ЗИНОВІЙ КНИШ “СТАНОВЛЕННЯ ОУН”.

ЧАСТИНА 3. УВО ТА ІНШІ.

Нова націоналістична віра ширилася з надзвичайною швидкістю і знаходила своїх визнавців не тільки серед колишніх учасників збройної боротьби і не тільки серед освічених кіл суспільности. Прикметами її були стихійність та спонтанність. Тими самими ідеями пройняті були одиниці й гурти, часто без ніякого зв’язку з собою і без того, щоб нове зерно правди заніс до них якийсь мандрівний апостол.

Воно дрімало десь глибоко в душах і кільчилося та визрівало само з себе під вигрівальним теплом навколишньої атмосфери.Вже дуже скоро на тому духовому підгунті почали творитися більші й менші гурти ідеологічно близьких та духово споріднених елементів, прибираючи різні форми й різні назви. Утворювалися вони, зокрема, майже в кожному осередку, де скупчувалися колишні вояки обидвох українських армій, та в університетських містах, де студіювала молодь. Їх було багато, може, й надто роздріблених, бо був це рух спонтанний, що не потребував ініціятиви ззовні або інструкцій з якогось керівного центру. Деякі з цих товариств чи згуртувань були ефемеридними, з’являлися і зникали невідомо як і коли, але декотрі не тільки втрималися, але й зросли на силі, почали впливати на своє довкілля, ставали притягальними осередками для однодумців, в серцях у котрих знаходили відгук голошені ними націоналістичні гасла, і згодом ці гуртки почали навіть відігравати деяку ролю в суспільно-політичному житті. Згодом, коли розпочався процес інтеграції націоналістичного руху, менші гурти або лучилися з сильнішими, або ліквідовувалися, і на їхнє місце ставали відділи, керовані з якогось організаційного центру.

Чотири з таких організацій дійшли до більшого значення і стали фундаментом організованого націоналізму та вогненними орієнтаційними стовпами для розсіяної маси націоналістичних однодумців. Це були Українська Військова Організація з Начальною Командою за кордоном і Крайовою Командою у Львові, Група Української Національної Молоді в Празі, Легія Українських Націоналістів з центром у Подєбрадах у Чехії та Союз Української Націоналістичної Молоді на Західніх Землях України. На першому місці ставимо Українську Військову Організацію не тільки тому, що вона була хронологічно першою. Вона переважала інші ще й за кількістю членів, була сильна їхньою дисципліною, відданістю та жертвеністю, оточена величезним авторитетом і престижем, вона імпонувала традицією продовжуваної збройної боротьби після того, як зійшли з поля бою регулярні українські армії. На чолі їі Начальної Команди стояв полковник Євген Коновалець, колишній командир Осадного Корпусу Січових Стрільців- частини Української Дієвої Армії. Як військовик і по-соборницьки наставлений політик, він користувався пошаною всієї української суспільности по обидвох берегах Збруча, з його голосом рахувалися ще й тим більше, що командував він найбільшою на той час реальною і від нікого не залежною силою, якою була Українська Військова Організація. УВО виникла в 1920 році і зразу ж почала діяти на всій українській території – над Дніпром, над Дністром і на еміграції. І хоч обставини згодом склалися так, що вона мусіла дещо звузити свої впливи під большевицькою займанщиною, та все ж вважалася і справді була організацією соборницькою.Складаючись початково з дуже різношерстих у політичному відношенні елементів, що підбиралися за своїми військовими кваліфікаціями і відповідно до бажання продовжувати чинну боротьбу з окупантами України, вона вважалася збройним, військовим рам’ям української державної влади, а оскільки, на нещастя України, існували тоді два українські уряди, вона не могла ані вибрати одного з них, ані підпорядкуватися відразу обом державно-політичним центрам. Проте, через особу свого Начального Коменданта, УВО намагалася якомога довше підтримувати коректні стосунки з обома центрами. А що Уряд УНР вважав себе союзником Польщі і не міг ні чинно прикладати рук, ані надавати моральної чи політичної підтримки організації, що діяла на польській (номінально, хоч українській етнографічно) території і вела боротьбу з польською окупаційною державною владою,- то зв’язки з ним з природи речі мусіли бути дуже тонкі, законспіровані і по своїй суті прохолодні. Але вони існували, хоча йшли не до Уряду УНР як такого, а до окремих впливових військових, та й цивільних, осіб з оточення Головного Отамана Симона Петлюри.Під тиском обставин та в міру розгортання своєї боротьби Українська Військова Організація з часом зовсім усамостійнилася, її Начальна Команда стала суверенною. Разом з тим мінявся і членський її склад. Відповідно до того, як відновлювали свою діяльність довоєнні українські політичні партії, відходили від УВО їхні члени.

Особливо різко пішов цей процес, коли Західню Україну рішенням Ради Амбасадорів у Парижі від 14 березня 1923 року передано Польщі, а в підбольшевицькій Україні заведено дещо ліберальніший курс Нової Економічної Політики та українізації. Українська Військова Організація вбирала в себе щораз більше націоналістичного елементу і під його впливом почала орієнтуватися політично на український націоналізм, хоч ще ідеологічно й не зовсім вироблений та організаційно не оформлений.

Начальна Команда Української Військової Організації розуміла, що коло завдань УВО поширюється, що силою обставин стала вона єдиним ні від кого не залежним і в собі суверенним, не зв’язаним ніяким союзами та зобов’язаннями речником не тільки збройної, але й політичної боротьби української нації. У пресовому органі “Сурма” читаємо:”УВО є організацією, для якої тільки інтерес української нації є й буде рішальний у ії діяльності … Не думає УВО служити інтересам чужих народів. Рівночасно одначе УВО свідома того, що не тільки її завданням, але й обов’язком є шукати собі союзників і вести серед народів світу пропаганду, щоб підготовити відповідну основу й симпатії в світі для загального зриву українського народу.УВО не ставить терористичної діяльности як виключного завдання … Вона є революційною організацією, якої основним завданням є пропагувати думку загального революційного зриву українського народу з остаточною метою – створити власну національну самостійну і з’єдинену державу”.Ця ж сама думка викладена у новорічній програмовій статті “Сурми” на 1928 рік:«Вступаємо в новий рік, рік дальших змагань і боротьби, рік, що має нас зблизити до переказаної нам поляглими борцями-товаришами, а нами дальше плеканої мети підготови нового революційного здвигу українського народу, якого завершенням було б створення вже на тривких фундаментах Української Самостійної Соборної Націона.льної Держави”. “Сурма” була незвичайно сильним і впливовим засобом пропаганди. Хоч передавалася “з xaт до xaт – з рук до рук” і через те не могла мати такого широкого засягу, як легальна масова преса, зате кожне її слово сприймалося як свята істина і глибоко западало в душу читача, зокрема молоді, селянства, робітництва.Була ще й та незручність, що “Сурми” ніхто не збирав у повні річні комплекти, її перечитували й передавали далі, ждучи на кожне чергове число. Тоді Українська Військова Організація виклала свої військові й політичні цілі в окремій брошурі “У.В.О.” та масово поширила її на всіх теренах своєї діяльности.

Далі буде