Ярослав Оршан (справжнє ім’я Орест Чемеринський, стаття написана у 1939 році)
Залита сонячним світлом саля. Очі кожного, хто до неї входить, приковує на довгі хвилини великий барвний портрет Вождя Євгена Коновальця серед зелені і квітів. Великий золотий націоналістичний тризуб на блакитному полі горить у сонячних проміннях. На салі зібрані вже всі учасники пленуму ІІ. ВЗУН, що за кілька хвилин розпочнеться. Тут члени Проводу Українських Націоналістів — відомі обличчя старих революціонерів, випробуваних у боях військовиків, ідеологів Руху; тут представники Земель, що наспіли сюди через ворожі кордони й за кілька днів будуть уже назад у краях в підпіллі ОУН; тут представники різних закордонних теренів, що деякі з них прибули аж з поза океанів. Люди з сивим волоссям і молодечим блиском очей — і молоді обличчя з понад вік суворим виразом.
Відкрилися двері й стоїть у них Полковник Андрій Мельник, високий, стрункий, з енергійними рухами й життєрадісною усмішкою в обличчі, що так добре знане і тим, що бачили його востаннє шефом штабу СС чи Дієвої Армії, і тим, що діставали накази від Андрія Мельника — Краєвого Команданта УВО. Обличчя вродженого Провідника — обличчя, що кличе й наказує, одне з тих облич, що стають в людській уяві символом великих рухів, символом віри й хотіння мільйонів.
Трикратне “Слава” вітає Вождя, що стискає руку всім… Вождь відкриває Збір. Над ним, на стіні, обличчя його Попередника — оба вони тут разом, як колись в час війни, як в підпіллі; як на конспіративних зустрічах в часі, коли розділили їх були кордони. Очі звернені на їх обох — Коновальця і Мельника — і говорить з облич цих історія, зов боротьби, жертва за історію і вождівський міт. Наші гордощі — наші Вожді!
“Позір!” – пане команда Вождя Мельника. “Наш Вождю! Звітую послушно…” Збір стоїть на позір, його учасники переживають незабутню хвилину. Звіт Вождя перед духом його Попередника. “Своїм духом що царить вокруг нас, кріпи, наш Вождю, наші серця, уми до творчої праці цього Збору…” Так, цей Дух вітає тут на нами, прилинув сюди з над українських піль, де сторожить свій нарід, не дає йому попасти в зневіру, загріває до боротьби, звіщає, що без жертв немає перемоги.
В трудну годину відбувається отсей ІІ. ВЗУН. Серед важких боїв народиться воля України. Багато віри, героїзму й самопосвяти вимагатиме від нас найближчий час — і не найти нам кращого джерела сили, як ідеалу життя і смерті Євгена Коновальця, ні кращої запоруки успіху, як сліпого послуху його Наступникові.
Пленум ВЗУН триває. Предсідник відчитує імена полеглих за 10 років членів ОУН — у відклик на кожне ймення паде з уст учасників: “Живе вічно!” Багато цих імен, ще більше безіменних жертв, сотні і тисячі по тюрмах і таборах, муки й смерть — щоб ідея жила й перемогла. І щоб жили вічно в ідеї Лицарі й Мученики за неї!
Відчитане завіщання Вождя Євгена Коновальця і найвища установа Руху окликує новим Вождем Андрія Мельника. Учасники Збору складають присягу на вірність. Вождь стискає для підтвердження слів присяги руки всіх і стрічаються при цьому за кожним разом дві пари очей, що б’є з них вираз взаємної вірності собі й Ідеї.
По націоналістичному — ділово й карно — проходить ІІ. ВЗУН. Новий Устрій і нова Програма та постанови ІІ. ВЗУН — це вислід довшої праці наших штабів; ідеологічно-програмового, військового, організаційного. Відчитані прийняті тут тексти це не паперова теорія, а зміст заполонених однією ідеєю тисячів, заприсяжена мета боротьби, ідеали й стиль життя, нове українство — в духовному й політичному розумінні.
Вождь покликує новий Провід Українських Націоналістів, Головного Суддю й Головного контрольного. Імен цих найближчих співробітників Вождя не можливо сьогодні подати до загального відома — але українська нація добре знає, що Вождь покликав ПУН з таких людей, які найкраще відповідають своїм важливим завданням. Віра у Вождя це віра у кожночасно призначених ним керівників поодиноких ланок і ділянок націоналістичної боротьби.
Відбулася сесія верховного органу нашого Руху, що сьогодні єдиний репрезентує українські визвольні змагання і шляхом Української Національної Революції веде націю до її історичного призначення. Відбулася сесія установи, за яку вищої немає український народ взагалі. “ОУН вважає себе відповідальною перед історією за долю української нації”, кажеться в одному з текстів ВЗУН у відношенні до сьогоднішнього моменту. ОУН доказала всією своєю дотеперішньою діяльністю, що вміє правильно оцінювати історичні ситуації. Коли мала б повторитися Карпатська Україна в такому чи іншому вигляді -то націоналісти покермуються своїм традиційним принципом: Коли неможлива негайна реальна перемога, то жертвою крові й героїкою хоч би й безвиглядного змагу треба виборювати майбутнє!
Вождь, Провід Українських Націоналістів, всі учасники ІІ. Великого Збору Українських Націоналістів роз’їхалися на свої пости. Революція — це для нас організованість. Стоїмо кожний на своїм становищі, впаде один, приходить на його місце другий, знищена одна позиція, будуємо другу. Вирішальний бій може бути завтра, може бути за рік або два. Одне певне — ніщо нас не заскочить і не підемо в бій у розсипці, а на генеральний апель Вождя. Ждемо цей апель і виведемо нарід з дому неволі, або загинемо всі до одного!