Аскольд Лозинський
Якщо ви шукаєте Бабин Яр в Інтернеті через Google або інші пошукові системи, ви знайдете, по суті, таку інформацію: за два дні після Йом Кіпура, 29-30 вересня 1941 року, нацисти вбили майже 34 000 євреїв. Увечері на Йом Кіпур, який був у неділю, вони наказали київським євреям зібрати свої речі та цінності та прийти наступного ранку о 8 ранку у визначене місце. У понеділок і вівторок привезли їх у Бабин Яр, наказали роздягнутися, розстріляли та спостерігали, як їхні бездиханні тіла падають у яр. Це було перше масове вбивство євреїв під час Голокосту.
Хоча ця цифра, безперечно, вражає і, відверто кажучи, неймовірна за стандартами вбивчих машин та глибиною яру, що підлягає розумній перевірці на точність експертами навіть сьогодні, хоча деякі підтвердження існують через ексгумацію, хоча нацисти перед тим, як вони залишили Київ у 1943 році, ексгумували та спалювали, остаточним і багато в чому незаперечним фактом є те, що яр у Києві є місцем більш ніж 100 000 поховань, як євреїв, так і неєвреїв, які заслуговують пам’яті та молитви. За словами єврейсько-американського професора міжнародних відносин доктора Іветт Альт Міллер, «у Бабиному Яру також були вбиті інші групи людей, включаючи пацієнтів із сусідньої психіатричної лікарні, радянських військовополонених, цивільних українців та ромів. За оцінками істориків, 100 тис. осіб були вбиті в Бабиному Яру, з них близько 60 тис. євреїв. Останні в’язні, яких було вбито на цьому місці, розстріляні за кілька тижнів до того, як радянські війська захопили цю територію 6 листопада 1943 року».
Оскільки багато урядів Держави Ізраїль неодноразово відмовлялися визнавати будь-який геноцид, окрім Голокосту, важливо зазначити, що навіть за єврейською вченістю щонайменше 40 тис. неєвреїв поховано в Бабиному Яру. Ця відсутність винятковості не зменшує трагедії єврейського народу, хоча багато моїх друзів і колег-євреїв, я знаю, можуть не погодитися. Підкреслення винятковості Голокосту як геноциду є нелюдським і межує з психозом. Я, безумовно, співчуваю жертвам Голокосту, як доктор Міллер, але не менше я відчуваю і жертв інших національностей, вбитих нацистами чи совєтами чи іншими шовіністами. Тема геноциду українського Голодомору 1932-1933 років також дуже хвилює мене, невизнаною державою Ізраїль.
На жаль, про неєвреїв у Бабиному Яру забули не лише євреї, а й увесь світ. Вони заслуговують на те, щоб їх пам’ятали. У цій статті є спроба представити вбивство нацистами в Бабиному Яру за два роки тих, кого не згадали під час нещодавніх вшанування та п’ять років тому в Києві організованих урядом України та за участю Держави Ізраїль.
Вбивства у Бабиному Яру, здійснені нацистами, були безперервними протягом 1941-43 років, із спорадичними масовими вбивствами, щонайменше, протягом трьох інших періодів, лютого та жовтня 1942 року та серпня 1943 року. У цих вбивствах було більше неєвреїв, ніж євреїв, і багато українських мирни жителів.
Коли німці розпочали операцію «Барбаросса» та вторглися до Радянського Союзу, українські націоналісти побачили можливість відновити незалежність України в умовах конфлікту між нацистами та комуністами. Одна група українських націоналістів, Організація українських націоналістів (група Бандери) проголосила у Львові незалежну Українську державу 30 червня 1941 р.. Нацисти одразу відповіли на це проголошення. Вони заарештували керівництво і інтернували його в концтабори, Заксенхаузен, Освенцим. Коли німці йшли на схід, а совєти відступали вбивчою випаленою землею, обидві групи українських націоналістів (ОУН група Бандери і група Мельника) окремо йшли за ними по п’ятах. Група Мельника створила Всеукраїнську національну раду, заснувала у Києві газету «Українське Слово» та Спілку письменників, тоді як нацисти були зайняті винищенням євреїв і створенням власної адміністрації.
Після цього нацисти відреагували швидко й жорстко, заарештувавши та інтернувавши в концтаборі Заксенхаузен керівника мельниківської групи Олега Ольжича-Кандибу, згодом закатувавши його в таборі. Вони заарештували та стратили у Бабиному Яру голову Спілки письменників Олену Телігу, її чоловіка, велику частину редакції газети «Українське Слово», зокрема Івана Рогача та іншу інтелігенцію в лютому 1942 року. До жовтня 1942 року вони вбили в Бабиному Яру керівництво націоналістичної групи і продовжували вбивати там же інших націоналістів до серпня 1943 року, передбачаючи повернення Радянського Союзу.
Значення цього в чисто гуманному сенсі полягає в тому, що всі жертви заслуговують на визнання, пам’ять і молитви. У нацистських звірствах євреї, безумовно, заслуговують на особливу згадку, оскільки вони були вбиті просто за те, що вони євреї. Інших національностей, наприклад українців, вбивали переважно за політичну діяльність.
Проте під час Голодомору українців морили голодом у рамках стратегії знищення українців за національною ознакою. Кожна людина у світі з совістю має бути в змозі визнати це, не боячись, що це якимось чином применшує страждання його чи її власної нації.
Єврейські українські стосунки не найкращі. Українці добросовісно піднесли євреям лавровий листок і не лише з відзначенням Бабиного Яру. Поки що і Держава Ізраїль, і всесвітня єврейська спільнота відкинули цей лавровий листок з певним упередженням. Тим українцям, які запропонували листок миру, слід очікувати певної взаємності. 27 листопада цього року – День Голодомору-Геноциду в Україні 1932-33 років. Ті, хто отримав цей лавровий листок, могли б заглянути у своє сумління просто як люди і помолитися за жертв Голодомору.