Ольга Веремійчик.
«Над Україною нависає зловісна двоголова тінь російського імперіалізму, який тільки й чекає остаточного колапсу нашого суспільства, щоб запустити пазурі в живе тіло нашого народу.»
В’ячеслав Чорновіл, відомий український політик, державний діяч, публіцист і журналіст (24.12.1937 —25. 03.1999) про себе казав: «Я страшенно себе завантажую, викладаюся. Я просто дуже переконана людина, людина якоїсь ідеї, яку я прагнув реалізовувати… А коли з’явилася можливість реалізації, я виявився абсолютно готовим.»
От деякі фрази-попередження В’ячеслава Чорновола, актуальні й у наші дні:
«Настав час вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі.»
«Сьогодні допустити дві державні мови чи одна – державна, друга – офіційна – це зруйнувати державу, яка в загрозливому стані сьогодні.»
Після закінчення факультету журналістики Київського Державного Університету ім. Тараса Шевченка В’ячеслав Чорновіл вважався успішним і перспективним українським журналістом: хлопець із села Звенигородського району Черкащини в 27 років став кандидатом філологічних наук, працював у столичній газеті “Молода гвардія”. В 1967 році опублікував і передав за кордон самвидавний збірник “Лихо з розуму”, в якому були зібрані портрети двадцяти “злочинців” з української інтелігенції, які постраждали у 1965–1966 рр. за свою любов до України, її мови та культури (про це я неодноразово писала). В. Чорновіл опублікував біографії кожного з в’язнів, уривки їхніх творів, листи з таборів. Покарання не змусило себе чекати. У листопаді 1967 року Чорновіл був уперше засуджений до 6 років колонії суворого режиму. Через 2 роки він був достроково звільнений. У Парижі книга вийшла мовою оригіналу. Звідти потрапила на американський континент, її вирішили перекласти на англійську – з тим, щоб видати наступного року найпоширенішою світовою мовою значним накладом і таким чином оповістити весь світ про нові репресії в Україні.
Книга «Лихо з розуму» потрапила до рук св. п. Миколи Плав’юка і справила на нього велике враження. Він казав, яку треба мати мужність і силу, аби ставати на прю з могутньою державною машиною безжальної тоталітарної сили.
Тоді в Тегерані у 1968 році була скликана окрема сесія Комісії з прав людини ООН. Вирішено, що при тій нагоді в Тегеран поїде делегація від СКВУ і доведе до широкої громадськості інформацію про становище з дотриманням прав людини в Україні
Отже, делегація від’їхала до Тегерана і взяла з собою видану англійською мовою книжку В’ячеслава Чорновола «Лихо з розуму», книжку Івана Коляски «Освіта в Совєтській Україні» (видана 1968 р.) і Меморандум СКВУ.
Книга В’ячеслава Чорновола викликала справжню бурю серед української еміграції. Вона стала наочним свідченням нового національно-політичного руху, який уже почав діяти в Україні. З іншого боку, ця книжка вказувала, що переможець Другої світової війни Радянський Союз переживає внутрішні ускладнення, міжнаціональну кризу, яка рано чи пізно мусить призвести до розвалу імперії. З цього огляду вирішено було ще раз видати книжку англійською мовою, що і здійснило Українське національне об’єднання. Уривки з книжки перед цим надрукувала газета «Телеграм», і вони стали сенсацією серед американо-канадських читачів. (Тоді американські видавництва зацікавилися книжкою, і вона вийшла під назвою «Chornovil Papers».)
Делегація не лише поширювала книгу В’ячеслава Чорновола, а в диспутах, обміну думками з представниками урядів інших країн довела, що в Радянському Союзі масово порушуються права людини і права української нації.
Слід зазначити, що приїзд делегації СКВУ на окрему сесію ООН до Тегерана став повною несподіванкою для представників Радянського Союзу , а отже й викликав серед них певну розгубленість.
Розповідаючи історію поширення книги В’ячеслава Чорновола «Лихо з розуму» на заході, Микола Плав’юк зазначав, що книга мала далекосяжні наслідки, бо стала вагомим свідченням реального стану справ у Радянському Союзі з правами людини та змінила ставлення світу до радянської імперії і стала вагомим чинником наближення її розпаду.
Важливою була діяльність В’ячеслава Чорновола як автора редактора журналу «Вісник».
Журнал «Літературно-науковий вістник» (ЛНВ) був заснований з ініціативи М. С. Грушевського як видання НТШ. Фактично першим редактором ЛНВ львівського періоду був Іван Франко. А у 1922 році видання ЛНВ поновив Дмитро Донцов.
У «Вісниках» В’ячеслав Чорновіл фактично продовжував тематику книги «Лихо з розуму».
Вдруге Чорновола заарештували в новій хвилі політичних арештів у1972 році. Про ті арешти згодом він написав: «Якби мене запитали, шкодую я про те, як би склалося моє життя, про 15 років, які відсидів, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку, я б обрав життя, яке прожив».Ще про себе В’ячеслав Чорновіл казав:«Я вмію писати й думати. Якби я не був політиком, я був би вченим: у період відлиги я почав писати наукову довідку про Грінченка, одним з перших згадав заборонених наших класиків…»
У 1991 році на перших виборах Президента Незалежної України претенденти з демократичного табору не змогли домовитися, аби висунути спільного кандидата і, крім того, проти Чорновола спрацювала брехня, яку розповсюджувала Москва. Переміг секретар ЦК партії України.
В’ячеслав Чорновіл до останніх своїх днів очолював Народний Рух України, робив для України все, що міг, — загинув у 1999 році, досі чомусь не можуть визначити, чиїх рук та справа. Його сестра Валентина Чорновіл тоді сказала: “Вбивством Чорновола вороги вороги відкинули Україну назад”. Я теж так думаю.
Після смерті В’ячеслава Чорновола залишилося багато його досліджень, творчих праць, виступів. Їх упорядкувала Валентина Чорновіл. В результаті її кропіткої роботи ми маємо 10 томів статей, політичних звернень, есе, монографій, досліджень, виступів Героя України В’ячеслава Чорновола.