Ярослав Барановський (Я. Лімницький)
У бурхливих роках 1921-23, по військовій поразці та по ліквідації решток української армії по концентраційних таборах та тюрмах, на українських землях виростала нова революційна сила. Загал українського громадянства не мав змоги ще точно знати хто це й що кермує масовим спротивом народу новій, окупантській польській і большевицькій владам, він одначе це відчував, він цим жив, воно стрясало до глибин усе українство та давало віру, що боротьба ще не покінчена, український нарід не здав зброї, а щойно готовиться до нової остаточної розправи. Цілий край палав загравами пожеж маєтків польських панів і колоністів, щораз то у новій місцевості краю лунали стріли, що карали висланників окупаційної влади, яка убивствами та насильством намагалася зламати волю українського народу та приневолити його до послуху, чулось про щораз то нові зриви залізниць, мостів, державних об’єктів. Займанець безрадно шукав за невидимим противником, а нова українська армія виринала у все іншому місці, щоб відтак знову усунутися з очей ворога.
Продовжити читання “ЖИТОМИРСЬКА ТРАГЕДІЯ. (ОМЕЛЯН СЕНИК-ГРИБІВСЬКИЙ).”
