Чергове відкриття: південні італійці не дуже поважають  північних…

Леонід Осипчук
Леонід Осипчук 

Щоденник
учасника експедиції «Українське море»
Ukrainian sea»)
директора кіностудії «Дана»
Осипчука Леоніда Петровича
20.11.1992 – 19.01.1993
(продовження)

10 січня 1993 року (неділя).  м. Неаполь.

Після сніданку на вокзал у пошуках туристичного поїзда.

Обходили увесь вокзал, але так нічого і не знайшли. Звернувся до поліції і там роз’яснили, що то не росіяни, а поляки. Таким чином луснула ще одна надія на повернення додому.

Завернули на ринок, накупив дешевої промислової продукції. Тут на ринку за копійки можна купити непогані речі. А в цілому тут відбуваються диковинні справи. За 5 армійських нашивок можна придбати пристойні джинси або туфлі.

Неаполітанців важко зрозуміти. На перший погляд, люди пристойні, але міським брудом відвертають від себе усяку повагу.

За час перебування тут я вже бачив дві тяжкі аварії.

Злодії в Неаполі, мабуть, найздібніші у всій Італії. Двічі вже витягали у мене гаманці, але грошей я туди не клав.

 

11 січня 1993 року (понеділок).  м. Неаполь.

Відправив Бориса і Миколу з Інною й Альберто на зйомки  в околиці Неаполя.

Ще раз пересвідчився у мудрості влади. Рух транспорту у місті організований так, що неаполітанці мають право їздити один день у місті, другий – у передмісті, зменшуючи тим самим кількість транспорту на вулицях міста.

Розклалися із сувенірами, вирішивши ще трохи підзаробити. У мене ще залишилося декілька комплектів «Козачків» і все. І залишиться тепер тільки тратити гроші.

Погода зранку була пречудова, під вечір стало похмуро, температура 14 градусів. Крапнув дощик, правда, короткочасний.

Пізніше прийшов Мауріціо (готує італо-венесуело-український вечір). Взяли касети і відправилися на квартиру для перегляду і добору сюжетів із наших фільмів. Вирішили зробити віночок кінофільмів для вистави. Сподіваємося, що щось зможемо заробити на цій справі. Пригощалися неаполітанською (не італійською) кавою.

 І знову чергове відкриття: південні італійці не дуже поважають  північних.

 

12 січня 1993 року (вівторок).  м. Неаполь.

Сніданок і похід до Інни. Від них з Альберто маємо відвідати мерію Неаполя, щоб отримати дозвіл на зйомки на могилі Вергілія, автора безсмертної «Енеїди». Цим кадром ми хочемо завершити фільм.

Але в ситуацію втрутився Мирон і не дав змоги виконати задумане. Я спересердя пішов до взуттєвого магазину поміняти туфлі, бо виявив брак. Прийняли не дуже радісно, як було на перших порах, але замінили. Тепер можна вже йти до Інни. За цей час Альберто все зробив самостійно, але завтра необхідно все одно відвідати мерію і вже отримати письмовий дозвіл.

Повернувся на судно із подарунками від Інни для своїх дівчат. Хлопці від невизначеності майбутнього експедиції вже починають сумувати за домівками. Не минає і мене це відчуття. А ще не дає спокою банківський кредит. Але не все так погано. Іван Савицький збирається повертатися на Батьківщину через сімейні обставини.  Тож осіб шість мабуть відправляться поїздом із Риму. Завтра мають їхати представники до посла України у Рим.

Вдалося сьогодні ще записати дуже цікаве інтерв’ю із сеньйорою Коні, нашим ангелом охоронцем у Неаполі.

 

13 січня 1993 року (середа).  м. Неаполь.

До сніданку з Іваном Ольховським пішли в мерію за дозволом. Разом з Альберто оформили документи. Дозвіл буде завтра на ранок. Погода чудова, світить сонечко, тепло вже зранку, а вдень, мабуть, буде ще тепліше. Сьогодні начебто Новорічна ніч за старим стилем, але без снігу не можна сказати, що це зима, температура +15 градусів.

Займаюся торгівлею. По вулиці Nasario Sauro, де ми стоїмо, мчить потік машин, мопедів,  у нас їх замінюють велосипеди.

Надвечір прибігла дівчина з Неаполітанського університету і запросила нас на перегляд фільму Тарковського «Дзеркало». Кінокартина дуже філософська, і італійці, не дуже володіючи російською мовою, не все зрозуміли в ній.

Увечері пішли на севастопольський корабель зустрічати старий Новий рік. Один приятель на судні захворів, тож довелося скоротити час перебування в гостях, але відсвяткували з радістю.

 

14 січня 1993 року (четвер).  м. Неаполь.

Зранку зайнявся нагальними справами. Одержали у мерії дозвіл на зйомки, відвідали Національну бібліотеку.

Колекціонер Тарас Максим’юк подарував бібліотеці фотоальбом, а головний редактор газети «Патріот Батьківщини» Іван Ольховський подарував свою газету.

Повернулися на судно, і я знову, поки був час, зайнявся торгівлею. По 15 тис. лір продав сувеніри «Омелькова сімейка», що залишилися, чим трошки поповнив запаси коштів.

Наше судно відшвартувалося і пішло до морського порту для заправки і профілактики двигуна на кораблі «Чапаєв». Після огляду і випробовування з’ясувалося, що двигун справний і можна виходити в море.

Поки чекали судно, то всі померзли, як цуцики, бо увечері опустився дуже сильний туман і випала така роса, що все за годину змокло. Дуже всі обурювалися, що довго не було судна. Італійці, що торгують на набережній, пригостили піцою. Смачно було, але мало.

Повечеряли пізно (якщо вночі вечеряють).

(Далі буде…)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *