У світлі попівського постмодерну

Костянтин Холодов

Костянтин Холодов

Не секрет, що сьогоднішнє суспільство чітко вирізняється від попередніх поколінь особливим нівелюванням онтологічних понять і цінностей. Наприклад, відносини батька і сина перетворилися на відносини громадянина і громадянина, не більше. Моральний релятивізм, як невід’ємний атрибут постмодернізму, намертво в’ївся у нашу свідомість, і все потроху стає відносним, навіть мораль.
Ситуація важка, кризова, адже людина перестає бути частиною громади, натомість стає таким собі актуалізатором власних поглядів і норм.
Я не дуже хочу аналізувати добре це, чи погано – тема інша – про постмодернізм церковний.

Отже, якщо сьогодні такі поняття, як батько, мати, старший, громада, ідея тощо перестають бути особливими, здавалося б вічними критеріями морального життя, то поняття «Церква» зазнала не менших втрат. Ми намагаємося постмодернізм «оцерковити».

Тільки не кидайте в мене шльопанцями, бо це про нас, друзі.

Сучасна людина, яка вважає себе віруючою і іноді відвідує храм (я підкреслюю слово храм) живе собі своїм тихим і побожним життям, прославляючи Бога і зовсім не підозрює, що християнства, як такого, в ній дуже мало, якщо не сказати, що немає зовсім.

Парафіяни стали прихожанами – прийшли і пішли. А життя парафії (громади) не для них. Звісно, що не для них, адже не може «актуалізатор власних норм» пристосовуватись до чужих норм.

Християнин перетворився на споживача церковних послуг. Він ходить шукає храм (не громаду), де «гарна аура» насамперед, де є «підпитка енергії», де чаруючий спів, де іконостас за сто тисяч доларів. Приблизно так, як я захотів піти у кіно і шукав кінотеатр з надсучасним обладнанням. Життя громади цю людину не хвилює, Христові слова «де двоє, чи троє» стають неактуальними – актуальніше було б «де ти і Я», або «як добре, що ти прийшов. Спасибі тобі».

Це можна виправити, цьому можна протистояти, дивлячись на історичний досвід Церкви. Страшно інше – ми зовсім не пручаємося, ми йдемо на короткому повідку постмодернізму. Чево изволите? Храм, співи, золото, гламур? Будь-ласка! Все робиться не для того, щоб прославити Ім’я Боже, храм будується не як місце зібрання Христової общини, а для того, щоб заворожити нового постмодерного християнина, споживача церковних послуг.

Поняття «община Христа» знівельоване до невпізнаваності. Споживача церковних послуг, котрий прийшов причаститися (!) абсолютно не хвилює життя того, хто причащається разом із ним з однієї Чаші. Ви тільки-но уявіть собі перших християн такими. Я не можу.
Споживача церковних послуг не цікавить громада, нужди храму, нужди священика, нужди того, з ким ти щойно причастився Христа. Якщо хочете – не цікавить нічого, що його не стосується. Така людина не може бути християнином, вона не здатна бути учасником життя і спілкування з Христом.
Споживач церковних послуг – це лише глядач у дорогому 4-D кінотеатрі, у якому показують кіно про його життя…

У світлі попівського постмодернуНе секрет, що сьогоднішне суспільство чітко вирізняється від попередніх поколінь…

Опубліковано Kostyantyn Kholodov 19 червня 2018 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *