Жодної антиукраїнської книжки легально не ввезено з Росії

Україна запроваджує санкції проти найзатятіших російських видавництв-українофобів, а також скандальні штрафи для наших “контрабандистів” цієї продукції. А нині вона готується законодавчо заборонити ввезення навіть усіх книжок із Росії – аж до закінчення війни. Такі безпрецедентні кроки держави є відповіддю на масовану антиукраїнську пропаганду країни-агресора.

Про війну на літературному фронті: хто з російських авторів у “чорному списку”, якою є ціна за ризик продати заборонену книжку на “чорному ринку”, чи готові закрити “чорні діри” у вітчизняному книговиданні українські видавці – в інтерв’ю Богдана Червака кореспондентові Укрінформу.

РОСІЙСЬКИХ КНИЖОК В УКРАЇНІ СТАЛО ВДЕСЯТЕРО МЕНШЕ

– Богдане Остаповичу, минув рік, як набула чинності постанова, відповідно до якої видавнича продукція, що ввозиться до нас із Росії, має отримувати відповідний дозвіл у Держкомтелерадіо. Зразу хочу запитати: чи позначилось це на книжковому ринку України? Власне, чи зменшилась у нас частка російських видань порівняно з попередніми роками? 

– Ми не можемо нині говорити про те, мало чи багато на нашому ринку російських книжок. Кількість виданих дозволів віддзеркалює ситуацію на сьогодні, але ми не маємо цифри до 2014 року. Мабуть, тоді просто не було такої статистики, ніхто її не відслідковував. Але імпорт російської продукції в Україну, починаючи з 2014 року, зменшився в рази. 

– А точніше? У п’ять, у десять разів? 

– Думаю, разів у десять як мінімум. Ми зараз не ведемо статистику, бо створено Український інститут книги і там можуть сказати конкретніше. Але те, що російські книжки стали ввозити на територію України в рази менше, це факт. 

А другий факт – що легальним шляхом в Україну не ввезено жодної книжки антиукраїнського змісту. Жодної! Я, звичайно, не виключаю, що може бути контрабанда, але легальним шляхом жодна така книжка тепер в Україну не потрапляє. Оце два важливих факти, які можна констатувати. 

– Гаразд, а якщо говорити про “чорний список” забороненої до ввезення продукції. Скільки в ньому на сьогодні видань? 

– За цей час ми надали 52 відмови у видачі дозволів – на підставі негативних висновків експертної ради Держкомтелерадіо у зв’язку з невідповідністю критеріям оцінки видавничої продукції, що дозволена до розповсюдження в Україні.

Ще 593 відмови надано через технічні помилки: скажімо, бракує якихось документів або ці документи містять якісь недостовірні дані тощо. 

– На сайті Держкомтелерадіо є два списки – Перелік видавничої продукції держави-агресора, на ввезення якої надано відмови у видачі дозволів і Перелік книжкових видань, не рекомендованих до ввезення в Україну. Можете пояснити, чим принципово вони відрізняються?

– Все дуже просто. Перший перелік – офіційний, який ми ведемо відповідно до чинного законодавства. Він містить назви видань, на які суб’єктам господарювання відмовлено у видачі дозволу на ввезення. 

І є інший перелік, який ми заснували з власної ініціативи. До нього ми заносимо антиукраїнську, антидержавну літературу, яка до нас потрапляє, скажімо, від Служби безпеки України – десь вони її побачили; від громадських активістів – десь вони її знайшли. Також ми проводимо свій власний моніторинг друкованої російськомовної зарубіжної продукції.  

І цей неформальний перелік існує для того, аби всі бачили назви відверто пропагандистських і антиукраїнських книжок, на які імпортерам не слід витрачати час і робити спроби отримати дозвіл на ввезення, бо цього дозволу такі видання ніколи не отримають. І митники, які відстежують книжкову продукцію, на нього теж орієнтуються. Тобто ці списки не суперечать один одному, а тільки допомагають. 

 

 

ВВЕЗЕННЯ АНТИУКРАЇНСЬКИХ КНИЖОК РІВНОЗНАЧНЕ ПОСТАЧАННЮ ЗБРОЇ ТЕРОРИСТАМ

– Тобто цей другий список – застережний і працює, так би мовити, на упередження. І скільки ж у ньому видань?  

– Статистика повсякчас змінюється. І в цьому нашому неофіційному списку їх уже десь 170. Їхні автори – відомі українофоби. Скажімо, це книжки відомого терориста Захара Прилєпіна, ідеолога так званого “русского мира” Александра Дугіна, інша  макулатура: “Россия и ее “колонии”, “Рыцари Новороссии. Хроники корреспондента легендарного Моторолы”, “Игорь Стрелков – ужас бандеровской хунты”. Це тільки кілька назв, а таких книжок чимало. Ви ж знаєте, Росія масово продукує антиукраїнську літературу. І ввезення її в Україну можна прирівняти до постачання зброї для терористів. 

Звичайно, сьогодні навряд чи якийсь український підприємець звернеться за дозволом на ввезення книг Лімонова чи Дугіна. Але російська пропаганда широко використовує маніпулятивні технології. Скажімо, наші експерти звернули увагу на тексти, з яких одне російське видавництво скомпонувало посібник для шкіл із вивчення англійської мови. Один із текстів присвячено Йосипу Сталіну і прославлянню його диктаторських методів. В іншому йдеться про те, що перша російська держава включала в себе Київ. Тобто вони вдаються до спотворення історії Київської Русі. І це присутнє навіть у дитячих книжках.  

Ми також відмовили у дозволі на ввезення книги ще одного ідеолога “русского мира” – протоієрея російської православної церкви Всеволода Чапліна. Це він закликав владу РФ до війни з Україною, а після вбивства екс-депутата Дениса Вороненкова публічно заявив, що російські спецслужби повинні систематично знищувати за кордоном усіх росіян, які не підтримують політику Кремля. 

Не будуть ввезені в Україну і видання з символікою держави-агресора, якою прикрашають навіть книги про самогоноваріння. Вся ця продукція з ознаками російської пропаганди має одну-єдину мету – зміцнити міф про наддержаву Росію, створити ідейне підґрунтя для повернення України у сферу впливу держави-агресора. І Держкомтелерадіо робить все можливе, щоб завадити проникненню такої продукції на територію України! 

– Але серед видань, на ввезення яких ви не дали дозволу, є відомі письменники – скажімо, такі інтелектуали, як Борис Акунін. Ви відмовили у видачі дозволу на ввезення його книжки із серії “История Российского государства». Були підстави? 

– На жаль, деякі російські інтелектуали, авторитетні письменники свідомо чи несвідомо фальсифікують історію. Скажімо, запитаєш його про Крим – і що почуєш?.. А щодо Акуніна, ми дали дозвіл на ввезення всіх його книжок. Крім двох, які стосуються історії Російської імперії. 

Він написав підручник, у якому йдеться про Київську Русь, а потім про Україну як частину Російської імперії. Ну, це класичний “русский мир”, це пропаганда “русского мира”, що відразу підпадає під критерії нашого законодавства. І ми не зважаємо – чи це Акунін, чи якийсь інший авторитет – ми просто не даємо дозволу на ввезення і розповсюдження таких книжок. Хоча у ЗМІ інформацію про це подали так, ніби ми заборонили книжки Акуніна. По-перше, не всі, а лише дві. А по-друге, не заборонили, а відмовили у видачі дозволу. Але тут усе правильно. 

 

– Тобто більшість відмов на ввезення стосуються книжок, які фальсифікують історію або спекулюють на історичних питаннях? 

– Саме так. Але трапляються й інші випадки. Скажімо, книга популярного англійського історика Ентоні Бівора “Сталінград” теж потрапила до переліку книг, яким було відмовлено у видачі дозволу на ввезення. Ентоні Бівор написав книжку про Другу світову війну. Один із дуже багатьох епізодів цієї книжки стосується розстрілів у Бабиному Яру. І там є фраза про те, що ці злочини здійснювали українські націоналісти. Ми взяли оригінал, а в оригіналі написано: злочин здійснювала українська поліція. Тобто поліція, яка на той час була сформована німецькою окупаційною владою. І вона не обов’язково складалася з українців. 

Переклад був зроблений таким чином, щоб озвучити тезу колись радянської, а сьогодні московської пропаганди про те, що українці – антисеміти. І на підтвердження цього: от, дивіться, що вони чинили в Бабиному Яру – розстрілювали євреїв. 

І коли виник скандал або ажіотаж довкола заборони цієї книги, у мене відбулася розмова із заступницею посла Великої Британії в Україні Хелен Фейзі. Я їй показав цей епізод в оригіналі й у російському перекладі. І вона до нас претензій вже ніяких не мала. Сказала, що вони у Великій Британії стикаються точно з такими фактами. Це по-перше. А по-друге, я їй сказав, що цю книжку треба видавати в Україні, і запитав: навіщо автор видав її в Росії? Хай би він видав в Україні, то він би ще більше заробив. 

– Але хіба це не Україна має виявити свою ініціативу? 

– Просто він звернувся до росіян. У Москві йому зробили суперечливий переклад, і тепер він має проблему. Якби він захотів цю книжку видати, наприклад, у Києві, то наші видавці готові. І був би якісний переклад!

Я вам більше скажу. На жаль, у нас закон такий ліберальний, що ця книжка, яку ми не пропустили, спокійно могла би потрапити до нас через Білорусь. Тобто реально ніхто її не забороняв. Єдине, що ми виявили принциповість у тих питаннях, які безпосередньо випливають із закону. А закон не дозволяє таке робити. До речі, на інші видання Бівора ми дозволи надали. 

– Пам’ятаю, ви тоді сказали, що книжка “Сталінград” отримає дозвіл, якщо буде нормальний переклад. Він з’явився? 

– Поки що немає. Тільки-но нам офіційно його надішлють, ми перевіримо і, якщо переклад буде точним, пропустимо. 

МАЄМО ПІДОЗРУ, ЩО ДЕЯКІ РЕЦЕНЗЕНТИ ПРОСТО НЕ ЧИТАЮТЬ КНИЖОК

–  Скажіть, Богдане Остаповичу, за яким принципом діє експертна рада, коли ухвалює рішення про відмову на ввезення тієї чи іншої книги? Взагалі, хто є вашими експертами?

– Зразу маю сказати, що дві третини членів експертної ради не є державні службовці. Це громадські діячі, експерти у видавничій сфері, психологи, історики. І рішення експертна рада ухвалює більшістю голосів, а вже потім, враховуючи громадську думку, на підставі рішення експертів, Держкомтелерадіо надає дозвіл або відмовляє у видачі дозволу на ввезення тієї чи іншої книги. Тобто тут немає вольового рішення державного чиновника, який каже: це заборонити, а це пропустити. І лише одна третина – це державні службовці: представники Держкомтелерадіо, Служби безпеки України, митниці, які відповідно до своїх обов’язків мають долучатися до цього процесу. А так рішення ухвалюють активісти. І, до речі, жодної копійки з державного бюджету вони не отримують, працюють на громадських засадах. 

– В інформаціях Держкомтелерадіо були нарікання на часом необ’єктивні висновки деяких рецензентів. Наскільки ефективно працює цей механізм?

– Справді, була позитивна рецензія одного з викладачів політології Києво-Могилянської академії. Але коли наші фахівці подивилися цю книжку, зрозуміли, що рецензія не відповідає її змісту. Потім ми побачили, що на 30 відсотків тих книг, на які він надав рецензії, експертна рада не дала дозволів. Тобто він просто або не читає ці книжки – йому приносять, він підписує; або читає поверхово. Ми зробили йому зауваження. Взагалі ми знаємо деяких таких рецензентів і більш прискіпливо розглядаємо самі книжки, на які вони надають позитивні рецензії. 

 

– На чиє замовлення готуються рецензії? 

– Імпортера, який хоче завезти ці видання. Так передбачено законом. Вони завозять по тисячі книжок, і на ці всі тисячі різних назв потрібні рецензії. Тобто легально процедура дуже складна. Той, хто хоче ввозити російські книжки, має добряче помучитися. Але, бачите, є такі, що не зупиняються ні перед чим. 

– Імпортери платять рецензентам якісь гонорари? 

– Ми не знаємо. Це вже їхня справа. У законі написано, що просто надається рецензія – та й усе. 

НАЙБІЛЬШОЇ КОНТРАБАНДИ ОЧІКУЄМО НА СХОДІ Й ПІВДНІ УКРАЇНИ

– А от щодо якості контролю над книжковою мережею і книжковим базаром. Як це відбувається? Хто проводить рейди? Наскільки ефективно це працює? 

– Ця функція у нас з’явилася нещодавно. Ми завершили підготовку всіх необхідних нормативно-правових актів, і тепер вони дають нам правові підстави здійснювати перевірки. І ми вже почали такі перевірки. Перевіряємо в основному книжкову торгівлю на Сході й Півдні України, бо саме там можливі найбільші зловживання.

Закон передбачає таку процедуру: для того, щоб ми мали право на перевірку, хтось має до нас звернутися. Це або силовий орган, або активний громадянин, або юридична особа. Щоб цей процес був інтенсивним, ми написали листи до Служби безпеки України, в Нацполіцію – аби вони проявили зацікавлення цим питанням. Тобто щоб пішли на книжкові ринки і, якщо є порушення, нас повідомляли. Тепер нам починають повідомляти. Вже був рейд на “Петрівку” в Києві. Були рейди в Одесі, Харкові. І там, відповідно до законодавства, відбулися вилучення незаконно ввезеної книжкової продукції і накладено штрафи.

Ці заходи мають широкий резонанс у колі тих, хто розповсюджує книжки, і наших перевіряючих вони вже реально бояться. Якщо виникають скандали, якісь непорозуміння при складанні протоколу, викликаємо Нацполіцію і складаємо протоколи в присутності Нацполіції. Цю практику ми будемо продовжувати і далі. Вона наростатиме.

– Чи можна уточнити про штрафи – якого вони розміру, чи вони реально вагомі?

– Штрафи великі. І навіть якщо знайшли у продажу хоч одну контрабандну книжку, тобто таку, що не має дозволу на ввезення, на порушника закону накладається адміністративно-господарський штраф у розмірі 10 мінімальних заробітних плат. І це за кожен випадок. Він становить 37 тисяч 230 гривень. Якщо порушення вчинено повторно, розмір штрафу збільшується вп’ятеро.

Тобто це реально такі штрафи, що змушують людей замислюватися. Тому і вчиняють скандали ті, хто все-таки ризикує. Але ж ми попереджали, і всі знали, що такий закон ухвалений, що ми будемо здійснювати перевірки. І тим не менше таке відбувається. Тож маємо покласти цьому край! 

САНКЦІЇ ЩОДО ВИДАВНИЦТВ ІЗ РФ, ЯКІ ПРОДУКУЮТЬ АНТИУКРАЇНСЬКУ ПРОПАГАНДУ, БУДУТЬ ВВЕДЕНІ ШВИДКО

– Нещодавно Державний комітет телебачення і радіомовлення заявив, що ініціює перед Кабінетом Міністрів застосування економічних санкцій проти видавництв держави-агресора, які продукують і поширюють антиукраїнські пропагандистські видання. Як просувається ця ваша ініціатива? На якій вона стадії?

– На сьогодні ми вже підготували проект урядового рішення, надіслали його на погодження. Коли отримаємо погодження від заінтересованих органів влади і Міністерства юстиції, проект цього нормативно-правового акта розгляне уряд. Сподіваємося, він схвалить його і звернеться до Ради національної безпеки і оборони, яка накладе санкції. 

– Коли це може бути? Які саме санкції?

– Я думаю, що в липні-серпні вже можна очікувати введення санкцій. Вони стосуватимуться дев’ятьох російських видавництв, які “прославилися” тим, що регулярно продукують антиукраїнську літературу у великих обсягах і в різноманітті жанрів. Санкції передбачають припинення всіх фінансових операцій цих видавництв в Україні, заборону ввозити до нас вже будь-яку літературу, навіть книжку “Кулінарія”. 

 

– Але в переліку видань антиукраїнського змісту, складеного Держкомтелерадіо, фігурує більше видавництв. Ви просто вибрали найзатятіших українофобів? 

– Ви маєте рацію, російських видавництв, які продукують антиукраїнську літературу значно більше, ніж дев’ять. Але специфіка санкцій якраз і полягає в тому, що вони ніколи не вводяться всі й щодо всіх. Спочатку вводиться якась частина, по якомусь часі – наступна. Тобто це має бути наступальний механізм, а не один постріл – і все. От на дев’ять введемо, а наступні нехай переживають – застосують щодо них санкції чи ні. Це є своєрідний психологічний тиск на Росію. Звичайно, що потім будуть наступні санкції, які стосуватимуться решти видавництв. 

Тож наша принципова позиція полягає не тільки в запровадженні санкцій, а й у внесенні змін до законодавства, відповідно до яких буде повністю заборонено надходження книжок із Російської Федерації. Вже створено робочу групу, яка розробляє такий закон, і представник Держкомтелерадіо входить до її складу. Ідею повної заборони я підтримую, і тільки-но закон буде напрацьований, ми будемо його супроводжувати у Верховній Раді й домагатися його ухвалення. 

– За якої умови може бути повністю заборонено ввезення книжок із РФ? 

– А тут не треба буде умов. Закон буде складатися з одного речення: ввезення російської книговидавничої продукції з території країни-агресора заборонено. 

– Тобто будь-якої літератури? Наукової, технічної, перекладної? Росія все-таки випускає величезний масив перекладної літератури, включно з дитячою. Чому ми йдемо на такий крок? 

– Давайте ми не будемо з цього приводу дискутувати. Така наша позиція… І я, якраз у контексті санкцій, наполягаю на повній забороні ввезення книжок із РФ на час війни. Повернуть Крим, виведуть війська з Донбасу – тоді скасуємо цей закон. Але поки йде війна, діяти ми маємо жорстко. 

А щодо санкцій, я думаю, ми маємо проблему з тим, що просто з ними затягнули. Їх треба якнайшвидше ухвалювати.  

– Значить, санкції діятимуть на час війни. Але ж напевне можна говорити про те, що така антиукраїнська політика в Росії триватиме й далі. Бо війна рано чи пізно закінчиться, а російська пропаганда не припиниться все одно. Тож списки, мабуть, ніхто не відмінятиме.

– Коли ухвалювався цей закон, про який ми говоримо, – а він тяжко і складно ухвалювався, – я був у Верховній Раді. Обговорення було таке, що це тимчасовий закон і він викликаний тільки тим, що Росія вторглася на територію України. Припиниться війна, закони будуть переглянуті, і цей закон буде переглянутий теж. Але поки йде війна, поки російські війська окупували Крим і сидять на Донбасі, звичайно, не може йтися про відміну цього закону.

Зрештою, давайте ми досягнемо миру, а потім повернемося до цієї теми. Ми ж не знаємо, яким чином закінчиться війна. Може, вона закінчиться розпадом Росії і не буде кому випускати ці книжки. Колись же думали, що Радянський Союз – вічний, а він розпався. Так само зараз Путін думає, що Росія  вічна. Але у Бога можливо все.

ПОВНА ЗАБОРОНА ВВОЗУ КНИЖОК ІЗ РОСІЇ ЩЕ БІЛЬШЕ СТИМУЛЮВАТИМЕ УКРАЇНСЬКЕ КНИГОВИДАННЯ

– Тоді таке запитання, вже поза темою російських книжок. Давно і повсякчас ідеться про те, що нам потрібні потужні програми на підтримку української книги, на підтримку українських перекладів і перекладачів…

– …Так оця заборона саме й стимулюватиме нас почати видавати те, що ми так безсоромно нині закуповуємо! І ми це вже почали робити. Ви ж були на “Книжковому Арсеналі”, бачили, скільки там дитячої літератури – від кольОру до вибОру! Я заходжу на “Книжковий Арсенал”, хочу купити своєму внукові книжку. Яку я маю проблему? Що книжок так багато, що не знаєш, яку вибрати. Здається, що ця краща, а за десять кроків є ще краща. І ми реально маємо всі інтелектуальні, технічні, будь-які можливості для того, щоб перекладати, видавати у себе вдома і не залежати від російського імпорту. 

– З іншого боку, ми побачили, що книжки на “Книжковому Арсеналі” шалено дорогі. Зокрема, й дитячі. І постає питання доступу. Не всі заробляють так, щоб дозволити собі, своїм дітям ці гарні, розумні книжки. Що робити? 

– Але ті книжки так само дорогі й у Росії, і наші – нітрохи не дешевші від російських. Це пов’язано з тим, що ціни на папір, поліграфію підскочили в світі. Це об’єктивно. 

– Мають бути якісь державні дотації.  

– Питання правильне. От ми й створили Український інститут книги. Він має підтримувати українське книговидання, і з державного бюджету виділено на це достатньо коштів.

Тому з одного боку Держкомтелерадіо обмежує російський експорт, а з іншого – Інститут книги знайде важелі підтримки українського книговидання. І ми вирішимо цю проблему. 

– На сайті Мінкультури висить оголошення про конкурс на посаду директора Інституту книги. Датою його проведення визначено 17 липня. Будемо сподіватися, що це нарешті відбудеться і що це буде людина фахова й авторитетна.  

– Так, абсолютно. Відповідно до закону, керівника Інституту книги не призначають, а мають обирати на конкурсі. Інститут книги повинна очолити людина з ім’ям, авторитет у цій галузі. Сподіваюся, що так станеться і він ефективно запрацює. 

– Також можна завважити, що в Україні з’являється чимала кількість нових креативних видавництв, які швидко здобувають популярність.

– І ми їх бачили на тому ж «Книжковому Арсеналі». Скажімо, було «Видавництво Старого Лева», яке, до речі, жодної копійки ніколи не взяло з бюджету і в жодній державній програмі не брало участі. Вони мали два величезних стенди: дитячої і дорослої літератури. Вони дуже успішні, їздять на міжнародні виставки – у Францію, в Берлін. Продають права на видання своїх книжок. І таке видавництво у нас не одне. Тож реальної катастрофи – що все пропало – у нас немає.

– Ви хочете сказати, що просто є видавництва, які звикли сидіти на державних замовленнях, і самі не виявляють якоїсь ініціативи? 

– Вони змушені будуть її виявляти рано чи пізно. Але їм треба поквапитися, бо на їхньому місці з’являться інші, більш успішні. А, до речі, чи ви бачили на «Книжковому Арсеналі» хоча б одну російську книжку?

– По-моєму, не було. 

– От вам відповідь на запитання. А «Арсенал» репрезентує всю видавничу Україну. Кількість і різножанровість книжкових новинок, представлених на виставці, які розраховані на різні літературні смаки, вражає! І я тут повністю згоден із думкою відомого українського письменника Андрія Куркова, який вважає, що український читач анітрохи не збіднів, відмовившись від російських книг. 

– Значить, загалом у нас хороші новини – значно зменшився імпорт російськомовних книжок, які здебільшого до нас надходять, звичайно, з Росії. У нас очікується закон про заборону ввезення книжок із Росії взагалі. А ще Держкомтелерадіо нам повідомив, що при реформуванні друкованих комунальних ЗМІ, коли з’являється можливість перейти з однієї форми власності на іншу, вони зберігають українську мову, а ті, що виходили російською, тепер починають виходити українською мовою. 

А ще показово, що у нас відтепер, щоб одержати громадянство, треба скласти іспит з української мови.

– І зворотного процесу у нас немає. Це все – позитивні тенденції!

Валентина Пащенко, Світлана Божко, Київ

https://www.ukrinform.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *