ненькою назвать!

Ода малій Батьківщині
Славна Батьківщина  ̶   Донецька земля!
Люба, єдина моя сторона.
Озера солоні твої неповторні,
В’язнем зробили навік, полонять.
Як не складеться доля моя,
Ніколи тебе не забуду, де б не була, бо
Серцем до тебе прикута вже я.
Слов’янсЬк  ̶  нелегка доля в історії твоя, але ти
Країна дитинства моя!

9 Відповісти на “Культурна референтура ОУН. Конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича.”

    1. Відчувається до Батьківщини, знання історії рідного краю. Цікаві поезії!

  1. Просто до сліз вражає юна поетеса своїм особливим відчуттям України й усього українського. Дякую щиро, дорога Поліночко, за творчість. Натхнення тобі й плідної праці на теренах української поезії.

  2. Як маленька українка відчуває дух сьогодення, зокрема проблеми псевдопатріотизму, патріотичний білінгвізму. Так тримати! Ти-теж Вітчизна! І нехай Ангел-Охоронець охороняє тебе та нашу Україну!

  3. Дивує знання творчої спадщини Т. Г. Шевченка.
    Успіхів. Звершень. Перемоги. Ура.

  4. Дійсно, із маленького починається велике, із одного слова відчувається безмежна любов до Батьківщини. Успіхів, творчого натхнення та перемог!!!

  5. Дивно, боляче й радісно одночасно: як глибоко діти, яким не з книжок довелося дізнатися, що таке війна, розуміють поняття “Батьківщина”, “Вітчизна”, “рідна земля”. Дякую тобі, Поліно, за твої вірші ! Дай Боже наші діти житимуть у щасливій Україні, яку вони люблять і про яку мріють !

  6. До глибини душі вразили поезії Тендітної Поліни. Зворушливі, не за віком дорослі. Свідчать про глибокий духовний світ авторки. Щиро бажаю їй перемоги!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *