Італійці скаржаться, що зима дуже сувора, а ми сміємося, бо ще тиждень тому купалися в морі  

Леонід Осипчук
Леонід Осипчук

Щоденник
учасника експедиції «Українське море»
(«Ukrainian sea»)
директора кіностудії «Дана»
Осипчука Леоніда Петровича
20.11.1992 – 19.01.1993
(продовження)

26 грудня 1992 року (субота).  м. Неаполь.

9.00 год. Підйом, сніданок і знову ринок. У мене тепер один маршрут – ринок. Фігурки торгують з натягом, я особливо не віддаю, бо за копійки віддавати не буду.

Ринок величезний, розмістився вздовж вулиць, які прилягають до площі Гарібальді.

Взуття усякого стільки, що очі розбігаються. Що купити своїм дівчатам — не знаю, тут мабуть навіть Господь Бог не підкаже, але хочеться роздивитися і щось підібрати, бо в Україні такого не купиш. А власних грошей обмаль. Тож продаю потроху свою власну дрібноту. Монетами чомусь ніхто не цікавиться, чи нумізматів немає, чи не розуміються у цій справі відвідувачі ринку.

Зустріли на ринку двох жінок із севастопольського пароплава «Мис Павловський». Обіцяли прийти до нас на судно і принести хліба власної випічки. Заскучали за домашнім хлібом! Італійськими булками вже наситилися.

27 грудня 1992 року (неділя).  м. Неаполь.

Підйом ніхто вже не грає, встаємо, коли хто хоче і може. Снідаємо значно пізніше. Зранку «кам’яний туалет», сніданок і зразу ж на ринок.

Якщо за день продаю п’ять сувенірів, то це вже добре. Ринок працює до 14.00 год. за київським часом. Після ринку італійці ідуть (ідуть на автомобілях, мотоциклах) виконувати обідній ритуал. А ми продовжуємо торгівлю на стоянці біля судна, або взагалі згортаємося, якщо є якісь нагальні справи.

Прийшли дівчата з корабля «Мис Павловський», принесли домашнього хліба. Радості було!

Італійський хліб тут увесь білий, вартістю 1 тис. лір за невеличку хлібинку. Але діватися нікуди, купую, бо суднові сухарі хлопцям вже чесно кажучи їсти надоїло.

Дзвонили в Рим до посла, пообіцяв у понеділок приїхати.

Домовився з екіпажем «Миса Павловського» щодо бані у них на судні, бо вже давно хочеться помитися у теплій воді. Добре, що зустрілися такі друзі!

Багато італійців почали приходити в район Санта-Лючія на  набережну, щоб подивитися на наше дерев’яне судно. Опановуємо потроху італійську мову і вже якось спілкуємося. Італійська мова не дуже складна, є схожість з румунською і молдавською.

28 грудня 1992 року (понеділок).  м. Неаполь.

Підйом, «кам’яний туалет», сніданок. Чергую на камбузі, мию посуд, а за це напрочуд об’ємний і смачний сніданок.

Збираємося в баню на «Мис Павловський». Третій день дме страшний вітер. Температура +4 градуси.

Прибули на судно, але нам запропонували вечірній час. Тож завертаємо на ринок. Продаю два сувеніри, купую червоне італійське вино і йдемо на пароплав у баню.

Сауна вищого ґатунку! Попарилися, відмилися, наче на світ народилися!

Посиділи з хлопцями з екіпажу, попили вина. Дівчата пригостили справжнім домашнім борщем! Хоча Сашко Астрахович (кок на «Енеї» − прим. Авт.) теж готує добре, але це з жіночих рук!

Щиро подякували і тепло розпрощалися з екіпажем до наступних зустрічей!

Тільки-но вийшли з порту, і тут на наших очах автоаварія, молода італійка розбилася на автомобілі об металевий стовпчик на зупинці трамваю, розбила обличчя об вітрове скло. Італійці досить оперативно викликали швидку, яка майже миттєво приїхала й забрала жінку до лікарні.

Цього дня ще купив Оксанці костюма, Тетяні штани і собі кросівки. Є вже новорічні подарунки!

29 грудня 1992 року (вівторок).  м. Неаполь.

Підйом, «кам’яний туалет», сніданок затягується.

Вчора по телебаченню пройшла інформація про нашого «Енея», і сьогодні до нас завітала поліція для проведення перевірки.

Зранку ходив на ринок, продав дві сімейки і свої деякі монети італійській  жінці з Америки, яка має українське походження! Ми з нею тепло поговорили, вона чудово володіє українською мовою, щоправда з акцентом. Звати її пані Катерина і вона вже більше двадцяти років живе у передмісті Неаполя, має двох дорослих синів. Її чоловік звідси родом. Розпитувала, як ми тут опинилися, про судно, про експедицію. Пообіцяла прийти в гості.

Підійшли Льоня з Борисом, і ми вирішили купити рекордер (магнітофон) «Філіпс» для запису звуку для нашого майбутнього фільму. Обійшовся він нам у 50 тис. лір. Потрібно було б ще купити диктофон, але це вже пізніше.

Оксанці купив чобітки, ще потрібно купити Тані якесь взуття.

Увечері на судно італійці в честь Нового року привезли гуманітарну допомогу, бо в нашій уніформі прохолодно все-таки. Керівництво розподіляє, але видавати будуть лише завтра. Якщо щось дістанеться, то добре, а ні, то й Бог з ним.

30 грудня 1992 року (середа).  м. Неаполь.

Від 3.00 год. до 5.00 год. ночі стояв на вахті. Ішов дощ, не сильний, але нудний, зимовий. Температура 3 градуси тепла, холодно, моя домашня рибальська курточка виручає.

Після сніданку пішли по магазинах. Купив таки диктофона для роботи та виділив хлопцям трохи грошей на новорічні подарунки для рідних. Собі б ще купити якісь чоботи чи туфлі зимові для того, щоб було в чому  їхати додому, і буде вже з подарунками завершено. Нарешті таки купив Тані чоботи, Оксанці кросівки і ще два простеньких калькулятори.

Увечері на стоянці біля нашого кораблика зустріли жінку з Росії, з Петербурга із групою італійських студентів, які вивчають російську мову. Вони пообіцяли познайомити нас із членами товариства дружби СРСР – Італія.

(Далі буде…)

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *